Степа́н Йо́сипович Шкура́т ( , Кобеляки, нині Полтавської області — 26 лютого 1973, Ромни Сумської області) — український актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1935). Народний артист УРСР (1971).
Життєпис Був батраком, пічником, досконало володів спеціальністю муляра. Ні акторської, ні музичної освіти не мав. З 1905 р. жив в місті Ромни Сумської області. З того ж року — артист самодіяльності, з 1910 р. — актор Роменського народного музично-драматичного театру (у 1925—30 Роменський пересувний робітничо-селянський театр). У 1918 р. брав участь у будівництві пам'ятника Тарасу Шевченку і пам'ятника «Жертвам революції» в Ромнах.
1928 року прямо з депо, де працював, був відкликаний режисером Іваном Кавалерідзе до Одеси для зйомок у дебютному фільмі Кавалерідзе «Злива», в якому Шкурат виконав роль Івана. 1929 року познайомився з режисером Олександром Довженком, який запросив його на роль Опанаса Трубенка у фільмі «Земля». Актор так входив в образ, що плакав на зйомках похорону сина Опанаса Василя, як на справжньому похороні, і не слухав напученням, що це тільки акторська гра. Довженко вважав Шкурата уособленням образу українського селянина і знімав його далі: у фільмах «Іван» (1932), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939).
Однією з помітних робіт актора стала роль денщика Потапова у фільмі братів Васильевих «Чапаєв» (1934). 1935 року Шкурат став народним артистом РРФСР. Того ж року Іваном Кавалерідзе запросив його на зйомки фільму «Наталка-полтавка» (по опері Миколи Лисенка) на «молоду» для нього роль Миколи. Степан Йосипович довго сумнівався. Потім, порадившись з Кавалерідзе, погодився. Фільм вийшов 1936 року і 21 день не сходив з екранів в США, що було своєрідним рекордом. Проти його участі у фільмі-опері того ж Кавалерідзе «Запорожець за Дунаєм» (по однойменній опері Семена Гулак-Артемовского) були деякі заперечення — хотіли узяти оперного співака, але Шкурат пройшов спеціальний оперний курс навчання, витримав іспит і у результаті отримав роль. Таку могутню дію надавав його драматичний талант і голос.
Після війни Степан Шкурат знімався мало. В основному, в епізодах. Останньою помітною його роботою стала роль Явтуха в екранізації гоголівського «Вія».
До кінця життя Шкурат співав у роменському хорі та, незважаючи на старечу неміч, їздив на гастролі до Сум і Києва. Любив співати і в крузі близьких — збиралася в будинку вся сім'я, сідали за стіл — і Степан Йосипович заспівував свою улюблену пісню — «Ой, летів орел!»
Дружина Глікерія в шлюбі народила 13 дітей. Після її смерті Степан Йосипович затужив — ходив на берег річки, довго дивився на воду. Там і застудився, захворів на запалення легенів і помер 26 лютого 1973 р., переживши дружину всього на півроку.
Фільмографія
1928 — «Злива» (Іван) 1930 — «Земля» (Опанас Трубенко) 1930 — «Вовчі стежки» 1931 — «Штурмові ночі» 1932 — «Іван» (Губа) 1934 — «Чапаєв» (денщик Потапов) 1935 — «Аероград» (Худяков) 1936 — «Наталка-полтавка» (по опері Н.Лисенко) (Микола) 1937 — «Запорожець за Дунаєм» 1939 — «Вершники» (Недоля) 1939 — «Щорс» (дід Прокопенко) 1939 — «Кубанці» (Ілля) 1940 — «Травнева ніч» (Голова) 1951 — «Тарас Шевченко» (бандурист-кріпак) 1954 — «Тривожна молодість» 1955 — «Педагогічна поема» 1956 — «Полум'я гніву» 1956 — «Коні не винні» 1957 — «Дорогою ціною» 1957 — «Ластівка» 1958 — «Повість наших днів» 1959 — «Літа молодії» 1960 — «Люди моєї долини» 1961 — «Українська рапсодія» 1961 — «Повія» 1967 — «Вій» (Явтух)
Література
Актеры советского кино, вып. 3-й. — Москва, 1961. Борщов В., Медвєдєв Т. Степан Йосипович Шкурат. — К., 1962. Олексенко В. Степан Шкурат. — К., 1983. Кино: Энциклопедический словарь. — Москва, 1987. — С.501. — С.653. — С.655.
Примітки
Посилання http://proekt-wms.narod.ru/zvezd/shkurat.htm