Жан-Франсуа́ де Гало́, граф де Лаперу́з (; 23 серпня 1741, садиба Го в окрузі Альбі — 1788, поблизу о-ва Ванікоро, острови Санта-Крус) — французький мореплавець, офіцер військово-морського флоту. Зник безвісти за невідомих обставин поблизу атолу Ванікоро (острови Санта-Крус) разом з командою, на чолі якої здійснював навколосвітню подорож.

Біографія З 1756 року — на військовому флоті. У віці 17 років, ще до закінчення навчання, взяв участь у Семирічній війні, побувавши в сутичках і битвах біля узбережжя Північної Америки.

У 1759 році в був поранений і взятий у полон. Упродовж наступних п'яти років перебував на острові Іль-де-Франс (тодішня назва Маврикію), виконуючи різноманітні доручення.

У 1777 році, повернувшись до Франції, отримав чин лейтенанта і був нагороджений Хрестом Людовіка Святого.

У наступні роки знову перебував біля берегів Північної Америки, де як французький офіцер брав участь у Війні за незалежність США, зокрема в битвах на морі проти британців від Антилів до Лабрадору.

У 1780 році отримав чин капітана 1-го рангу. У 1782 році під час експедиції в Гудзонову затоку блискуче провів військову операцію, захопивши два англійських форти.

Після підписання Паризької мирної угоди військово-морський міністр Франції де Кастрі та особисто французький король Людовик XVI запропонували де Ла-Перузу очолити навколосвітню подорож з метою упорядкування (зокрема укладення мап) поточних географічних відкриттів (передусім, тихоокеанських Джеймса Кука), етнографічного опису та вивчення тубільців, а також «встановлення дружніх стосунків із ватажками далеких країв і племен». Жан-Франсуа Лаперуз радо пристав на цю пропозицію.

Останні відомості про Лаперуза і членів його команди датовані січнем 1788 року — до 1826 року їхня доля лишалась невідомою.

Навколосвітня подорож

1 серпня 1785 року Ж.-Ф. де Лаперуз вийшов із Бреста на двох фрегатах «Буссоль» («Компас») і «Астролябія» на чолі команди з 220 осіб, до складу якої крім власне офіцерів і матросів увійшли також астроном, лікар і тлумач п. Лаво (Lavaux), три натуралісти, математик, три художники і навіть декілька священиків.

«Буссоль» і «Астролябія» оминули Мис Горн, побували в Чилі, на о-ві Пасхи, на Гаваях. Наприкінці червня 1786 року вони дістались Аляски, де Лаперуз обслідував материкову частину і уточнив обриси північно-західного узбережжя Північної Америки.

Звідси ж експедиція вирушила до Каліфорнії, де Лаперуз зробив опис францисканських місій і лишив критичну примітку про лихий прийом місцевих індіанців.

По тому експедиція знову перетнула Тихий океан, здійснивши зупинку в Макао, де врешті було продано шкурки хутрових звірів, придбані ще на Алясці, а на виручені гроші закуплено провіант і необхідні інструменти (решту поділено між командою).

У наступному, 1787 році, після тимчасової стоянки у Манілі на Лусоні (Філіппіни), Лаперуз спрямував свої судна до узбережжя Північно-Східної Азії. Після обстеження берегів Корейського півострова Лаперуз вирушив до Сахаліну (тодішня японська назва Оку-Єсо), шляхом уточнюючи на мапах східно-азійське узбережжя. Зокрема, було відкрито протоку між Сахаліном і островом Хоккайдо, яку згодом буде названо на честь Лаперуза.

6 вересня 1787 року, після дослідження південної частини Татарської протоки, фрегати «Буссоль» і «Астролябия» кинули якіри у Петропавловську (нині Петропавловськ-Камчатський), звідки Лаперуз надіслав матеріали і карти експедиції до Парижа.

Вийшовши 30 вересня того ж (1787) року, Лаперуз із командою рушив на Самоа, де в сутичці із самоанцями втратив 12 членів команди. Після інциденту було продовжено дослідження південно-західної частини Тихого океану.

26 січня 1788 року експедиційні фрегати зайшли до Ботанічної затоки, зупинившись на якийсь час у Сіднеї (тодішній британський форт Порт-Джексон), де знову таки були відправлені матеріали подорожі й поповнені припаси.

Наступними цілями Лаперуза мали стати Нова Каледонія і Соломонові острови, але в січні 1788 року експедиція зникла безвісти.

Пошуки слідів експедиції і вшанування Лаперуза Лише через 40 років після зникнення було знайдено окремі предмети експедиції Лаперуза на Ванікоро. У 1828 році цей острів відвідав Ж.-С. Дюмон-Дюрвіль на кораблі з назвою на честь Лаперузового «Астролябія», який підтвердив повідомлення, отримане раніше від капітана Діллона, й встановив на місці корабельної аварії пам'ятник.

У 1964 році французька експедиція знайшла рештки затонулого фрегата, остаточно ідентифіковані у травні 2005 року.

Ім'ям Лаперуза названо відкриту ним протоку. Пам'ятники, меморіали і пам'ятні знаки Лаперузу встановлено і відкрито у рідному Альбі (Франція) і в багатьох місцях зупинок його експедиції, зокрема, на Сахаліні, в Сіднеї (Австралія) тощо.

На його честь названо астероїд 13560 Ла Перуз.

Джерела, посилання і бібліографія

, Том 6., К., 1981, стор. 66 Détails sur l'expédition et l'équipage Site des amis du musée Lapérouse Maouna, 11 décembre 1787, la mort de Robert de Lamanon Opération Lapérouse 2005 Vidéos sur Canal IRD Jean-Christophe Galipaud, archéologue l'IRD, met au jour le camp des rescapés du naufrage de l'expédition scientifique de Lapérouse en 1788 Jean-François de Lapérouse, Voyage autour du monde sur l'Astrolabe et la Boussole. P. : La Découverte, Poche, 2005. ISBN 2-7071-2782-5 J.-B.-B. de Lesseps (éditeur), Le Voyage de Lapérouse., Paris : Éditions Pôles d'images, 2005 Peter Dillon, Alain Conan, À la recherche de Lapérouse. Voyages dans les mers du sud, éditions Pôles d'images, 2005 ISBN 2-915561-04-4 François Bellec, La généreuse et tragique expédition., Rennes: Ouest-France, 1985 ISBN 2-85882-837-7 Maurice de Brossard, Lapérouse: des combats à la découverte, P.: France-Empire, 1978 ISBN 2-85704-003-2 Yves Jacob, L’énigme Lapérouse, P.: Tallandier, 2004 ISBN 2-235-02272-3 René Maine, Lapérouse, P.: Sagittaire, 1946 Hans-Otto Meissner, La Pérouse, le gentilhomme des mers, P.: Perrin, 2004 ISBN 2-262-00536-2 Étienne Taillemite, Lapérouse: un explorateur dans le Pacifique, in L'Histoire, hors-série " Les Collections de l'Histoire ", n° 8, juin 2000, стор. 66-72 Étienne Taillemite, Louis XVI ou le navigateur immobile, P.: Payot, Collection Portraits intimes, 2002 ISBN 2-228-89562-8 Варшавский А. С. Лаперуз., М., 1957 Лаперуз Ж. Ф. Путешествие Лаперуза в Южном и Северном Тихом океане. // Краеведческий бюллетень, Магадан, 1995, № 1

Примітки