Сер Александр Чепмен «А́лекс» Фе́ргюсон, командор ордена Британської імперії (, 31 грудня 1941, Глазго) — шотландський футбольний тренер, колишній футболіст, який з 1986 року тренував англійський клуб Прем'єр-ліги «Манчестер Юнайтед». Із цією командою Фергюсон виграв більше нагород, ніж будь-який інший тренер в Англії. Алекс Фергюсон також вважається одним з Найтитулованіших тренерів в історії світового футболу.

Працюючи з «Манчестер Юнайтед» 26 років, він перевищив досягнення сера Метта Басбі за тривалістю безперервної роботи з одним клубом. Останній свого часу працював із «МЮ» з 1945 до 1969 року. Упродовж цього часу Фергюсон був удостоєний численних нагород, включно з рекордною кількістю титулів менеджера року.

Він обраний до Зали слави англійського футболу в інавгураційний рік. 1999 року королева Єлизавета II посвятила Фергюсона в лицарі. За заслуги перед містом Абердином, з футбольною командою якого Фергюсон досяг значних успіхів у середині 1980-х, йому надали титул Свобода міста Абердин.

8 травня 2013 року сер Алекс оголосив про відставку з посади менеджера МЮ в кінці футбольного сезону, але залишиться в клубі як його директор і посол. The Guardian оголосив, що це «кінець ери», в той час як президент УЄФА Мішель Платіні сказав, що Фергюсон був «справжнім провидцем». Прем'єр-міністр Сполученого Королівства Девід Кемерон описав Фергюсона як «чудову людину в британському футболі». Його третю книгу «Менеджмент у стилі „Манчестер Юнайтед“. Як стати чемпіоном», було опубліковано у співпраці з мілліардером — венчурним капіталістом, автором та колишнім журналістом в серпні 2015 року.

Загальна інформація Перед роботою у «Манчестер Юнайтед», Фергюсон тренував команду Іст Стерлінгширу, шотландський Сент-Міррен, після чого провів дуже успішний період на посаді менеджера «Абердина». Після смерті тренера збірної Шотландії Джока Стейна Фергюсон нетривалий час виконував обов'язки тренера національної збірної, після чого в листопаді 1986 року був призначений менеджером клубу з передмістя Манчестера. В Манчестері Фергюсон став найуспішнішим тренером за всю історію англійського футболу, вигравши чемпіонат 10 разів, і двічі Лігу чемпіонів. 1999 року він став першим менеджером в англійському футболі, якому вдалося виграти три призи за один сезон: чемпіонат Прем'єр-ліги, кубок Англії та Лігу чемпіонів. Окрім того, що він єдиний тренер, який вигравав зі своєю командою кубок Англії п'ять разів, він ще й єдиний фахівець, який із одним клубом виграв три чемпіонати поспіль (сезони 1998/1999, 1999/2000 та 2000/2001). 2008 року він став третім менеджером, який вигравав Кубок чемпіонів більше одного разу (інші два: Браян Клаф із клубу Ноттінгем Форест та Боб Пейслі з Ліверпуля).

Характерною рисою роботи Фергюсона в Манчестер Юнайтед є його тверде переконання, що жоден із гравців не є важливішим за клуб. Він постійно стає в позицію «як я кажу, або широка дорога» (), маючи справу з гравцями. Такий тиск нерідко призводить до того, що клуб покидають визначні гравці. Такі гравці, як Гордон Стракан, Пол Макграт, Пол Інс, Яп Стам, Двайт Йорк, Девід Бекхем, а останнім часом Руд ван Ністелрой та Габріель Хайнце, пішли з команди внаслідок тих чи інших конфліктів із Фергюсоном. Існує думка про те, що один із найвпливовіших гравців «Манчестер Юнайтед» Рой Кін також став жертвою гніву Фергюсона після того, як виступив з критикою одноклубників на телевізійному каналі MUTV. Така практика строгої дисципліни, яку сер Алекс нав'язує таким високооплачуваним знаменитим гравцям, нерідко називається однією з причин регулярних успіхів «Манчестер Юнайтед».

Кар'єра гравця Алекс Фергюсон народився і виріс у Глазго, в дитинстві вболівав за «Рейнджерс». Першим футбольним клубом Фергюсона була аматорська команда «Квінз Парк», за яку він провів свій перший матч у 16 років. Він описує той матч (команда програла 1:2), як жахливий сон, хоча й забив у ньому гол. Оскільки «Квінз Парк» суворо любительський клуб, Фергюсон в той час працював також на кораблебудівному заводі помічником майстра і навіть був цеховим стюардом профспілкової організації.

Виступаючи за «Квінз Парк», Фергюсон забив 20 голів у 31 грі, але не зумів закріпитися в основному складі. Тому 1960 року він перейшов до команди «Сент-Джонстон». Забиваючи регулярно, він все ж не зміг забезпечити собі постійне місце на полі й часто подавав прохання про трансфер. Хоча тренер ставився до нього не дуже прихильно, але клуб не міг підписати нового форварда, тож Фергюсона поставили на матч із «Рейнджерс», в якому йому пощастило зробити хет-трик, що принесло команді несподівану перемогу. Наступного літа (1964 р.) контракт із Фергюсоном підписав «Данфермлайн», і він став повністю професійним футболістом.

У сезоні 1964/1965 років «Данфермлайн» виступав сильно, претендував на чемпіонство в шотландській лізі й добрався до фіналу кубку Шотландії, але на фінальну гру Фергюсона не поставили через поганий виступ проти «Сент-Джонстона». «Данфермлайн» програв «Селтіку» 2-3. У чемпіонаті вони також відстали від переможця на одне очко.

У сезоні 1965/1966 років Фергюсон забив 45 голів за 51 гру. 31 гол він забив у чемпіонаті, поділивши за цим показником перше-друге місце з Джо Макбрайдом із «Селтіка».

1967 року Фергюсон перейшов до «Рейнджерс», який заплатив за нього 65 тис. фунтів, що на той час було рекордною трансферною сумою для шотландського футболу. Фергюсона звинувачували за гол, пропущений командою в фіналі кубку Шотландії 1969 року. Через цей гол його змусили грати за молодіжну команду. За твердженнями брата Фергюсона, Алекс був настільки злий через те, що сталося, що викинув медаль, яку вручали команді-фіналісту. Злі язики говорили, що в команді до нього ставилися з упередженням, бо його дружина Кейті була католичкою, але в автобіографії Фергюсон пояснює, що «Рейнджерс» знали про релігійні переконання його дружини ще до того, як він перейшов до команди. Він відзначає, що залишив клуб дуже неохоче, й причиною цього стала саме помилка в фіналі кубку.

У жовтні наступного року Фергюсона запрошували до «Ноттінгем Форест», але його дружина на той час ще не бажала перебиратися до Англії, тому він перейшов до «Фалкірка». Там він став граючим тренером, але, коли менеджером команди став Джон Прентіс, він зняв з Фергюсона тренерські обов'язки. Фергюсон, у відповідь, подав прохання про трансфер й перейшов до «Ейр Юнайтед», де й закінчив кар'єру гравця в 1974 році.

Тренерська кар'єра

Іст Стерлінгшир

У червні 1974 року Фергюсона призначили менеджером «Східного Стерлінгширу». На той час йому було всього 32 роки. Робота була на неповний оклад, й за неї йому платили 40 фунтів у тиждень. Команда тоді навіть не мала жодного воротаря. Фергюсон одразу ж здобув репутацію людини, що вимагає строгої дисципліни. Нападник клубу Бобі Маккалі пізніше говорив «що ніколи раніше нікого не боявся, але байстрюк Фергюсон із самого початку наводив страх». Проте, гравцям дуже подобалися його тактичні рішення, й результати команди значно покращилися.

Наступного жовтня Фергюсона запросили тренувати «Сент-Мірен». Хоча ця команда стояла нижче за «Східний Стерлінгшир» у турнірній таблиці, вона була більшим клубом, тож Фергюсон, попри певну відданість «Східному Стерліншширу», все ж вирішив послухатися поради Джока Стейна, й згодився на перехід.

Сент-Мірен Фергюсон працював на посаді менеджера «Сент-Мірена» з 1974 по 1978 роки, підійнявши команду з нижньої частини старого шотландського другого дивізіону, коли на гру приходила тільки тисяча глядачів, до першого дивізіону (в 1977 році). Він відкрив таланти таких гравців, як Білі Старк, Тоні Фіцпатрік, Лекс Річардсон, Франк Макгрейві, Бобі Рейд та Пітер Вейр. Команда демонструвала чудовий наступальний футбол. Середній вік команди, що виграла лігу, становив 19 років, капітану, Фіцпатрику, було 20.

«Сент-Мірен» став єдиним клубом, який вигнав Фергюсона з роботи. Він оскаржив звільнення, як незаконне, в суді, але програв справу. За твердженнями газети «Санді Геральд» (стаття від 30 травня 1999 року) Фергюсона звільнили за різні порушення контракту, включно з виплатами гравцями, неузгодженими з правлінням. Крім того, його звинувачували також у залякуванні секретаря клубу із вимогою оплати певних витрат гравців таким чином, щоб вони не обкладалися податком. Впродовж 6 тижнів він відмовлявся розмовляти з нею, конфіскував ключі й спілкувався тільки через посередництво 17-річного помічника. Суд постановив, що поведінка Фергюсона «напрочуд дріб'язкова» і «незріла».

«Гардіан» 31 травня 2008 року опублікувала інтерв'ю з Вілі Тодом, колишнім президентом «Сент-Мірена» (на той час йому було 87 років), який вигнав Фергюсона з роботи. Він пояснив, що основною причиною звільнення було те, що Фергюсон погодився перейти до «Абердина», порушуючи контракт. Фергюсон пояснив журналісту «Дейлі Міррор», що запросив із собою до «Абердина» принаймні одного гравця. Він також повідомив про свої плани керівництво клубу. Тод шкодував, що сталося саме так, але звинувачував «Абердин» в тому, що той не звернувся до клубу й не обговорив питання про компенсацію.

Абердин

Початкові розчарування Фергюсон розпочав працювати тренером «Абердина» в червні 1978 року, замінивши Біллі Маккейна, який пропрацював у клубі тільки сезон і вхопився за шанс стати менеджером «Селтіка». Хоча «Абердин» був одним із найбільших клубів Шотландії, їм не вдавалося перемагати в лізі з 1955 року. Проте команда грала добре й не програвала в лізі з грудня минулого року, закінчивши сезон на другому місці. На той час Фергюсон уже працював менеджером чотири роки, але, все ж, не набагато відійшов за віком від деяких гравців. У нього виникли проблеми в завоюванні поваги від старших гравців, таких як Джо Гарпер. Сезон пройшов не особливо добре. Абердин добрався до півфіналу кубка Шотландії й фіналу кубка ліги, але програв обидва поєдинки. В лізі команда стала четвертою.

В грудні 1979 року вони знову програли фінал кубка ліги, цього разу матч із «Данді Юнайтед» завершився внічию, й фінал перегравали. Фергюсон взяв вину за поразку на себе, зазначаючи, що йому слід було провести заміни в команді перед повторною грою.

Нарешті трофей Новий сезон «Абердин» розпочав погано, але після Нового року форма команди різко покращилася й клуб виграв чемпіонат Шотландії, здобувши в останньому матчі перемогу з рахунком 5-0. Вперше за останні 15 років чемпіонат виграли не «Рейнджерс» і не «Селтік». На ту пору Фергюсон уже відчував, що здобув повагу гравців. Пізніше він відзначав: «Це досягнення об'єднало нас. Нарешті гравці повірили в мене.»

Проте, він і досі жорстко вимагав дисципліни й позаочі гравці називали його Лютий Ферґі (). Він оштрафував одного з гравців, Джона Г'юїта, за те, що той обігнав його на дорозі, й перевернув ударом ноги на гравців столик з чаєм після погано проведеного першого тайму. Його не задовільняла атмосфера на матчах «Абердина», й він свідомо пішов на конфлікт із шотландськими медіа, звинувативши їх у надмірній прихильності до клубів із Глазго. Завдяки цьому він добився відчуття скривдженості у гравців та глядачів, мотивуючи команду. Команда продовжувала добиватися успіхів, вигравши кубок Шотландії в 1982 році. Фергюсону запропонували роботу у «Вулвергемптоні», але він відмовився, відчуваючи, що «Вулвз» в халепі, а його власні амбіції з «Абердином» не виконані ще й наполовину.

Успіх у Європі