Негіда́льці (; самоназва елькан бейеннін, на бейеннін «тутешній, тутешні, місцеві», амґун бейеннін «амгунський, амгунці»; заастаріла російська назва — гіляки / ) — малочисельна (під загрозою вимирання) тунгусо-маньчжурська народність Приамур'я (Росія).

Сучасний етнонім є екзонімом — утворений від слова нєґда, що мовами евенків та ульчів означає «береговий, крайній»

Територія проживання і чисельність

Негідальці є корінним народом пониззя річки Амгуні (раніше також до Амуру) у Приамур'ї на Далекому Сході. Територіально це — Ульчський район (тут живе більша частина від теперішнього загалу негідальців) і район ім. Поліни Осипенко (менша частина, більшість з якої проживає у селі Владіміровка) Хабаровського краю Росії; окремі негідальські родини проживають у Миколаївському, Нанайському, Курумійському та ін. районах краю.

Від початків обрахунків чисельності негідальців, вони лишались нечисельною далекосхідною народністю Росії під загрозою зникнення, що демонструє Таблиця чисельності негідальців (1897—2002), складена на основі даних, отримуваних в ході переписів населення, що однак хибують (ранні неповнотою охоплення підрахунком усіх негідальців, пізні, вже радянські включенням до їхнього числа евенків, орочонів тощо): рік Чисельність,осіб 1897 423 1926 426 1959 350 1970 537 1979 504 1989 622 2002 527 Після розпаду СРСР в Україні за даними перепису населення 2001 року виявилось, що в країні проживало 52 особи, що ідентифікували себе як негідальці. Цікаво, що 3/5 з них (на противагу становищу на етнічній батьківщині), а саме 31 особа вказали рідною мовою негідальську, тоді як українську такою не назвала жодна особа, 11 осіб указали російську, решта — іншуВсеукраїнський перепис населення 2001 року / Національний склад населення, громадянство / Розподіл населення за національністю та рідною мовою.

Мова, субетоноси і релігія

Негідальці розмовляють негідальською мовою, що належить до тунгусо-маньчжурської мовної групи алтайської сім'ї мов. Мова неписьменна. Серед російських негідальців поширена російська мова.

Діалекти негідальської мови визначають субетнічний поділ народності на «низовських» і «верховських» негідальців, що мають локальні відмінності в культурі, побуті і мові.

Пануючі релігійні уявлення в негідальців — анімістичні з розвинутим шаманізмом, хоча номінально негідальці тривалий час вважалися навернутими до православ'я.

Етногенез та етнічна історія

Вчені схильні вважати, що негідальці є нащадками евенків (тунгусів), що розселилися зі східного Забайкалля по річці Амгуні не раніше доби раннього заліза. Сюди тунгуські кочівники-мисливці прийшли вже зі сформованою родовою організацією. Відособившись від основного тунгуського етнічного масиву й діставшись Охотського узбережжя, ця група опинилась в ізоляції.

З моменту появи негідальців на річці Амгунь, вони поступово заселяли долину Амгуні та її притоки, виходили до берегів великих і дрібних озер. Амгунь пов'язувала окремі поселення і родові стійбища негідальців. Осівши на цій території, протонегідальці зайнялись рибним промислом, зберігши при цьому свої господарські і культурні традиції. Не пориваючи родинних контактів з евенками, вони почали активно контактувати з місцевими тубільними народами — ульчами, нанайцями і нивхами, що т. ч. значно вплинули на етногенез, матеріальну і духовну культуру негідальців (а подеколи також інкорпорували до свого складу негідальські родини). В цілому процес формування негідальського етносу завершився в кін. XVII — XVIII століттях.

З сер. 2-го тис. до сер. XIX ст. негідальці, як і ін. місцеве населення, платили данину китайцям, мали стосунки з маньчжурськими торгівцями.

Перші контакти негадільців з росіянами варто віднести до XVIII століття. Із завоюванням Далекого Сходу (1840-ві рр.) російські (і українські) переселенці активніше заселяють далекосхідні терени. Починаються процеси етнічної і мовної асиміляції, невдалі спроби християнизації місцевого, в т. ч. і негідальського, населення. Відносно позитивний бік взаємин з прибульцями — зміна побуту (поява нових типів житла, одягу тощо), поширення землеробства.

За СРСР негідальці, як і більшість північних народів Росії, постраждали від колективізації і особливо від укрупнення поселень, що планомірно здійснювалось місцевими адміністраціями за настановами центральної влади. Так, в 1945 році з Чукчагірського поселення (рід Чукчагіль) і поселення Камєнка (роди муктегірів, альчакулів, тойомконів і аюмканів) негідальці були перселені в село Владіміровка через об'єднання дрібних колгоспів.

Господарство, побут і суспільство

Основу традиційного господарства негідальців становили рибальство і мисливство, як лісове, так і морське. У верхових негідальців також практикувалось оленярство (виключно транспортного спрямування).

Рибу здобували взимку і влітку заїздками, сітями, неводами, острогою тощо. Морського звіря (переважно нерпу) били гарпуном.

Був поширений промисел на хутрових звірів, полювання диких о́ленів, лосів, птахів тощо.

І низовські, і верховські негідальці їздили на нартах з впряженими собаками. Верховські також впрягали у нарти оленів, а подеколи і їздили на них верхи. Транспортними засобами також служили човни (з дощок і/або берести — оморочки), лижви. Найпростіший пристрій для транспортування — поволока (келчі), яку найчастіше використовували взимку для вивезення габаритної здобичі (лося або дикого оленя).

Серед ремесел негідальців практичне значення мали вичинка шкури й пошив зі шкур та хутра одягу, взуття, виробництво побутового начиння (наприклад, килимків з хутра або побутових речей з берести). Пошивні речі, зазвичай, оздоблювалися різноманітними орнаментами, аплікаціями, бісером тощо, деякі з них є справжніми витворами народного мистецтва.

У негідальців до сьогодні зберігається поділ на роди.

Культура

У негідальців, в залежності від групи (низовські чи верховські), а головне — від пори року, існувало декілька типів житла.

У верховських негідальців був поширений переносний чум, взимку накриваний оленячими шкурами. Більш осідлі низовські групи негідальців узимку жили у зимниках — великих каркасних житлах з обігрівом у вигляді канів вздовж стінки, а влітку за житло правив літник — невеликий (на одну сім'ю) будиночок з кори дерева під двосхилим дахом. Універсальним тимчасовим житлом негідальських мисливців був лісовий курінь.

Зрубні хатини з колод з'являються в негідальців лише наприкінці XVIII століття. Долівка такого житла встилали берестяними циновками. На деякій відстані від вогнища (пізніше запозичена в росіян піч) ладнали лежаки, які встилали хвойним гіллям і накривали шкурами тварин. Такі лежаки правили і за стіл для приймання їжі, і за місце відпочинку. Усе господарське начиння розміщалось по стінках і закутках помешкання.

Ще в сер. XIX ст. одяг і взуття негідальці шили з риб'ячої, нерп'ячих і собачих шкур. В традиційний костюм входили халати, кожухи і куртки (конго, наямі), ноговиці (мейєвун), взуття амурського (олочі) і тунгуського (лобдірма) типів. Чоловіки під час ловів носили фартухи. Усі негідальські жінки носили нагрудник з орнаментом на евенкійський манер. Головні убори — хутряний капор, шапка-вушанка.

Основу харчування негідальців у минулому складала риба. Дичина була постійної лише в раціоні верхньоанюйських негідальців. Рибу та м'ясо заготовляли заздалегідь, зокрема, дуже популярним було виготовлення юколи. Також з риби шляхом тривалої варки, сушки і перетирання отримували своєрідне борошно (барча). Велике значення в меню мали дикі рослини і трави. Найулюбленіша страва негідальців — холодець (мосін) — з риб'ячої шкури, черемші і цибулі.

Лише наприкінці XIX ст. в раціон негідальців увійшла картопля, яку вони вимінювали за рибу в прийшлих росіян та українців.

Виноски

Джерела, посилання і література

Смоляк А.В. Негидальцы // Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», стор. 325 Про негідальців на Сайті з підтримки прав корінних народів Сибіру, проект Новосибірського державного університету Негідальці в електронній енциклопедії letopisi.ru Штернберг Л. Я. Гиляки, орочи, гольды, негидальцы, айны., Хабаровск, 1938 Смоляк А. В. Этнические процессы у народов Нижнего Амура и Сахалина. Сер. XIX — нач. ХХ в., М., 1975 БСЭ (Велика Радянська Енциклопедія), 2-е вид., том 29, стор. 350. Негідальська народна музика