Slayer (, Слеєр; ) — американський гурт, який грає в стилі треш-метал.
Засновано 1981 року гітаристами Джефом Ганнеманом та Керрі Кінгом. Slayer очолили музичний рух американського треш-металу після випуску свого альбому Reign in Blood (1986), який вважається найкращим досягненням гурту та одним з найкращих в усьому жанрі треш-метал. Альбом визнаний «класикою треш-металу» журналом Classic Rock та «найважчим альбомом всіх часів» журналом Kerrang!.
Slayer входить до «великої четвірки треш-металу» разом з Metallica, Megadeth та Anthrax.
Характерні риси музики Slayer — швидкий темп, агресивні гітарні соло та тремоло; подвійний бас-барабан та високий вокал.
Тематика обкладинок альбомів та текстів пісень групи зазвичай пов'язана зі смертю, пеклом, сатанізмом, насильством, війною, серійними вбивцями, геноцидом та часто носить антирелігійний характер, за що групу дуже жорстко критикували релігійні діячі та прості слухачі. Через це випуск альбомів Slayer затримувався, а їх продаж взагалі заборонявся в багатьох країнах світу.
За свою кар'єру Slayer видали дев'ять студійних альбомів (чотири з яких отримали статус «золотих» у США), два міні-альбоми, два концертні альбоми, чотири DVD, один бокс-сет та шістнадцять синглів.
Групу тричі номіновано на Греммі, вони отримали призи 2007 року (пісня «Eyes of the Insane») та 2008 («Final Six»).
Історія
Ранній період (1981–1982) Група Slayer було створено 1981 року, коли гітаристи Керрі Кінг та Джефф Ганнеман зустрілися під час прослухування для участі в блюзовій групі, назву якої вони обоє вже не пам'ятають.
Того дня два музиканти розговорилися, а коли Джефф зіграв уривки композицій Iron Maiden та Judas Priest, Керрі здивувався та запропонував створити власний гурт. На місце бас-гітариста дует запросив Тома Арая, який до того грав разом з Кінгом в іншому колективі. Барабанщика Дейва Ломбардо було запрошено до гурту після того, як під час виконання одного з замовлень (він працював у піцерії) той зустрівся з Керрі Кінгом, який розповів йому, що грає на гітарі.
Молодий гурт спочатку виконував кавер-версії пісень Iron Maiden та Judas Priest у клубах Південної Каліфорнії. Для ранніх виступів колективу була характерна сатанинська атрибутика, яка включала пентаграми, перевернуті хрести та одяг з шипами.
Незабаром Slayer запропонували зіграти разом із гуртом Bitch у клубі Woodstock у Лос-Анджелесі. Slayer зіграли вісім композицій, шість з яких були кавер-версіями. Під час цього виступу на гурт звернув увагу Браян Слейґел, колишній музичний журналіст, який заснував власний лейбл Metal Blade Records. Вражений грою Slayer, Слейґел зустрівся з учасниками колективу за кулісами та запропонував музикантам записати їх пісню Aggressive Perfector для збірки Metal Massacre 3 (1983). Slayer погодилися, і композиція, яка з'явилася в збірці, викликала великий резонанс серед фанатів металу. Metal Blade Records запропонували Slayer підписати контракт.
Show No Mercy, Haunting the Chapel і Hell Awaits (1983–1986)
За умовами контракту гурту не було виділено грошей для запису дебютного альбому, тому учасникам довелося фінансувати його самостійно. Заощадження Тома Араї та гроші, взяті у борг у батька Керрі Кінга, і стали тією сумою, з якою гурт взявся до запису альбому в листопаді 1983 року. Робота над альбомом велася швидко, і він з'явився на полицях магазинів за три тижні після закінчення запису. Show No Mercy, видано в грудні 1983 року під лейбом Metal Blade Records, зробив гурт популярним в андеграунді, і 1984 року Slayer почали своє перше турне по клубах на підтримку альбому. Slayer пересувалися на Chevrolet Camaro (що належав Тому Араї), який буксирував трейлер U-Haul. Турне принесло гурту ще більшу славу: продажі Show No Mercy в США досягли 20 000 копій; ще 20 000 було продано в усьому світі.
У серпні 1984 року Slayer видали міні-альбом Haunting the Chapel, який складається з трьох композицій. Альбом представив нову, похмурішу та треш-металічну стилістику гурту у порівнянні з його попередником та став основою для подальшої творчості колективу . Композиція «Chemical Warfare», що відкриває альбом, стала постійним номером живих виступів Slayer — її грають практично на кожному концерті з 1984 року. Після виходу Haunting the Chapel Slayer вперше з'явилися в Європі на фестивалі Heavy Sounds Festival в Бельгії. Slayer виступали на розігріві у гурту UFO. Після цього колектив повернувся до США та почав турне Haunting The West Coast.
Незабаром після закінчення туру, Керрі Кінг тимчасово пішов з Slayer та приєднався до нового гурту Дейва Мастейна Megadeth. Джефф Ганнеман був схвильований рішенням Кінга — в інтерв'ю він сказав: «Я вважаю, нам доведеться знайти нового гітариста». Попри те, що Мастейн хотів, аби Кінг був постійним учасником Megadeth, Керрі повернувся до Slayer після п'яти концертів, сказавши, що Megadeth «витрачали надто багато його часу». Ці події призвели до конфлікту між Керрі Кінгом та Дейвом Мастейном, який вилився у ворожнечу між двома гуртами. Після повернення Кінга Slayer вирушили в тур під назвою Combat Tour разом з гуртами Venom та Exodus. У листопаді 1984 року було видано концертний запис Slayer Live Undead.
На початку 1985 року обсяг продажів Show No Mercy склав більше 40 000 копій, і Slayer повернулися до студії для запису другого повноформатного альбому. Лейбл Metal Blade Records погодився фінансувати запис, що дало гурту можливість найняти продюсера. Ним став Рон Фейр.
У вересні 1985 року було видано другий альбом Slayer — Hell Awaits (). Для цього альбому характерна похмура атмосфера. Пекло та Сатана стали основною тематикою пісень. Альбом став «найпрогресивнішим» у творчості Slayer: він містив триваліші пісні та складні композиційні структури. Реліз починається піснею «Hell Awaits», на початку якої демонічний голос повторює фразу «Join us» (); пізніше голос каже: «Welcome Back» (), і відкриваюча пісня переходить безпосередньо до початку музики.
Reign in Blood (1986–1987)
Hell Awaits став успішним альбомом, і Slayer отримали пропозицію укласти контракт з лейблом Def Jam Recordings. Гурт прийняв пропозицію, і з досвідченим продюсером та солідним бюджетом записав новий альбом, який стилістично відрізнявся від Hell Awaits. Для нової платівки були характерні коротші, швидші, хардкордніші композиції з якіснішим звучанням. Зникло складне аранжування композицій альбому-попередника.
Компанія Columbia Records, дистриб'ютор Def Jam, відмовилася видавати альбом Reign in Blood через обкладинку та тематику. Наприклад, текст пісні «Angel of Death» розповідає про експерименти Йозефа Менгеле над людьми в нацистських концтаборах. Альбом видано 7 жовтня 1986 року та його розповсюджувала компанія Geffen Records, хоча через критику Reign in Blood не потрапив до каталога альбомів цієї компанії. Попри те, що альбом практично не отримав радіоефіру, він став першим релізом у творчості Slayer, який потрапив до чарту Billboard 200, а також першим «золотим» за сертифікацією альбомів в США.
У жовтні 1986 року Slayer почали турне Reign in Pain з гуртом Overkill в Америці та Malice в Європі. Slayer також запросили зіграти на розігріві у W.A.S.P. під час американської частини турне, але барабанщик Slayer Ломбардо пішов з гурту, заявивши, що він «не заробляє грошей». Для продовження турне Slayer запросили барабанщика гурту Whiplash Тоні Скагліоне. Через деякий час дружина Ломбарда переконала його повернутися до Slayer, що й відбулось 1987 року. За наполяганням Рубіна Slayer записали кавер-версію пісні «In-A-Gadda-Da-Vida» гурту Iron Butterfly для фільму «Less Than Zero». Учасники гурту залишилися невдоволені записом: Ганнеман вважав його неправильною презентацією суті гурту, а Кінг назвав його «шматком лайна», однак пісня стала однією з перших композицій колективу, що потрапила в радіоефір.
South of Heaven і Seasons in the Abyss (1988–1993) Slayer повернулися до студії для запису четвертого студійного альбому. Він дуже відрізнявся від Reign in Blood: цього разу гурт вирішив знизити темп пісень, вокал став мелодійнішим у порівнянні з різкими криками в попередньому альбомі. Ганнеман казав: «Ми знали, що не зможемо перевершити Reign in Blood, тому нам довелося записати альбом з повільнішими піснями. Ми знали, все, що ми випустимо, порівнюватимуть з Reign in Blood, і, пам'ятається, ми обговорювали варіант зі зниженням темпу. Це було дивним: ми ніколи такого не робили...». Альбом South of Heaven, виданий в липні 1988 року, отримав суперечливі відгуки фанатів та критиків. Однак він став комерційно найуспішнішим альбомом Slayer на той час, д 57 рядку чарта Billboard 200, та став другим «золотим» (за сертифікацією в США). Кінг вважає цей альбом «своїм найтьмянішим виконанням», хоча у Араї склалося краще враження від South of Heaven.
В 1989 році для запису наступного альбому Slayer найняли продюсера Енді Воллеса. Через те, що South of Heaven публіка сприйняла не дуже добре, було вирішено повернутися до швидкості та брутальності Reign in Blood, але зі збереженням мелодійності попередника. Seasons in the Abyss, виданий в жовтні 1990 року, став першим альбомом Slayer, виданим на новому лейблі Рубіна Def American. Seasons in the Abyss досяг 44 рядка в Billboard 200 та в 1992 році отримав сертифікацію «золотого». На основну композицію альбому було знято кліп (біля пірамід в Гізі).
В вересні 1990 року Slayer вирушили в тур Clash of the Titans разом з Megadeth, Suicidal Tendencies та Testament вже як одні з головних виконавців. У той час американський треш-метал був на піку своєї популярності, тому тур було продовжено в травні 1991 року, і разом з Megadeth, Anthrax та Alice in Chains гурт Slayer вирушив на гастролі в США. 1991 року колектив видав подвійний концертний альбом Decade of Aggression, таким чином відзначивши десятиріччя своєї кар'єри. Компіляція посіла 55 позицію в Billboard 200.
В травні 1992 року Ломбардо покинув гурт через конфлікти з іншими учасниками, а також його бажання відійти від туру в зв'язку з народженням першого сина. Дейв заснував власний гурт Grip Inc. з гітаристом Voodoocult Вальдемаром Соріхта. Учасники Slayer взяли до гурту колишнього барабанщика Forbidden Пола Бостафа. Slayer вперше з'явилися на сцені разом з Бостафом 1992 року на фестивалі Monsters of Rock.
Divine Intervention і Undisputed Attitude (1994–1997)
В 1994 році Slayer видали альбом Divine Intervention, перший альбом гурту з новим барабанщиком. Позиції цього релізу в чартах були рекордними для групи на той час: платівка дебютувала на 8 позиції в Billboard 200. В альбомі Divine Intervention були пісні про одного з ініціаторів Голокосту Рейнхарда Гейдріха, а також про серійного вбивцю та каннібала Джеффрі Дамера (композиція «213» — номер квартири, в якій він скоював злочини). Іншими темами альбому були вбивства, гріхи церкви та критика державної влади; у віршах виявилась цікавість Тома Арайї до серійних вбивць.
Slayer вирушили в світове турне 1995 року. Було видано концертний відеозапис під назвою Live Intrusion, на якому була кавер-версія пісні «Witching Hour» гурту Venom, виконана Slayer разом з Machine Head. Але стосунки між Slayer та Machine Head значно погіршали . Після турне Slayer брали участь у фестивалі Monsters of Rock, де головним виконавцем був треш-метал гурт Metallica.
Наступного року Slayer видали платівку Undisputed Attitude — збірку кавер-версій пісень у стилі панк-рок. Slayer зіграли композиції таких гуртів як Minor Threat, TSOL, DRI, DI, Verbal Abuse, Dr. Know та The Stooges. В альбомі також були присутні оригінальні пісні Slayer: «Gemini», «Can't Stand You», «DDAMM». Після випуску цього альбому Пол Бостаф пішов з гурту. На місце Бостафа Slayer взяли барабанщика гурту Testament Джона Детте та 1996 року виступили на фестивалі Ozzfest разом з Ozzy Osbourne, Danzig, Biohazard, Sepultura та Fear Factory. Через рік Детте вигнали з Slayer через конфлікт з іншими учасниками колективу. Пол Бостаф повернувся до гурту для продовження турне .