Візантійський імператор був на вершині піраміди державного апарату і суспільства Візантійської імперії, виступаючи як остання інстанція в практично будь-якому питанні. Ідеологічне обґрунтування його влади сягає часів Римської імперії, доповнене християнськими і грецькими концепціями. Джерелом влади імператора була божественна воля, виражена в акламації армією, сенату і народу. В умовах відсутності правової визначеності підставою для заняття престолу часто слугували військові успіхи, а відсутність чітко визначеного порядку престолонаслідування призводила до значної кількості спроб узурпації влади, багато з яких були успішні.
Дослідження