Алесса́ндро Ґваньї́ні де Ріццоні, також Олександр Гваньїні (, ; 1534/1538Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії. — Київ: Києво-Могилянська академія, 2007. — С. 6. — 1614, Краків) — військовий діяч Речі Посполитої італійського походження, офіцер, письменник, історик. Представник італійського шляхетського роду Ріццоні. Народився у Вероні, Венеційська республіка. Провів своє життя у Литві й Польщі. Брав участь найманцем у Лівонської війни на боці Речі Посполитої проти Московського царства. Служив ротмістром, 18 років був одним із командирів гарнізону Вітебська, Литва. 1569 року висвячений у лицарі. 17 липня 1571 року отримав індигенат і власний герб. Филипівський староста (з 1574). Член польських посольств до Венеції і Риму (1578). Граф Латеранського палацу (з 1578). Решту життя прожив у Кракові, Польща. Автор «Хроніки європейської Сарматії» (Краків, 1578), присвяченого історії Речі Посполитої та сусідніх держав. Помер на 76 роціОтделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей… С. 12 у Кракові.
Біографія Алессандро Ґваньїні народився 1534 або 1538 року у Вероні, в Північній Італії, складовій Венеціанської республіки. Він був онуком Амброджо Ґваньїні де Ріццоні (1481 — після 1529), що мав 6 дітей, і сином Амброджо Гваньїні де Ріццоні (1503 — після 1573), старшого сина Ґваньїні де Ріццоні, та Бартоломеї (1505 — ?). Хлопець мав двох сестер — Франческу (1532/1536 — ?) і Клару (1538/1542 — ?).
В юності Алессандро опанував латину, військову топографію, інженерну та військову справи.
1555 року, через нестатки, Амброджо Ґваньїні виїхав із Італії до Польщі, де правив король Сигізмунд ІІ Август та його дружина-італійка Бона Сфорца. 1557 року за батьком послідував і сам Аллесандро. Його шлях пролягав через Галичину.
Напередодні Лівонської війни (1558–1583) батько і син Ґваньїні намагалися вступити до польського королівського війська, користуючись патронатом великого коронного гетьмана і руського воєводи Миколая Сенявського. 25 лютого 1561 року у своєму листі до короля Сигізмунда ІІ він рекомендував їх для служби як спеціалістів з фортифікації. Невдовзі обох взяли до війська: Амброджо розпочав служити у столиці Кракові, а згодом воював на півночі проти Москви. Алессандро ж взяв участь у вигнанні московитів із Тартуса в Естонії (1561), захопленні московських Великих Лук і литовського Полоцька, боях під Озерищем (1564), Невлем (1565), Веліжем (1567), Улою (1568); під Улою він потрапив до короткочасного московського полону, але був визволенийГваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії… — С. 7.. На війні Алессандро познайомився із багатьма діячами, що згодом виступали його покровителями: магнатами Григорієм, Яном-Каролем, Олександром і Єронімом Ходкевичами, Миколаєм Зебжидовським, Миколаєм-Криштофом Радзивілом (Сиріткою)Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії… — С. 8., Сигізмудом Мишковським, Миколаєм Вольським з Підгаєць, Левом Сапігою, Кшиштофом Дорогостайським, Станіславом ЦіковськимиГваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії… — С. 9. та представниками іноземних країн.
В чині ротмістра піхоти Алессандро також брав участь у поході до Молдавії 1562 року під проводом серадзького воєводи і магната Альбрехта Ласького, що прагнув поставити молдавським господарем Геракліда. Під час походу він перебував на Буковині й бачив місце битви біля Козмінського лісу, де 1494 року молдавани вщент розгромили поляків.
Протягом 18 років Алессандро і його батько були одними із 4-х ротмістрів, що командували гарнізоном Вітебська у Великому князівстві Литовському поруч із московським кордоном.
1569 року Алессандро був свідком Люблінського сейму про утворення Речі Посполитої в складі Польщі й Литви. На цьому сеймі його було посвячено в лицарі на прохання бранденбурзького маркграфа Йоахима ІІ. Алессандро також отримав диплом про шляхетство від імператора Священної Римської імперії. Того ж року він був присутній на церемонії складання прусським герцогом Альбрехтом-Фрідріхом присяги на вірність польському королю Сигізмунду ІІ Августу.
16 липня 1571 року, універсалом короля Стефана Баторія, Алессандро отримав індигенат і власний герб «Гвагнін» (Gwagnin) із зображенням їжака, що вказував на прізвище діда («Ріццоні» походить від riccio — «їжак»).
1574 року Алессандро отримав від короля Филипівське староство на кордоні Пруссії й Литви. Але через неуспішне господарювання і борги він був змушений покинути уряд й повернутися на військову службу. 1577 року Алессандро брав участь у поході короля Стефана Баторія на бунтівний Гданськ, після якого він зміг поліпшити свої фінанси.
1578 року Алессандро був послом польського короля до венеціанських дожів Ніколо да Понте й Себастьяно Веньєра, а також, ймовірно, був серед посольства Павла Уханського до Папи Римського Григорія XIII. У Римі він отримав титул графа Латеранського палацу; а від дожів дістав кредит на спорядження двох кораблів для поставок збіжжя, сала й лісу з Гданська до Верони і Венеції. Того ж року Алессандро видав у типографії Мацея Вежбенти в Кракові свою основну працю — латиномовний «Опис Сарматії Європейської». Твір містив 203 аркуші і складався з 7 книг.
1579 року Мацей Стрийковський, колишній підлеглий Алессандро по службі у Вітебську, звинуватив його у плагіаті свого рукопису. 14 липня 1580 року королівський суд визнав правоту Стрийковського. Втім скандал завершився швидко і не позначився на статусі італійцяГваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії… — С. 10..
Алессандро вручив видання «Опису», надруковане в Шпаєрі, королю Стефану Баторію на московському кордоні, під час походу на Великі Луки.
Примітки
Джерела Мицик Ю. А. Гваньїні Олександр та його «Хроніка європейської Сарматії» // Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії / Упорядкув. та пер. з польської о. Ю. Мицика; Національний університет «Києво-Могилянська академія»; НАН України. Інститут історії України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України; Державний комітет архівів України; Українсько-канадський дослідчо-документаційний центр. — К.: Вид. дім «Києво-могилянська академія», 2007. — 1006 с — ISBN 966-518-389-3 Гваньїні, Олександр. Хроніка європейської Сарматії / Упорядкув. та пер. з польської о. Ю. Мицика. — 2-ге вид., доопрац. — Київ: Києво-Могилянська академія, 2009. Cipolla, Carlo. Un Italiano nella Polonia e nalla Svezia tra il XVI e il XVII secollo. Notizie biografiche [su Alessandro Guagnini di Verona] // Miscellanea di storia Italiana. — Torino, 1887. — T. XXVI. — P. 543—657 (97-110). Enciklopedia Italiani. — Roma, 1949. — T. XVIII. — P. 8. Budka, W. Gwagnin // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław-Kraków-Warszawa, 1960. — T. IX/1. — Zeszyt. 40. — S. 202—204. Wyrobisz, Andrzej. Aleksander Gwagnin i cudzoziemscy fachowcy w hutach szkła w Polsce w XVI i XVII wieku // Przegląd Historyczny. — Warszawa, 1967. — T. LVIII. — Zesz. 4. — S. 679—682. Ковальский Н. П. Известия по истории и географии Украини XVI века в «Хронике Сарматии Европейской» Александра Гваньини // Некоторие проблеми отечественной историографии и источниковедения. — Днепропетровск, 1972. — С. 107—128. Купранець О. Походження назви «Русь» в «Хроніці Руської землі» Олександра Гванінуса з 1611 року. — Рим-Торонто, 1977. Дячок, О. «Хроніка європейської Сарматії» Алессандро Гваньїні як джерело з історії України XV—XVI ст.: Автореферат дис. канд. іст. наук. — Дніпропетровськ, 1992. Дячок, О. Використання «Хроніки європейської Сарматії» як джерела українськими авторами XVII—XVIII ст. // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. — Дніпропетровськ, 2003. — С. 224—241. Dizionario biografico degli Italiani. — Roma, 2003. — P. 90-91. Дячок, О. Хроніст Алессандро Ґваньїні / // Український археографічний щорічник. — Київ, 2004. — Вип. 8/9. — С. 299—321. Александръ Гваньини. Кіевскій палатинатъ / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський).— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 12—13. Гваньини, А. Описание Московии / пер. Г. Г. Козловой. — Москва: Греко-Латинский кабинет, 1997.
Посилання Ґваньїні Олександр // Україна і українці очима світу. Бібліографічний покажчик / Міністерство культури України, Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого; упоряд.: О. І. Білик, К. М. Науменко; літ. ред. О. І. Бохан ; наук. ред. В. О. Кононенко; — Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018. — С. 109—110. — 248 с. Гваньїні (Guagnini, Guaninus, Gwagnin) Алессандро // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с. 98-100.
«Хроніка Сарматії Європейської», оригінал, латина Sarmatiae Europeae Descriptio.Alexandi Gwagnini.1578 (лат.) Z kroniki Sarmacyi Europskiej, opisanie Polski: Wyd. Kaz. Józ. Turowskiego. (пол.)