Німеччина — одна з найбільших країн Центральної Європи, яка вирізняється різноманіттям природних умов і ландшафтів. Її географія охоплює північні рівнини, середньовисотні гори в центрі та Альпи на півдні. Країна має густу річкову мережу, вихід до Північного та Балтійського морів і сприятливий, переважно помірно-континентальний клімат.

Географічне положення Німеччина — федеративна держава в центрі Європи. Держави, які мають спільний кордон з Німеччиною — на півночі Данія (68 км), на заході — Нідерланди (577 км), Бельгія (167 км), Люксембург (191 км) та Франція (451 км), на півдні — Швейцарія (334 км), Австрія (784 км) і Чехія (646 км), а на сході — Польща (456 км). На півночі омивається Балтійським та Північним морями.

Геологія

Німеччина розташована в центрі Європи, і відзначається надзвичайно складною й різноманітною геологічною будовою. Протягом мільярдів років її територія зазнавала численних тектонічних рухів, складчастих процесів, трансгресій морів, ерозій і льодовикових впливів. Завдяки цьому сучасна Німеччина об'єднує в межах своєї території як давні докембрійські структури, так і молоді альпійські формації.

Північна частина Німеччини належить до Східноєвропейської платформи, перекритої потужною товщею мезозойських і кайнозойських осадових порід. У її межах поширені рівнини Північнонімецької низовини, де залягають піски, глини, мергелі, вапняки та кам'яна сіль, сформовані в морських і лагунних умовах. Тут трапляються також численні відклади льодовикового походження, що залишилися після плейстоценових зледенінь.

Центральна частина країни характеризується переважанням середньогірських масивів, утворених герцинською складчастістю в пізньому палеозої. Це Тюринзькі Сланцеві гори, Гарц, Тюринзький Ліс, Шпессарт, Оденвальд. Основні породи тут — граніти, гнейси, кварцити, сланці, пісковики, які утворилися внаслідок інтенсивних тектонічних рухів і метаморфізму під час герцинського орогенезу (приблизно 350—280 млн. років тому). Надалі ці структури зазнали розломів і денудації, що сприяло формуванню сучасного горбистого рельєфу.

Південна Німеччина розташована в межах Альпійського тектонічного поясу. Тут зосереджені молоді гори — Баварські Альпи, утворені внаслідок альпійської складчастості в кайнозої. Породи представлені переважно вапняками, доломітами та флішевими товщами. Передгірна — Баварське передальпійське плато — є частиною Передальпійського крайового прогину, заповненого осадовими відкладами, принесеними з гірських масивів.

Сучасний рельєф Німеччини є результатом тривалого поєднання тектонічних рухів і екзогенних процесів. Серед сучасних процесів важливе значення мають ерозія, карстоутворення у вапняках, зсуви, а також незначні сейсмічні явища в зоні Верхньорейнського грабена. Регіон Айфель вирізняється залишковим вулканізмом — тут є численні кратерні озера (маари), що свідчать про відносно недавню вулканічну активність.

Сейсмічність

Рельєф На території Німеччини знаходиться Північнонімецька низовина, Середньовисотні гори, Швабсько-Баварська височина (альпійське передгір'я) та Альпи.

Середньовисотні німецькі гори (висота перевищує 1000 м над рівнем моря) — це частина широкої гірської дуги, яка тягнеться від центральної Франції аж до центральної Польщі, до якої належать Гарц, Туринський Ліс та Рудави.

На півдні Баварське плоскогір'я тягнеться до північних схилів Альп. Найвищою точкою країни є гора Цуґшпітце (2963 м над рівнем моря).

Рельєф країни підвищується з півночі на південь. На півночі країни — Північнонімецька низовина з мореними горбами і ділянками зандрового рельєфу, південніше — височини, низькі і середньовисотні гори (600–800 м, іноді до 1400 м), — Гарц, Рейнські Сланцеві гори, Шварцвальд, Чеський Ліс, Шумава та ін. На півдні — Баварське плоскогір'я, обрамоване передовими хребтами Альп (найвища точка країни — гора Цуґшпітце висота 2963 м).

Внутрішні води Біля кордону із Швейцарією знаходиться найбільше озеро Німеччини, Боденське озеро, з якого бере свої витоки річка Рейн. Великі озера — Боденське, Гім та ін. розташовані в передгір'ях Альп, багато дрібних озер льодовикового походження — на Північно-Німецькій низовині.

Найдовша європейська річка Дунай бере свої витоки в німецьких горах Шварцвальд. Головні річки Німеччини — це Рейн, Ельба, Дунай, Одер, Варнов, Везер.

Клімат Клімат помірний, на півночі морський, в інших районах країни перехідний до континентального.

Ґрунти

Ґрунтовий покрив Німеччини є надзвичайно різноманітним і відображає складну взаємодію природних чинників — клімату, рельєфу, рослинності, гідрологічних умов, літологічного складу порід та господарського використання ґрунтів. Країна лежить у межах помірного кліматичного поясу, що створює сприятливі умови для формування різних типів ґрунтів, від підзолистих на півночі до гірсько-лісових у південних Альпах.

У Північній Німеччині панує вологий морський клімат, який сприяє формуванню дерново-підзолистих, бурих лісових і торф'яних ґрунтів. На легких піщаних відкладах поширені слабкорозвинені підзолисті ґрунти, які потребують вапнування та внесення органічних добрив для підвищення родючості. У заплавах річок Ельби, Везера та Одри формуються алювіальні ґрунти, багаті на гумус і поживні речовини. У пониженнях і болотистих місцях поширені торф'яно-болотні ґрунти, що нині часто осушені і використовуються під пасовища та кормові угіддя.

У межах Центральнонімецьких середньовисотних гір рельєф стає більш різноманітним, клімат — континентальнішим, а ґрунтоутворюючі породи — строкатими (вапняки, пісковики, базальти, сланці). Це зумовлює формування бурих лісових і дерново-карбонатних ґрунтів. У Рейнському регіоні, де зустрічаються вулканічні туфи та базальти, сформувалися родючі чорноземоподібні ґрунти, які вирізняються високим вмістом гумусу і є одними з найкращих у країні для землеробства. Ці ґрунти використовуються для вирощування зернових, цукрового буряку, винограду та хмелю.

Південна частина країни (Баварія, Швабія) охоплює передгір'я Альп та частину Альпійського масиву. Тут панують бурі лісові і гірсько-лісові ґрунти, що утворюються під змішаними лісами на схилах. У долинах річок Ізар, Інн і Дунаю поширені родючі алювіальні ґрунти, які мають велике сільськогосподарське значення. На вапнякових породах південних районів розвинуті рендзини — малопотужні, але багаті на кальцій ґрунти дерново-карбонатні.

Рослинний світ

Флора

Флора Німеччини є надзвичайно різноманітною, що зумовлено географічним положенням країни в центрі Європи, помірним кліматом, розмаїттям рельєфу та ґрунтів. Флора країни загалом відображає перехідну позицію країни між морським та континентальним кліматом, а також між атлантичною та континентальною флористичними провінціями Європи. На території країни нараховується понад 4300 судинних рослин, з яких чимало є ендемічними або рідкісними.

Окрім судинних рослин, у флорі Німеччини велика різноманітність мохоподібних (понад 1000 видів), лишайників (кілька тисяч видів) і вищих грибів (кілька тисяч видів), а загальна кількість видів (тварини, рослини, гриби) по країні оцінюється приблизно у 71500 задокументованих таксонів. Це підкреслює, що судинні рослини — важлива, але лише частина біорізноманіття Німеччини.

За флористичним районуванням світу Німеччина належить до трьох флористичних провінцій Циркумбореальної області Європейсько-Сибірського (Бореального) підцарства Голарктичного флористичного царстваТахтаджян А. Л. Флористические области Земли (The Floristic Regions of the World). — Л. : Наука, 1978. — 247 с. .

Атлантична європейська провінція. Охоплює північну приморську частину Німеччини. Відзначається переважанням вологолюбивих видів, високою часткою атлантичних ендеміків і субендеміків, поєднанням бореальних і середземноморських елементів, наявністю реліктових папоротей. Рослинність представлена широколистяними лісами, торф'яними болотами, прибережними луками та дюнами. Характерні та ендемічні види: рядник звичайний (Armeria maritima) (узбережжя), Lobelia dortmanna, Osmunda regalis, Ulex europaeus. Льодовикові релікти: щитник гребенястий (Dryopteris cristata), береза карликова (Betula nana), осока тонкокореневищна (Carex chordorrhiza).

Центральноєвропейська провінція. Охоплює більшу частину території Німеччини — від Північної та Середньої низовини до гір Гарц, Тюрінзького лісу, Шварцвальду, Гессенських гір та північних передгір'їв Альп. Характеризується домінуванням листяних і мішаних лісів, переважно букових, дубових та ялицевих у гірських районах. Основна риса — високий флористичний поліморфізм та значний рівень участі європейських і бореальних елементів. Типовими видами є бук лісовий (Fagus sylvatica), дуби звичайний (Quercus robur) і скельний (Quercus petraea), граб звичайний (Carpinus betulus), липи дріднолиста (Tilia cordata) і широколиста (Tilia platyphyllos), явір (Acer pseudoplatanus), клен звичайний (Acer platanoides), хвойні домішки у північних і гірських районах — ялина європейська (Picea abies), сосна звичайна (Pinus sylvestris), у підліску — ліщина звичайна (Corylus avellana), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), анемона дібровна (Anemone nemorosa), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), плющ звичайний (Hedera helix). Ендеміки й льодовикові релікти: багаторядник списовидний (Polystichum lonchitis), тирлич вузьколистий (Gentiana pneumonanthe), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), первоцвіт високий (Primula elatior), чина весняна (Lathyrus vernus), чемерник зелений (Helleborus viridis). Серед локальних ендемічних видів і реліктів післяльодовикової флори, пов'язаних із вапняковими схилами Гарц та Швабської Юри, виділяють крупку вічнозелену (Draba aizoides subsp. tatrensis), гвоздики сизі (Dianthus gratianopolitanus), гусимець альпійський (Arabis alpina subsp. meyeri), Campanula cochleariifolia.

Альпійська провінція. Займає південну частину Німеччини — Баварські Альпи і передгір'я. Це територія з високою вертикальною зональністю рослинності, різкими контрастами температур і вологи, що створює численні мікрокліматичні оселища. Характеризується високим ступенем ендемізму (до 10—12 %) і наявністю численних льодовикових та третинних реліктів. Основу рослинності становлять ялицево-букові ліси, ялинові ліси, вище — субальпійські чагарники з вільхи зеленої (Alnus viridis) і Rhododendron hirsutum, а також альпійські луки з костриці (Festuca), осоки (Carex), тирлича (Gentiana). Значна кількість видів має середземноморське походження, які піднялися у гори під час кліматичних коливань плейстоцену. Характерні види: тирлич весняний (Gentiana verna) і тирлич альпійський (Gentiana alpina), Campanula scheuchzeri, едельвейс (Leontopodium alpinum), Saxifraga oppositifolia, Dryas octopetala, осока зігнута (Carex curvula), Androsace helvetica, Rhododendron hirsutum, буяхи (Vaccinium uliginosum), чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus), модрина європейська (Larix decidua), сосна гірська (Pinus mugo), сосна кедрова європейська (Pinus cembra). Ендеміки: гусимець альпійський (Arabis alpina subsp. caucasica), Gentiana bavarica, Campanula thyrsoides, ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), Primula hirsuta, Dianthus alpinus, Androsace obtusifolia. Реліктові види: дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), ломикамінь аїзоподібний (Saxifraga aizoides), Artemisia glacialis, Daphne striata, ліннея північна (Linnaea borealis).

Рослинність