Географія Швейцарії вирізняється складним високогірним рельєфом, розташованим у самому серці Альпійського орогенного поясу. Фізико-географічна структура країни чітко поділяється на три геоморфологічні зони: Альпи на півдні та сході, Альпійське плато (Міттельланд) у центрі та гори Юра на північному заході. Альпи покривають понад 60 % території, формуючи потужні льодовикові масиви, серед яких виділяється Алеч — найбільший льодовик Європи. Швейцарія слугує головним гідрографічним вузлом континенту, де беруть початок такі великі річки, як Рейн і Рона. Клімат змінюється від помірно-континентального до високогірного арктичного типу, що зумовлює чітко виражену вертикальну поясність ландшафтів.

Географічне положення Швейцарія — держава в Центральній Європі з територією 41,3 тис. км². На півночі вона межує з Німеччиною (довжина кордону — 334 км), на заході — з Францією (довжина кордону — 573 км), на півдні — з Італією (довжина кордону — 740 км), на сході — з Австрією (довжина кордону 164 км) і Ліхтенштейном (довжина кордону — 41 км). Північний кордон частково проходить по Боденському озеру і Рейну, який починається в центрі Швейцарських Альп і утворює частину східного кордону. Західний кордон проходить по горах Юра, південний — по італійських Альпах і Женевському озеру.

Загальне районування У Швейцарії можна виділити 4 райони — Північну Швейцарію, Західну, Центральну і Південну.

Найгустіше заселена та найбільш економічно розвинута Північна Швейцарія (напівкантони Базель-Штадт і Базель-Ланд, кантони Ааргау, Цюрих, Санкт-Галлен, Гларус, Тургау). Це найрівнинніший район країни. Він займає північну частину Швейцарського плоскогір'я, лівий берег Рейну, а на півдні заходить у передгір'я Альп.

Західна Швейцарія (кантони Берн, Невшатель, Фрібур, Во, Женева) більш гориста, ніж північ країни. Цей район містить у собі центральну і південну частини Швейцарського плоскогір'я. З заходу до нього примикають хребти Юри, зі сходу — Альпи.

Центральна Швейцарія (кантони Люцерн, Швіц, Урі, напівкантони Обвальден і Нідвальден) відрізняється суворістю своїх ландшафтів. Район включає північні схили Альп і Фірвальдштеттське озеро.

Найбільший, але водночас рідко населений район країни — Південна Швейцарія. Він містить у собі кантони Граубюнден, Тічино і Вале. Природа Південної Швейцарії надзвичайно мальовнича та різноманітна. Тут найвищі гірські хребти, широкі полонини і великі озера Лугано й Лаго-Маджоре.

Геологія

Геологічна будова Швейцарії — це результат колосального зіткнення континентів. Близько 50 млн років тому Африканська тектонічна плита почала рух на північ, врізаючись у Євразійську. Цей процес призвів до закриття стародавнього океану Тетіс і «зминання» земної кори, що зрештою сформувало Альпи.

Швейцарія поділяється на три геологічні домени: Альпи складаються з кристалічного фундаменту (граніти та гнейси), які утворюють масиви на кшталт Готарда, та осадових покривів, що були виштовхнуті на поверхню. Особливістю є насуви — величезні пласти породи, що перемістилися на десятки кілометрів. Швейцарське плато (Міттельланд) заповнене моласою — сумішшю пісковиків, конгломератів та глин, що утворилися внаслідок ерозії молодих Альп і відклалися в передгірному прогині. Гори Юра є класичним прикладом складчастої системи, складеної переважно з мезозойських вапняків. Саме тут зародилася наука стратиграфія: період «Юра» отримав свою назву саме від цих гір.

Геологічна активність не припинилася. Хоча Швейцарія не є сейсмічно найнебезпечнішою зоною, вона відчуває постійні мікроземлетруси, а Альпи продовжують рости зі швидкістю близько 1 мм на рік. Проте цей ріст нівелюється інтенсивним вивітрюванням та роботою льодовиків, які протягом останніх двох мільйонів років висікали глибокі U-подібні долини, що сьогодні визначають швейцарський ландшафт.

Рельєф

На території Швейцарії розрізняють три природних райони: гірський масив Юра на північному заході, Швейцарське плато (плоскогір'я) у центрі та Альпи на південному сході. Понад 70% території країни належить до двох гірських систем, Альп і Юри, розділених горбистим Швейцарським плоскогір'ям з численними тектонічними озерами. Максимальна висота — вершина Дюфур (4634 м).

Гори Юра, що розділяють Швейцарію і Францію, простягаються від Женеви до Базеля і Шаффгаузена. У них чергуються гірські складки з переважанням вапняків і долини; складки місцями прорізають невеликі річки, які утворюють долини з крутими схилами. Землеробство можливе лише в долинах; пологі схили гір покрити лісами або використовуються як пасовища.

Швейцарське плато утворилося на місці прогину між Юрою та Альпами. Поверхня плоскогір'я горбиста, в широких долинах розвинуте землеробство, міжріччя покриті лісами. Тут зосереджена більша частина населення країни, розташовані великі міста і промислові центри. У цьому ж районі сконцентровані найродючіші сільськогосподарські землі та пасовища.

Майже всю південну половину Швейцарії займають Альпи. Ці високі, нерівні, вкриті снігом гори розчленовані глибокими ущелинами. У гребеневій зоні — фірнові поля (зернистий лід, що складається з пов'язаних між собою крижинок) і льодовики (10% території країни). Широке дно головних долин використовується під поля та ріллю. Район рідко населений. Альпи є основним джерелом доходу, оскільки мальовнича природа високогір'я приваблює багато туристів і альпіністів. Найвищі вершини — Дюфур (4634 м) у масиві Монте-Роза на кордоні з Італією, Дом (4545 м), Вайсгорн (4505 м), Маттергорн (4477 м), Гран-Комбен (4314 м), Фінстерааргорн (4274 м) і Юнгфрау (4158 м).

Клімат

У Швейцарії виражені кліматичні відмінності, зумовлені висотами і впливом сонця і вітрів. Клімат вологий, на плоскогір'ї — помірно теплий, в горах — холодний. Добові температури у низинах в середньому коливаються протягом року від 10 до 16° С, влітку вони підвищуються до 27° С і більше. Найжаркіший місяць — липень, найхолодніший — січень.

Найвищі вершини Альп покриті вічними снігами. Снігова лінія піднімається до 2700 м на західних схилах і до 3200 м на східних. Взимку температура опускається нижче 0° С на всій території країни, за винятком північного берега Женевського озера та берегів озер Лугано й Лаго-Маджоре, частина яких належить Італії. Клімат там такий же м'який, як у Північній Італії, оскільки гори захищають від вторгнення холодних північних вітрів. У січні-лютому в умовах переважання високого тиску над Альпами встановлюється ясна холодна погода, сприятлива для занять зимовим спортом. Південні схили в цей час отримують багато сонячного тепла.

У Швейцарії часто бувають різкі сильні вітри, що супроводжуються дощами й снігопадами. Навесні, влітку і восени переважають фени — теплі сухі вітри, що дмуть зі сходу і південного сходу. Оскільки потоки вологого повітря з боку Середземного моря підіймаються вгору по схилах Альп, а потім спускаються до Швейцарського плато, на південних схилах опадів випадає майже вдвічі більше, ніж на північних. Середня річна кількість опадів у Базелі (277 м над рівнем моря) — 810 мм, у Лозанні (375 м), на північному березі Женевського озера — 1040 мм, а в Давосі (1580 м), на південному сході країни — 970 мм.

Внутрішні води

У країні — густа мережа багатоводних річок, що належать басейнам трьох морів: Північного, Середземного і Чорного. Велика частина Швейцарії зрошується Рейном (375 км у межах країни). Південно-західні райони відносяться до водозбірного басейну Роні, південні — до басейну Тічино і південно-східні — до басейну річки Інн (притоки Дунаю). Річки Швейцарії не мають судноплавного значення. На Рейні судноплавство підтримується тільки до Базеля.

Швейцарія славиться своїми озерами, яких на її території налічується майже 600. Наймальовничіші з них розташовані по краях Швейцарського плато — Женевське, Тунське на півдні, Фірвальдштеттське, Цюрихське на сході, Невшательське і Більське на півночі. Більшість цих озер має льодовикове походження, вони відрізняються витягнутою формою і великими глибинами. На південь від осі Альп в окрузі Тічино знаходяться озера Лугано й Лаго-Маджоре.

Найбільші озера Швейцарії — Женевське озеро, площею 581 км² (з них 370 км² належать Швейцарії), Невшательське (216 км²), Цюрихське (89 км²), Більське (39 км²) і Цуґське (38 км²).

Ґрунти

Через складний рельєф ґрунтовий покрив Швейцарії надзвичайно строкатий. На Швейцарському плато домінують бурі лісові ґрунти (камбісолі) та лювісолі. Вони мають гарну структуру і високий вміст гумусу, що робить цей регіон житницею країни. У низинах, де раніше були болота, зустрічаються торф'яно-болотні та глейові ґрунти, більшість яких була меліорована для потреб фермерства.

У горах Юра та передгір'ях Альп на вапнякових породах сформувалися рендзини — малопотужні, але багаті на карбонати ґрунти. У самих Альпах ґрунтовий шар стає тоншим із висотою. Тут переважають підзоли (під хвойними лісами) та альпійські лучно-степові ґрунти. На крутих схилах часто зустрічаються нерозвинені кам'янисті ґрунти (літосолі), які легко піддаються ерозії. Швейцарія приділяє величезну увагу охороні ґрунтів, оскільки їх відновлення в гірських умовах триває тисячоліття.

Ґрунти Швейцарії не дуже родючі. Для обробки придатні лише бурі лісові ґрунти Швейцарського плоскогір'я і нижніх частин схилів гір. На гірських схилах нерідкі обвали і зсуви, що зносять ґрунтовий шар або оброблювані землі.

Рослинний світ

Рослинний світ Швейцарії є одним з найбагатших у Центральній Європі завдяки колосальному перепаду висот (від 193 м до 4634 м) та перетину трьох кліматичних зон.

Флора

На території країни зафіксовано близько 3000 видів судинних рослин. Структурно вони розподіляються так: Покритонасінні: понад 2800 видів. Найбільшими родинами є складноцвіті (Asteraceae), злакові (Poaceae) та бобові (Fabaceae). Голонасінні: близько 20 видів, що складають основу лісових масивів. Папоротеподібні та хвощеподібні: близько 100 видів. Мохоподібні: понад 1100 видів, що відіграють критичну роль у водному балансі високогір'я.

Хоча Швейцарія не має високого рівня абсолютного ендемізму (через відносно недавнє відступання льодовиків), тут існують унікальні популяції рослин. Серед найвідоміших ендеміків та реліктів — крупка ладинська (Draba ladina), що зустрічається лише в кантоні Граубюнден, та полин сніговий (Artemisia nivalis), що росте на межі вічних снігів. До Червоної книги країни занесені зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus) та офрис комахоносна (Ophrys insectifera). Культовими альпійськими видами є едельвейс альпійський (Leontopodium alpinum) та тирлич безстеблий (Gentiana acaulis), чий глибокий синій колір став символом гірських екосистем.

Рослинність

Ліса Швейцарії займають близько 1/4 території країни. На Швейцарському плоскогір'ї знаходяться масиви широколистих лісів (з дуба, бука, ясена, в'яза, клена, липи). На південному схилі Альп росте каштан. На висоті понад 2000 метрів переважають хвойні ліси з ялини, ялиці, сосни і модрини. По долинах — зарості вільхи. Вище (до 2800 м) розташовані субальпійські та альпійські луки, де навесні розцвітають крокуси і нарциси, влітку — рододендрони, ломикамені, горечавки і едельвейси.

Тваринний світ