Мико́ла Васи́льович Шарлема́нь, Едуард Шарлемань (, Кременчук — 29 квітня 1970, Київ) — український зоолог, дійсний член НТШ й Українського наукового товариства у Києві, автор коментарів до «Слова о полку Ігоревім».
Життєпис Народився 24 січня (5 лютого) 1887 року в Кременчуці. Навчався у Київському реальному училищі (1896–1905), був виключений через участь у революційних подіях. В 1906—1910 роках — вільний слухач на агрономічному відділенні Київському політехнічного інституту. У 1912–1914 роках стажувався у департаменті землеробства та отримав звання молодшого спеціаліста з прикладної зоології.
У 1918 р. Шарлемань стає дійсним членом УНТ і протягом 1918—1921 р. (до закриття товариства) працює в ньому, посідаючи посади керівника його Зоологічної секції (ним же й ініційованої в рамках Природничої секції), члена ради Музею УНТ та «вченого консерватора» зоологічних колекцій УНТ (1918—1921 рр.) [Хохлова, 1998]. М. Шарлемань активно працював спочатку в УНТ (до 1919 р.), а потім одночасно в УНТ і УАН (1919—1921), а після знищення УНТ — в УАН.
У 1919—1920 роках був членом Комітету вивчення фауни УАН і відтоді працював у Зоологічному музеї ВУАНЗвідомлення до 1 січня 1920 року про діяльність Української Академії наук у Київі. Київ, 1920. 95 с.Історія Академії наук України. 1918—1923: Документи і матеріали / АН України, Інститут української археографії, Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського, Інститут архівознавства, Інститут рукопису; упоряд. В. Г. Шмельов; відп. ред. П. С. Сохань. Київ: Наукова думка, 1993. 571 c..
Протягом 1921–1932 років — директор заповідника «Конча-Заспа» під Києвом.
У 1921—1923 рр. був редактором видання «Український зоологічний журнал».
Протягом 1934—1944 років (з перервами) очолював Зоологічний музей АН.
У 1936 році М. В. Шарлеманю був присуджений науковий ступінь кандидата біологічних наук, без захисту. Наступного 1937 року він захистив докторську дисертацію на тему «Зоогеографія УРСР». У 1939 році отримав вчене звання професора за спеціальністю «прикладна зоологія».
Часи ІІ СВ Під час окупації Києва в роки ІІ Світової війни М. В. Шарлемань залишився працювати в Інституті захисту рослин (створений у будівлі і на основі штату Інституту зоології), де разом з іншими колегами (Решітник Євдокія Григорівна та ін.) вів дослідження з таксономії та біології шкідливих видів тварин. Його основним об'єктом досліджень стали ховрахи як шкідники сільськогосподарських культур. Весь цей час — з весни 1943 до осені 1943 року — він обіймав посаду директора ІЗР, і під його керівництвом працювало близько 12-15 осіб.
У вересні 1943 року евакуювався до Познані, де провів наступні 1,5 роки в аналогічному закладі, але вже не як директор (яким був в час роботи в окупованому Києві), а як гауляйтер (голова дослідницької групи). Там продовжив тему вивчення ховрахів і у спогадах вказував, що писав монографію, проте вона згоріла при наступі Червоної армії. Навесні 1945 року при наближенні лінії фронту знову виїхав, цього разу до Німеччини (у сучасному розумінні), де потрапив у радянську окупаційну зону й був змушений піти на співпрацю з військовими особістами. Залишався в зоні окупації ще близько року, і врешті отримав дозвіл на повернення до Києва.
Повоєнні часи З 1946 року працював в Управлінні у справах мисливського господарства, викладав (був професором) у Київському лісогосподарському інституті. Був реабілітований владою (за цивільну роботу в тилу) завдяки тому, що продемонстрував активну співпрацю з радянськими окупаційними військами в Німеччині (Хохлова, 1980). У повоєнні роки (1947—1948) при допитах Кирила Осьмака було засвідчено, що Микола Шарлемань був серед агентурної мережі УПА (Історія УПА, том 41).
Помер 29 квітня 1970 року. Похований у Києві на Звіринецькому кладовищі. Могила збереглася (ділянка 8, приблизні координати поховання 50.424181, 30.556836 ). На ній встановлено бюст вченого роботи Олександра Павловича Скобликова.
Праці Шарлемань М. В. автор понад 300 праць з зоології, зоогеографії, орнітології, теріології, систематики, фауністики хребетних (крім риб); склав «Словник зоологічної номенклатури» (2 тт., 1927), стаття про «Слово о полку Ігореві». Серед інших: Список птиц окрестностей Киева. К., 1909 Некоторые сведения о птицах Черкасского уезда Киевской губернии // Птицеведение и птицеводство, 1914, в. 2 Наблюдение над птицами хвойных лесов окрестностей города Киева // Птицеведение и птицеводство, 1915, в. 2-3
Каменный дрозд (Monticola saxatilis L.) в Киеве // Орнитологический вестник, 1916, № 3 Дополнение к «Списку птиц окрестностей Киева» // Орнитологический вестник, 1916, № 4 По Києву і його околицях, 1921 Матеріяли до орнітофавни державного степового заповідника «Чаплі» ім. Христиана Раковського та його району // Вісті державного степового заповідника «Чаплі» (к. Асканія-Нова), 1924, т. 3 Новый для фауны бассейна Днепра зверь — выхухоль // Украинский охотник и рыболов, 1925, № 6 Новий гніздовий птах Полтавщини // Збірник праць Зоологічного музею УАН, 1926, ч. 1 Замітки про птахів Київщини. В книге: Шарлемань М. Матеріали для орнітофауни України. К., 1926 Замітки про птахів Волині // Труди Фізико-математичного відділу УАН, 1926, т. 2, в. 2 Природа Києва та його околиць, І928 Матеріяли до орнітології державного заповідника «Конча-Заспа» // Збірник праць Зоологічного музею ВУАН, 1930, ч. 8 Матеріяли до орнітофавни острова Джарилгача на Чорному морі // Збірник праць Зоологічного музею ВУАН, 1930, № 8 Матеріали до орнітології державного лісостепового заповідника ім. Т. Шевченка та його околиць // Журнал Біозоологічного циклу ВУАН, 1933, № 2 (6) Сипуха и грызуны // Природа, 1933, № 12 Каменный дрозд. Реликт горной фауны на Украине // Зоологический журнал, 1935, т. 14, в. 3 Кам'яний дрізд (Monticola saxatilis L.) — релікт гірської третинної фауни на Україні // Збірник праць Зоологічного музею АН УРСР, 1935, № 14 Нові відомості про птахів державного заповідника Конча-Заспа // Збірник праць Зоологічного музею ВУАН, 1936, № 12 Матеріали до фауни звірів і птахів Чернігівської області. — К., 1937 Птахи УРСР. (Матеріали до фауни). К., 1938 К вопросу о случаях каннибализма у животных // Зоологический журнал, 1958, т. 37, в. 11
Слово о полку Ігореві Миколі Шарлеманю належить багато цінних спостережень над текстом Слова о полку Ігореві. У статті 1948 року він відзначає до 80 згадок диких тварин і птахів у тексті поеми. Це згадки сокола, лебедя, качки (гоголя), орла, чорного і сіро-димчастого ворона, галки, сороки, дятла, вовка, тура, лисиці, горностая, бобра, вивірки, пардуса (гепарда), полоза. Шарлемань відзначає мисливські терміни («влъкомъ рискаше», «наріщуще» і т. д.), зображення в «Слові» звуків, які видають тварини і птахи.
У роботах 1950-х років Шарлемань зіставляє опис походу Ігоря в «Слові» і Іпатіївському літописі, і уточнює його хронологію за фенологічними прикметами. Уточнює і час втечі Ігоря з полону (на його думку — весна) і навіть час доби, орієнтуючись на поведінку згаданих в «Слові» птахів.
Низку статей Шарлемань присвячує тлумаченню «темних місць» «Слова» («зоря свѣт' запала», «полозіе», «растѣкашется мислію по древу» та інше). Реалії «Слова» він прагне «прив'язати» до Києва (Плесенськ «Слова» — це, за Шарлеманем, урочище Плоске під Києвом, «дебрь Кисаню» — дебрь Киян, тобто ліс біля Києва). Шарлемань висловив також припущення, що Путивль «Слова» — не однойменне місто, а село під Новгородом-Сіверським. Ця гіпотеза підтверджена відповідним наративом з Історії русівЧепа М.-Л. А. П'ять великих таємниць історичної психології. — К., 2005. — С. 99-102. ISBN 966-8356-50-0 Роботи Шарлеманя побудовані на прочитанні тексту «Слова» як строго документального опису, а не поетичного твору.
Шарлемань висунув гіпотезу, згідно з якою автором «Слова» був сам Ігор Святославич. Уперше це припущення було оголошено в доповіді у 1952 році, потім повторене у доповіді 1967 року. Ця гіпотеза зустріла підтримку в романі-есе В. О. Чівіліхіна «Пам'ять»Чівіліхін В. Собр. Соч. М., 1985. Т. 3. С. 634—637.
Природоохоронна діяльність Відомий український зоолог М. В. Шарлемань розпочав свою природоохоронну діяльність з організації в 1909 р. першого в царській Росії орнітологічного товариства — Київського орнітологічного товариства ім. Кесслера, обраний його секретарем, видавав орнітологічні праці. Окрім наукової роботи, Товариство стало активно займатися охороною природи. М. В. Шарлемань організовує допомогу зоопарку, створює «Музей місцевої природи», в 1915 р. проводить курси по охороні природи, виступає з природоохоронними статтями у міських газетах. Але найбільш значимою справою Київського орнітологічного товариства можна вважати проведення у Києві в березні 1914 р. другої в Росії виставки охорони природи і небагатьом пізніше, виставки по охороні хижих птахів. У їх проведенні найактивнішу участь взяв секретар Товариства — М. В. Шарлемань. Пізніше при Товаристві створюється секція охорони природи, яку очолив Микола ВасильовичБорейко В. Е. Словарь деятелей охраны природы. — К.: КЭКЦ, 2001. — 524 с..
У січні 1918 р. при Міністерстві земельних справ Української народної республіки створюється відділ по охороні пам'ятників природи, вже в квітні в Міністерстві відбувається нарада з питань охорони природи. З киян-учених створюється спеціальна природоохоронна комісія, в роботі якої М. В. Шарлемань бере активну участь. Членам комісії вдається добитися припинення рубки в Києві Голосіївського лісу, вони починають створювати Музей по охороні природи. У цей час учений друкує декілька природоохоронних статей в журналах УНР. У серпні 1918 р. при Гетьманщині, в Києві відбувається з'їзд природників України, на якому обговорюються і питання охорони природи. М. В. Шарлемань — один з його організаторів і доповідачів. 1919—1921 рр. він займається природоохороною в Українському науковому товаристві в Києві.
У 1920-х роках М. В. Шарлемань створює секцію охорони природи при Сільськогосподарському науковому комітеті УРСР. Секція домагається затвердження першого декрету Раднаркому України про заповідання Асканія-Нова, опрацьовує проекти заборони весняного полювання і глушення риби гранатами, видає популярну природоохоронну літературу, влітку 1922 р. проводить засідання Асканійського комітету. З 1924 по 2 лютого 1931 рр. М. В. Шарлемань стає директором заповідника Конча-Заспа, через рік — членом Центральної Ради Всеукраїнського союзу мисливців і рибалок, бере активну участь у створенні Канівського заповідника і заповідника Гористе. У 1925—1926 рр. на президії ВУАН піднімає питання охорони природи. У 1926 р. в Харкові, Києві, Одесі і Дніпропетровську організуються крайові інспектури з охорони природи. На чолі київської призначений М. В. Шарлемань.
З темою охорони природи він виступає у різних краєзнавчих, мисливських і природно-наукових журналах, проводить в 1927 р. в Києві виставку охорони природи, інспектує Асканію-Нова і Приморські заповідники, домагається заповідання жител бобрів. До кінця 1926 р. ним було зареєстровано близько 400 пам'ятників природи, піднято питання про заповідання лісів на Коростеньщині (Поліський заповідник), разом з ВУАН висловлює протест лісовому управлінню НКЗ УРСР у зв'язку з рубкою 500-річних дубів. 1 грудня 1929 р. за власним бажанням, покидає пост крайового інспектора.
Чимало уваги М. В. Шарлемань приділяв пропаганді охорони природи. Він — автор близько 60 статей по охороні природи, декількох популярних книг, 4 фільмів про заповідник Конча-Заспа, ряду виставок, розробляв ескізи малюнків по охороні природи для шкільних зошитів, немало часу приділяв юннатам, деякі з яких, як академік АН УРСР І. Г. Підоплічко, стали активними діячами природоохорони.