Київ (авіаносний крейсер)

Київ () — радянський авіаносний крейсер проєкту 1143 (шифр «Кречет», за класифікацією НАТО), які інколи називають «радянськими авіаносцями». Головний корабель проєкту, побудований у 1975 році на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві. Входив до складу Північного флоту. Після розпаду СРСР корабель був проданий Російською Федерацією на злом Китаю, де був переобладнаний на туристично-розважальний комплекс «Світ „Києва“» в місті Тяньцзінь.

Бойове призначення

Авіаносні крейсери проєкту 1143 призначені для надання бойової стійкості оперативним з'єднанням військово-морського флоту у віддалених районах Світового океану. Їхнім завданнями є: прикриття корабельних з'єднань від ударів з повітря, їхня протичовнова і протикорабельна оборона; забезпечення бойової стійкості ракетних підводних човнів стратегічного призначення в районах бойового патрулювання; забезпечення розгортання підводних човнів в районах бойового призначення; прикриття морської ракетоносної, протичовнової та розвідувальної авіації в зоні досяжності корабельної винищувальної авіації; пошук і знищення ракетних підводних човнів противника у складі угруповань різнорідних протичовнових сил; ураження угруповань надводних кораблів противника; забезпечення висадки морських десантів; нанесення ударів по важливим наземним об'єктам противника.

Історія проєктування

Важкий протичовновий крейсер проєкту 1143 розроблявся як розвиток відкоригованого проєкту протичовнового крейсера проєкту 1123М Невським проєктно-конструктроським бюро у Ленінграді: досвід будівництва і експлуатації перших радянських протичовнових крейсерів проєкту 1123 вимагав розробки більш досконалого корабля такого класу — для забезпечення ефективного виконання покладених на крейсер завдань було потрібно збільшити кількісний склад корабельної авіагрупи, посилити озброєння, поліпшити морехідні якості корабля і умови розміщення особового складу. Крім того, командування ВМФ вирішило оснастити новий корабель літаками вертикального зльоту і посадки.

В СРСР ідея застосування літаків вертикального зльоту і посадки (ЛВЗП) як палубного літака виходила від секретаря ЦК КПРС Дмитра Федоровича Устинова, який координував на цій посаді роботу наукових установ, конструкторських бюро та промислових підприємств оборонно-промислового комплексу. Командування Військово-Морським Флотом, і особисто командувача ВМФ СРСР Сергія Горшкова, перспектива отримання флотом авіаносних кораблів цілком влаштовувала. Зрештою постановою Ради міністрів СРСР від 2 вересня 1968 було припинене будівництво третього крейсера проєкту 1123 і прийнято рішення будувати на «нульовому» стапелі суднобудівного заводу № 198 в Миколаєві крейсер «Київ» за новим проєктом 1143. Постанова вимагала від Міністерства оборони СРСР протягом місяця видати тактико-технічне завдання на новий корабель, у 1969 році розробити ескізний і технічний проєкти.

Головним конструктором корабля став Аркадій Васильович Маринич, який до того проєктував пкр проєкту 1123М. Було розроблено дев'ять варіантів ескізного проєкту, зокрема шість проєктів згідно з ТТЗ і три ініціативні, опрацьовані варіанти компоновки кораблів з урахуванням використання перспективних систем озброєнь. Врахувавши пропозиції та доповнення, які надійшли в ході розгляду ескізного проєкту, було прийнято рішення про озброєння корабля найпотужнішим на той час протикорабельним ракетним комплексом П-500 «Базальт», а також про зменшення конструктивного захисту та збільшення водотоннажності до 30 000 тонн. Технічний проєкт 1143 було розроблено у вкрай стислі терміни і затверджено 30 квітня 1970 року. Новий крейсер мав зміщену як у авіаносця до правого борту надбудову, польотну палубу з консольним звісом, міг нести авіакрило з 22 літальних апаратів: у літаковому варіанті 20 ЛВЗП типу Як-38 і 2 рятувальних вертольоти Ка-25ПС, у вертолітному — 20 вертольотів Ка-25ПЛ і 2 рятувальних Ка-25ПС.

Будівництво

Протичовновий крейсер «Київ» проєкту 1143 будувався на суднобудівному заводі № 198 в Миколаєві. Головним будівельником і головним відповідальним здавачем корабля був призначений Іван Йосипович Вінник.

Проєктування і будівництво принципово нового корабля вимагало вирішення низки складних проблем, зокрема, створення безпіллерсової конструкції ангарного покриття площею близько 3000 м², спеціального термостійкого покриття польотної палуби, що захищає її від дії високотемпературних (понад 1000°) газових струменів літаків вертикального зльоту, упорядкування повітряних потоків над верхньою палубою для створення сприятливих умов зльоту і посадки. У 1972 році на заводі було виготовлено натурний відсік корабля з ділянкою злітно-посадкової смуги, який було встановлено на аеродромі льотно-дослідницького інституту. На макеті встановили літак Як-36М і здійснили серію випробувань двигунів для визначення силового і теплового впливу газових струменів на палубу, а також замірів рівнів шумів у подпалубних приміщеннях. За результатом досліджень Всесоюзним інститутом авіаційних матеріалів було розроблено теплостійке покриття типу АК-9Ф.

Наявність на борту корабля абсолютно невластивих для авіаносця численних ракетних, артилерійських і протичовнових комплексів зумовила «гібридний» між авіаносцем і крейсером тип архітектури корабля. Набір корпусу по всій довжині був поздовжнім, а в краях — поперечним. Корпус і два нижніх яруси дев'ятиярусної надбудови виготовлялися зі сталі АК-25 товщиною до 30 мм і АК-27 (понад 35 мм). Надбудову, починаючи з третього ярусу і вище, виконували з алюміній-магнієвих сплавів. Всі вертикальні поверхні надбудови, димової труби і самого корпусу робилися похилими від вертикалі на кут до 10° з тим, аби максимально знизити величину радіолокаційного поля.

Корпус «Києва» мав вісімнадцять головних поперечних і дві поздовжні водонепроникні перегородки. У його середній частині знаходилося шість палуб і дві платформи. Безпосередньо під авіаційним ангаром розташовувалися машинні відділення. Вони, а також погреби авіабоєзапасу та погреби ракет головного ударного комплексу оснащувалися підводним конструктивним захистом. Суцільне по довжині подвійне дно на досить великому протязі переходило в подвійний борт, де розташовувалися цистерни, що піднімалися по висоті до шостої палуби. Корабель було розраховано на збереження боєздатності при повітряному вибуху 30-кілотонного ядерного заряду на дистанції два кілометри. При цьому непотоплюваність забезпечувалася при затопленні будь-яких чотирьох суміжних відсіків (крім ангара, де межею непотоплюваності була п'ята палуба).

Польотна палуба зі спонсоном загальною площею 6200 м² поєднувала злітну ділянку і посадкову смугу: на ній розташовувалися сім злітно-посадкових позицій для літаків вертикального зльоту і вертольотів. На правому борту в кормовій частині польотної палуби розташовувалися ще десять технічних позицій для обслуговування льотної техніки. По-похідному літальні апарати зберігалися в одноярусному ангарі габаритами 130x22,5x6,6 м, пов'язаному з політною палубою двома (спускним і піднімальним) ліфтами-літакопідйомниками. Переміщення літаків і вертольотів по верхній палубі здійснювалося спеціальними тягачами, ангаром — з використанням і досі унікальної системи поздовжньо-поперечного буксирування. У випадку пожежі п'ять протипожежних азбестових штор могли розділяти загальний простір ангара на шість ізольованих зон.

Для скорочення строків будівництва корабля стендові тести головних зразків механізмів не здійснювали — їх збирали відразу на кораблі, де й випробували. У ході будівництва було виявлено численні проєктні помилки, які усували в ході будівництва.

Збирання корабля на стапелі завершилося у вересні 1972 року. 26.12.1972 — спущений на воду. Швартові випробування пройшов у 1974 році. Ходові випробування корабля розпочалися в квітні 1975 року. Державні іспити корабля здійснювали в два етапи — в Чорному морі (з підписанням приймального акту корабля 28.12.1975) і після переходу на Північ у серпні-грудні 1976 року: комплексні випробування РЕО у складі корабельної групи, групові польоти літальних апаратів, морехідні випробування, а також стрільби протикорабельними крилатими ракетами на повну дальність (з акваторії Білого моря через перешийок півострова Канін до Чеської губи). Приймальний акт по другому етапу випробувань підписаний 3.12.1976. У лютому 1977 року спецпостановою Ради міністрів СРСР «Київ» прийнято на озброєння ВМФ СРСР.

За участь і внесок у створення й освоєння нової техніки головний конструктор «Києва» А. В. Маринич і головний будівельник корабля І. Й. Вінник були удостоєні звання Герой Соціалістичної Праці. Заступники головного конструктора С. Ф. Пєтухов, М. Ф. Жуков і бригадир суднозбиральників Чорноморського заводу В. О. Ополинський стали лауреатами Ленінської премії, а перший заступник головного будівельника В. М. Корчагін — лауреатом Державної премії СРСР.

У складі Військово-Морського Флоту

16 липня 1976 року «Київ» вийшов з Севастополя на бойову службу в Середземне море і Північну Атлантику з подальшим переходом навколо Європи на Північний флот.

В районі Криту проведені випробування літаків вертикального зльоту Як-36М в морських умовах (всього 45 польотів). Через місяць, 10 серпня 1976, корабель прибув до постійного місця базування у Сєвероморськ. До початку грудня 1976 року проходив другий етап випробувань, зокрема комплексні випробування РЕО у складі корабельної групи, групові польоти ЛАК, морехідні випробування, стрільби ПКР на повну дальність.

28 червня 1977 року перекласифікований із «протичовнового крейсера» на «важкий авіаносний крейсер».

З 12 по 19 квітня 1977 року брав участь у стратегічних навчаннях «Північ-77». З 20 грудня 1977 до 4 квітня 1978 року — друга бойова служба в Атлантиці і Середземному морі. 4 серпня 1978 року взяв участь у загальнофлотських навчаннях Північного флоту під керівництвом Головнокомандувача ВМФ. З 16 січня по 27 березня 1979 року — третя бойова служба, брав участь у шести пошукових операціях у складі КПУГ в Середземному морі та Північній Атлантиці. Зокрема в березні у рамках протичовнових навчань «Розбіг-79» відпрацьовував взаємодію з КПУГ авіаносного крейсера «Мінськ». З 30 грудня 1979 року по 28 квітня 1980 року здійснив четверту бойову службу в Середземному морі. 6 січня — 15 травня і 17 липня — 18 вересня 1981 року — п'ята і шоста бойові служби в Середземному морі і Атлантиці. У період проведення стратегічних навчань «Захід-81» на Балтиці виконував роль флагманського корабля. З 27 липня по 30 вересня 1982 року — сьома бойова служба в Атлантичному океані і Середземному морі; брав участь у навчаннях збройних сил країн Варшавського договору «Щит-82» із заходом на Балтику.

З 23 грудня 1982 року по 1 листопада 1984 року проходив середній ремонт і часткову модернізацію на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві. 20 березня 1985 вийшов на восьму бойову службу в Середземне море, поєднавши її з переходом на Північ. З 10 по 20 червня 1985 року брав участь у навчаннях різнорідних протичовнових сил північного флоту «Атлантика-85». З 31 грудня 1985 року по 21 травня 1986 — дев'ята бойова служба в Атлантиці і Середземному морі з заходом у Чорне море. З 5 січня по 24 червня 1987 року — остання, десята, бойова служба в Середземному морі. 23.06.1987 повернувся до Сєвероморська, де з 15 вересня 1987 року перебував у різних ремонтах аж до 1990 року. Влітку 1990 прийняв на борт авіацію і вийшов у море для виконання бойових вправ, але це був його останній вихід у море: в серпні 1991 року переведений у резерв 2-ї категорії, 30 червня 1993 року виведений з бойового складу флоту. 28 серпня того ж року роззброєний і переданий у ВФМ для демонтажу. Розформований 28 серпня 1994 року.

Китайський туристично-розважальний комплекс