«Пласт» — національна скаутська організація України. Метою Пласту є сприяти всебічному патріотичному вихованню і самовихованню української молоді на засадах християнської моралі. Як неполітична і позаконфесійна організація, Пласт виховує свідомих, відповідальних і повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільнот і провідників українського суспільства.

Пласт був створений 1911 року, невдовзі після заснування скаутського руху Робертом Бейден-Пауелом у 1907 році. Серед засновників організації були Іван Чмола, Олександр Тисовський та Петро Франко. В основі назви «Пласт» є відповідник англійського «Scout» (розвідник), взятий за прикладом пластунів — козаків - розвідників. 21 квітня 1912 року у Львові відбулись перші сходини гуртка «Крук». Цей день вважають днем народження організації.

Пластуни відзначилися своєю активною участю в розбудові та захисті своєї країни, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР та ЗУНР у XX ст. і продовжують захищати кордони України нині. Серед героїв Небесної Сотні є два пластуни: Роман Гурик і Богдан Сольчаник. За час війни в АТО загинуло п'ятеро з відомих пластунів — Марко Паславський, Віктор Гурняк, Євген Подолянчук, Микола Гордійчук, Андрій Білик. За час повномаштабного вторгнення російська агресія забрала життя 75 пластунів. На сьогодні, окрім України, Пласт діє ще в одинадцяти країнах світу (серед них Пласт у США, Пласт в Аргентині, Пласт у Канаді, Пласт в Австрії, Пласт у Німеччині, Великій Британії, Польщі, Словаччині, Іспанії, Ірландії, Пласт Кіпру, Пласт у Фінляндії) та об'єднує пластунів України й української діаспори. От, наприклад, Пласт в Канаді розпочав свою діяльність ще у 1948 році. Перші спроби організувати Пласт в Естонії відбулись у 2007 році, в Ризі -2009 році. Через війну мільйони українців покинули свої домівки та роз'їхались по всім континентам. Тільки за 2024 рік виїхало 450000. На початок 2019 року Пласт в Україні об'єднує 8 500 членів різного віку і таким чином є найбільшою молодіжною організацією України. Сьогодні 118 осередків Пласту діють у всіх областях України. Пласт активно співпрацює з органами державної влади та громадськими організаціями, реалізуючи різноманітні соціальні та виховні програми.

Протягом року пластуни проводять понад 100 виховних таборів різної спеціалізації, організовують заходи соціально-культурного та виховного спрямування, серед яких поширення Вифлеємського Вогню Миру, День Пластуна, Благодійний вечір Пласту, Полум'я братерства та інші. Також раз на 3 роки проводять КУПО (Конференція Українських Пластових Організацій) на якій обирають управлінців, що будуть керувати роботою Пласту у світі до наступного КУПО.

Історія

Походження назви Слово «пласт» було використано як аналог англійського слова «скаутинг» ( — розвідка). Слово походить від назви козаків-пластунів, які виконували функції розвідників у козацькому війську.

Автором назви організації є Іван Боберський.

1-й етап: На заранні (1911—1920 рр.)

У 1908 р. засновник скаутського руху Бейден-Пауел видав книжку «Скаутинг для хлопців» (), яка була перекладена багатьма мовами світу. Зокрема українською мовою її переклав Олександр Тисовський, один із засновників перших пластових (скаутських) гуртків при Академічній гімназії у Львові. Незалежно від Тисовського пластові гуртки почали також творити Іван Чмола та Петро Франко. Якщо останні акцентували принципи пластування на фізичному та військовому розвитку, то Олександр Тисовський займався теоретичним вихованням молоді. Він розробив систему пластових проб (завдань), які мали виконати пластуни, для того, щоб отримувати нові звання та вдосконалювати себе. Упродовж тривалого часу Пласт святкував День Першої Пластової Присяги 12 квітня, як день народження організації. Проте архівні документи підтверджують, що перші сходини пластового гуртка «Крук» у Львові відбулися саме 21 квітня. Дата 12 квітня, швидше за все, з'явилася внаслідок технічної помилки у пластових виданнях та матеріалах. Коли саме відбулося складання присяги — поки точно невідомо (від 2026 року Пласт поступово переходить до святкування заснування організації 21 квітня задля відновлення історичної справедливості).

1911 рік для українських молодіжних організацій був характерний різким підйомом патріотизму та цікавості молоді до українських військових традицій. У «Пласті» на той час молодь навчали стріляти з рушниці та револьвера, робити далекі військові марші з наплечниками, сигналізувати, робити перев'язки тощо.

Протягом 1912 р. пластові гуртки поширились по всій Галичині. Австрійська влада ставилася прихильно до створення спортивних молодіжних організацій і тому підтримувала діяльність «Пласту». У 1913 р. було проведено перший мандрівний табір Пласту. На початку 1914 р. пластові осередки існували у всіх великих містах Галичини. Однак вони не співпрацювали між собою та не мали централізованої влади. З метою координації праці пластових гуртків 12 лютого 1914 р. у Львові було скликано Пластовий З'їзд, на якому було створено керівний орган Пласту — Центральну Пластову Управу (ЦПУ). ЦПУ провела реєстрацію всіх пластових осередків, та розділила їх на 11 округ. Було налагоджено видання пластової літератури, затверджено проект пластового однострою та пластових відзнак. Фундаментальною працею для виховання молоді стала книга Олександра Тисовського «Пласт», якою користувались усі пластові осередки. Кількість пластунів станом на 1914 р. становила близько 800 осіб, а осередки організації поширились по всій Галичині, Закарпаттю та Буковині.

За три роки діяльності відомості про «Пласт» як про військову патріотичну організацію поширились по всій Західній Україні, і з початком Першої Світової війни більшість пластунів зголосилися воювати в лавах Січових Стрільців. Загалом, до Січових стрільців зголосилося близько 2,5 тис. людей із організацій «Сокіл», «Січ» та «Пласт»Петро Содоль Січові Стрільці // Енциклопедія українознавства — 1993 — т. 5. Частини УСС під проводом сотників-пластунів відзначились у боях на горі Маківці та ЛисоніПластуни в Українських Визвольних змаганнях // Вогні. — 1937. — Ч.5-6. — С.84-88.

Із проголошенням Першого Універсалу Центральної Ради, «Пласт» почав поширювати свою діяльність на землях Наддніпрянської України. До цього були спроби започаткувати «Пласт» у Києві та Бахмутському повіті, однак новостворена Українська Скаутська Організація була силоміць приєднана до «Бой-скаутів Росії». Хоча «Пласт» у Галичині постав раніше, він не мав ніякого впливу на «Пласт» на центральних українських землях. Найбільшими пластовими осередками стали Біла Церква, Кам'янець-Подільський та Чернігів. Щодо діяльності пластунів в інших містах відомо дуже мало, тому сказати про їхній вплив та чисельність доволі важко. Перший юнацький пластовий курінь на Наддніпрянській Україні був створений у Білій Церкві. Засновником цього куреня був колишній інструктор «Російських Бой-скаутів» Євген Слабченко (Деслав). Офіційною назвою українських пластунів у Білій Церкві була «Українські Бой-скаути» (УБС). Українська влада ставилась прихильно до створення пластових куренів, і тому надала УБС приміщення в Українському клубі у Білій Церкві. Розвитком пластових гуртків займались різні установи УНР. Протягом 1918 року за підтримки гетьмана Павла Скоропадського було створено пластові гуртки при кожній українізованій гімназії. Таким чином «Пласт» пожвавлює діяльність у таких містах як Фастів, Катеринослав, Київ, Вінниця та Канів. Пластові осередки тоді користувались підручником Олександра Тисовського «Пласт» та статутом УБС, що був виданий у 1918 році у Білій Церкві. Після повалення Гетьманату та приходу до влади Директорії, пластуни склали ядро старшинських кадрів новоствореної Армії УНР. Найбільше відзначились І. Чмола, який був старшиною УСС під час Першої Світової Війни, а потім полковником Січових Стрільців Євгена Коновальця, Петро Франко, що був старшиною УСС та Січових Стрільців Дієвої Армії УНР, Федь Черник, який відзначився у Бою під Мотовилівкою, Олена Степанівна, Осип Яримович, Северин Яремкевич. Львівські пластуни також брали участь у Листопадовому Чині 1 листопада 1918 року.

На початку 1919 року українська армія була близькою до катастрофи: на сході наступали більшовики, а на заході поляки та румуни. Нестача набоїв, медикаментів і страшна епідемія тифу спричинила загибель до 60 тис. солдатів Української Галицької АрміїЛев Шанковський Українська Галицька Армія // Енциклопедія українознавства — 1995 — т. 5. Серед усіх окупованих територій, «Пласту» дозволили існувати тільки в Галичині та Волині, але із цензурою пластових підручників та під наглядом польської поліції. На території, окупованій більшовиками «Пласт» був заборонений відразу та пізніше витіснений піонерським рухом. Єдиною скаутською організацією, якій було дозволено існувати на терені УРСР була київська «Спілка Бой-скаутів Росії», але і її заборонили у 1924 році.

2-й етап: Відновлення Пласту (1920—1930 рр.)

Польська влада не надала великого значення «Пласту» і тому він мав змогу відновитись у вигляді невеликих пластових гуртків при українських школах. 1922 року до «Пласту» вступив молодий Роман Шухевич, майбутній генерал-хорунжий Української Повстанської Армії. За часу членства в «Пласті» Шухевич брав активну участь у спортивних змагах і культурних заходах. Також він проводив активну виховну діяльність: був співорганізатором пластового гуртка «М'ясний Тризуб» і куреня старших пластунів «Чорноморці». Загалом до 1924 року утворилося близько 30-ти юнацьких пластових полків і декілька окремих, для старших пластунів. Старшими пластунами вважали тих, хто мав 13 повних років і бажав залишитись у Пласті. Серед пластунів був поширений культ стрілецьких могил. Силами стрийського та львівського «Пласту» було відновлено та впорядковано могилу УСС на горі Маківці.

Розвитку «Пласту» сприяли також провідні діячі Української греко-католицької церкви. Митрополит Андрій Шептицький надав пластунам ділянку на горі «Сокіл», де до наших днів збереглась однойменна пластова оселя. У 1913 році на цій горі відбувся перший пластовий табір організований Іваном Чмолою це стало початком традиції проводити пластові табори.https://www.plast.ca/bm~doc/Plast-Ukrainian-Scouting-a-Unique-Story-by-Orest-Subtelny-20200713.pdf?

Після вирішення долі Галичини в 1923 році, яка мала би стати автономією у складі Польщі, польська влада почала активніше цікавитися діяльністю українських патріотичних організацій на Західній Україні. Передусім польських владців цікавили організації, що виховували молодь. Найбільшими з них були спортивні та військові товариства «Січ» і «Пласт». Польська влада збільшила тиск на пластунів, заборонила проведення таборів і вишколів. Зрештою, 1928 року польська влада заборонила легальну діяльність «Пласту» на Волині, а 1930 — у Галичині.

«Пласт» поза етнічними землями України розвивався меншими темпами, однак теж докладав зусиль для організації спільних пластових таборів і контактів із українськими патріотичними організаціями. У цьому процесі значну роль відігравав майбутній Начальний Пластун (Почесний президент «Пласту», що виконує ряд важливих церемоніальних функцій, зокрема надає найвище пластове звання — гетьманського скоба (вірлицю)) Юрій Старосольський, син українського політичного діяча часів уряду УНР в еміграції Володимира Старосольського. Юрій, 1929 року нелегально перейшов кордон (він на той час здобував освіту у Львові) і опинився на Закарпатті. Там він здійснив невдалу спробу вивести групу пластунів для поїздки на світове скаутське Джемборі (від англ. Jamboree, що за однією з версій означає «мирна зустріч усіх народів») у Великій Британії, яке відвідали лише декілька пластунів. Після невдачі таборує разом із закарпатськими пластунами. Для українських емігрантів «Пласт» став гарною нагодою виховати своїх дітей у патріотичному дусі та любові до України. Пластові гуртки поза українськими землями формуються у Празі (Чехословаччина), Відні, Лінці (Австрія), Мюнхені (Німеччина), Франції, США, Канаді та Австралії.