Оста́п Ви́шня (Павло Михайлович Губенко; ) — український та радянський письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття.

Життєпис

Дитинство і ранні роки Народився року на хуторі біля містечка (тепер село) Грунь, нині Охтирський район Сумської області, в багатодітній (17 дітей) сім'ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параскеви Олександрівни, до шлюбу БалашОстап Вишня. Біг зайця полями. Укрінформ продовжує серію публікацій мультимедійного циклового проекту «КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ». 29.09.2018 . Батько працював на поміщика, його дід по батьковій лінії був у Лебедині шевцем, дід по матері — у Груні хліборобомОстап Вишня «Моя автобіографія».

Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої у 1907 році працював фельдшером — спочатку в російській армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 році вступив до Київського університету; однак невдовзі залишив навчання та цілком віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

Офіцер медичної служби УНР З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до більшовиків потрапив 1919 року в ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, у яких лежали хворі офіцери й вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки.

ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався в Харкові до 1921 року — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).

«Визволив» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: попри військовий стан, немилосердно висміював вади Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Але ця слава не допомогла Вишні — офіцеру Армії УНР згодом помстилися за службу Україні: була ленінська в'язниця і сталінський концтабір.

Творчість

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року.

У цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921 року, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочалися часи його активної творчості й систематичних виступів у пресі. Прізвисько Остап Вишня вперше з'явилося 22 липня 1921 року в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і далі працював у цьому журналі, коли в 1927 році було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

Його знайомі оповідали, що Вишня рятував своїх товаришів матеріально й гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919-го по весну 1921 року; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933-го по весну 1934 року, і в концтаборі на Печорі в 1934—1943 роках. Коли 1931 року був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Миколою Хвильовим, Миколою Кулішем і Олесем Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безпорадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів на гостини.

Арешт і ув'язнення До арешту Остапа Вишні доклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905—1977), який 1930-го року в журналі «Нова генерація» (№ 2–4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934, № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні» .

1933-го року Остап Вишня був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував з відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був в'язнем. 1934 року в табірному щоденнику Остапа Вишні з'явився запис: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!»

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943 року. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно деокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» — нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945-1946 роках з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали й собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.

Повоєнний період

Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоби приховати свою справжню сатиру, він відточив образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, задиристого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. Протягом 1952-1956 років жив у будинку письменників на Великій Васильківській № 6, де на його честь встановлено пам'ятну дошку. 1955 року був реабілітований судовими органами СРСР.

Помер від чергового серцевого нападу 28 вересня 1956 рокуВнучка Остапа Вишни: «От расстрела дедушку спас… литературный псевдоним». Похований на центральній алеї Байкового кладовища разом з родиною (ділянка № 2). Надгробний пам'ятник — граніт, скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса, встановлений у 1958 році.

Оцінка критиків У власних творах Остап Вишня найбільше висміював особисті слабкості (духовне ледарство), своїх земляків, вважаючи, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися».

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири й гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Увів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: «Хоч „фейлетон“ уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово „усмішка“ нашіше від „фейлетону“»Остап Вишня. Отак і пишу Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 1 февр. 2018 г..

Загалом автор «Вишневих усмішок» зробив значний внесок у розвиток української сатиричної літератури та значно доповнив традиції жартівливого жанру в українській літературі, розпочатого його попередниками — Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Лесем Мартовичем.

У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких були поширені.

Був головою кооперативу літераторів під час спорудження для них житла в Харкові, заселеного з 1930 року.фільм «Батьківський гріх» (цикл «Речдок»),— в ітервалі 5.31 — 6.46.

Сім'я Перша дружина — Олена Смирнова, дочка хатньої господині, в якої Остап Вишня квартирував, З першою дружиною письменник розлучився. 17 березня 1933 року вона померла у Харкові від епідемічного висипного тифу. Сина забрала теща. Друга дружина Варвара Маслюченко — українська акторка. Син В'ячеслав Павлович Губенко (1923—2003) — лікар-травматолог, полковник медичної служби, головний травматолог Київського військового округу. Старший брат — письменник-гуморист Василь Чечвянський, розстріляний за часів єжовщини в 1937 році.

Твори

Збірки оповідань 1925 — Вишневі усмішки кримські 1930 — Як із Харкова зробити Берлін 1956 — Мисливські усмішки Вишневі усмішки закордонні Вишневі усмішки сільські Вишневі усмішки театральні Українізуймось

Оповідання

1919 — Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може) 1926 — Чухраїнці 1927 — Моя автобіографія 1930 — Берлін увечері Їхній санаторій Самі собі шкідники Село німецьке Шеф Як із Харкова зробити Берлін 1944 — Зенітка 1945 — Бекас Вальдшнеп Ведмідь Відкриття охоти Вовк Заєць Ленінград і ленінградці Лисиця Як варити і їсти суп із дикої качки 1946 — Дика гуска Дика коза Дикий кабан, або вепр Дрохва Лось Перепілка 1947 — Екіпіровка мисливця 1948 — Дилда З крякухою на озері 1950 — У ніч під Новий Рік 1951 — Короп Лебідь 1952 — Фазани 1953 — Сом 1954 — Отак і пишу 1955  — Перший диктант 1956 — Бенгальський тигр Гагара Щука </div>

Екранізації творів «Зенітка» (1967, мультфільм, за мотивами твору Остапа Вишні) «Парасолька на полюванні» (1973, мультфільм, за мотивами оповідань Остапа Вишні «Мисливські усмішки») «Ні пуху, ні пера» (1973, фільм, режисер В. Іванов, за мотивами мисливських оповідань Остапа Вішні)

Вшанування пам'яті

Вулиця Остапа Вишні — вулиця в місті Жмеринка Вінницької області. Вулиця Остапа Вишні (Київ) Вулиця Остапа Вишні (Полтава) Вулиця Остапа Вишні (Чернігів) Вулиця Остапа Вишні (Дніпро) Літературно-меморіальний музей Остапа Вишні в Груні Охтирського району Сумської області, на батьківщині письменника, відкрили в кінці 1982 року вдячні земляки, шануючи пам'ять про великого гумориста. Літературно-меморіальний музей Остапа Вишні — музей у селі Кринки Олешківського району Херсонської області. 1991 — «Із житія Остапа Вишні» — український документальний фільм режисера Ярослава Ланчака про страждання Остапа Вишні в засланні до Сибіру. 1989 року на честь 100-річчя від дня народження Остапа Вишні односельці висадили на алеї, що веде до Будинку- музею Остапа Вишні, 100 каштанів. 2014 — Остап Вишня — ювілейна монета номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України. Присвячена 125-річчю від дня народження Остапа Вишні — видатного українського письменника, майстра гумористичних оповідань, фейлетонів, шаржів. Монету було введено в обіг 29 жовтня 2014 року. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

Див. також Вулиця Остапа Вишні

Примітки

Джерела Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 314—315. Українська Радянська Енциклопедія. — Т. 2. — С. 254. Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 286. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 1. — С. 265. Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 65–66. …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 101—103. Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 115—116. Юркова О. Вишня Остап //  — С. 111. Юркова О. В. Вишня Остап //  — С. 521—522. Маківчук Ф. Життя і творчість Остапа Вишні // Вишня Остап. Усмішки. Книга перша. — К., 1969. — С. 5–24.