Міміно

«Міміно́» (, ) — російсько-грузинський радянський фільм грузинського кінорежисера Георгія Данелії. У прокаті 1978 року фільм посів 17-те місце (24,4 млн глядачів, 1258 фільмокопій). Текст за кадром читає Артем Карапетян.

Прем'єри фільму відбулися в СРСР (липень 1977 року на Московському міжнародному кінофестивалі; 27 березня 1978 року на широких екранах), Фінляндії (31 серпня 1979 року), Угорщині (12 березня 1980 року).

Сюжет Валентин Костянтинович (Валіко Котеєвич) Мізандарі — 34-річний пілот вертольота Мі-2Валіко Мізандарі пілотував вертоліт Мі-2, зібраний у польському Ряшеві. Вертоліт був розроблений в СРСР, а вироблявся в Польщі для всіх країн РЕВ. (який він ласкаво називає «пепела» — метелик) місцевих грузинських авіаліній на прізвисько Міміно́, що означає «сокіл», зустрічає в аеропорту Тбілісі свого однокурсника, який є пілотом надзвукового авіалайнера Ту-144 і літає за кордон СРСР. В екіпажі цього льотчика літає стюардеса Лариса Іванівна, що відразу підкорила серце джигіта. Бажаючи досягти успіхів у великій авіації, Міміно відправляється в Москву.

У Москві Валіко знайомиться з простим вірменським шофером Рубеном Хачікяном. За кілька днів вони витрачають всі гроші, і крім того, їх виселяють з елітного готелю. Рубік-Джан стає найкращим другом Міміно. Разом вони потрапляють у неприємні ситуації, але справжня дружба допомагає їм подолати їх.

Зустрівши свого давнього ворога — чоловіка, що спокусив його сестру, Валіко влаштовує в його квартирі легкий погром, за що потрапляє на лаву підсудних. Рубен не лишає друга самого у важкій ситуації та всіляко намагається допомогти гордому другові-льотчику. На лаві підсудних Міміно зустрічає своє 35-річчя, що стає причиною формальної відмови від можливості перенавчання на літак великої авіації. Уже вирішивши повернутися додому, Міміно випадково знайомиться з ветераном війни Волоховим, який через впливового чиновника допомагає Валіко здійснити свою мрію.

Міміно стає льотчиком далекої цивільної авіації СРСР, пілотом надзвукового лайнера Ту-144Художнє перебільшення. Насправді Ту-144 ніколи не використовувались на міжнародних авіалініях. і літає по всьому світу. Але, відкритий і доброзичливий до людей, Валіко не дуже затишно відчуває себе у великих містах, і, сумуючи за Батьківщиною, повертається додому, в Телаві, до улюбленої роботи, до своїх рідних і близьких.

Актори Вахтанг Кікабідзе — Валіко (Валентин Костянтинович) Мізандарі на прізвисько «Міміно», льотчик місцевих авіаліній. Фрунзик Мкртчян — Рубен Хачикян, Рубік — водій вантажівки, який приїхав у Москву у справах, що мешкає в одному готельному номері з Валіко. Олена Проклова — Лариса Іванівна Комарова, стюардеса Євген Леонов — Іван Сергійович Волохов, фронтовик Руслан Мікаберідзе — Гіві Іванович, командир авіазагону, що в ньому працює Валіко. Закро Сахвадзе — Варлаам, юний племінник Міміно, який мешкає в горах з дідом і матір'ю Марина Дюжева — Світлана Георгіївна, адвокат-початківець Арчіл Ґоміашвілі — Нугзар Папішвілі, «потерпілий» Мікаела Дроздовська — дружина Папішвілі Володимир Басов — Родіон Синицин, співак у Великому театрі, який влаштовує Валіко в готель на прохання тітки Ніни з Тбілісі Валентина Титова — Таня Сіницина Петро Любешкін — батько адвоката Карло Саканделідзе — в епізоді Зейнаб Боцвадзе — сестра Валіко Коте Даушвілі — дід Тамара Тваліашвілі — бабця з коровою Михайло Васьков — в епізоді Павло Вінник — друг Нугзара Папішвілі Савелій Крамаров — підсудний з «гарними очима» Олексій Алексіїв — прокурор Раїса Куркіна — суддя Микола Граббе — фронтовий друг Волохова Надія Семенцова — секретарка Едуард Ізотов — командир екіпажу Георгій Данелія — пілот літака, екіпаж рейсу «Тбілісі — Москва» Володимир Протасенко — Валера, командир екіпажу, в якому літала Лариса Комарова Віктор Шульгін — кадровик Людмила Гаврилова — організатор симпозіуму ендокринологів Тетяна Паркіна — Тимофеєва, стюардеса, напарниця Лариси Софія Гаррель — пасажирка, старенька-іноземка Заза Колелішвілі — в епізоді Анатолій Іванов — в епізоді Марина Поляк — стюардеса Катя Абессалом Лорія — радист, друг Валіко Іпполіт Хвічіа — Кукуш, шиє кепки Василь Чхаідзе — Аристофан, маляр Борислав Брондуков — людина, яка зважувалася перед польотом Леонід Куравльов — Хачикян, справжній професор-ендокринолог Олександр Январьов — таксист Тетяна Распутіна — відвідувачка ресторану, танцює лезгінку Рене Хобуа — не знімався в фільмі. Данелія вказував цю людину, будівника з Зугдіді, в титрах своїх фільмів на знак вдячності за колись приділену йому увагуhttp://magazines.russ.ru/druzhba/2003/1/dan.html Георгий Данелия. Безбилетный пассажир. Сергій Голованов — генерал, в приймальні фронтового друга Волохова Микола Деберо — чоловік адвоката Ольга Казакова — Вероніка, сестра Лариси (у титрах не вказана) Тетяна Ігнатова — жінка, яка спостерігала за танцем Валіко і Рубіка (у титрах не вказана) Віктор Крючков — перехожий Олександр Новіков — музика в ресторані готелю «Росія»

Нагороди Золотий приз МКФ у Москві (Георгій Данелія, 1977); Приз за найкращий комедійний фільм на Всесоюзному кінофестивалі в Єревані (Георгій Данелія, 1978); Державна премія СРСР (Георгій Данелія, Фрунзик Мкртчян, 1978); Приз «Золотий Лачено» на міжнародному кінофестивалю в Авелліно (Георгій Данелія, 1979).

Цитати з фільму Багато фраз з фільму стали крилатими:  — Вісім (баранів) це разом з тобою було…  — Ало… Ларису Іванівну хочу.  — Я вам один розумний річ скажу, але тільки ви не ображайтесь.  — Я так думаю (часто вимовляється наприкінці фраз)  — Сідайте. — Дякую, я пішки постою.  — Ти і вона не дві пари в чоботи.  — Таку особисту відразу я відчуваю до потерпілого, що їсти не можу!  — Хто такий цей потерпілий? Куди він пішов? Я його вперше бачу!  — Ці «Жигулі» чим думають, я не знаю. Під ногами крутяться, крутяться, крутяться.  — Туди-сюди, культурний захід.  — Дзер нманнере хайтаракумен Республікан! ()  — Гамарджобат аріци, бічо. ()

Примітки

Посилання Повна версія фільму на YouTube