Шо́стка () — місто в Україні, адміністративний центр Шосткинської міської громади та Шосткинського району Сумської області. Населення — 71 966 осіб (станом на 1 січня 2022 року). Площа міста — 43,62 кв. км.
Географія Місто Шостка розташоване на Сіверщині, за 209 км на північ від обласного центру, на березі однойменної річки, шостої притоки Десни. Вище за течією за 1 км розташоване село Гамаліївка. На річці кілька загат. До міста примикає лісовий масив (сосна, дуб). Через місто пролягають автошляхи , , , та залізнична лінія Терещенська — , на якій розташована станція Шостка.
На північно-західній околиці міста бере початок річка Люта, ліва притока Івотки. Також є невелике Галинківське озеро, що в мікрорайоні Капсуль. У місті розташовані 2 ботанічні пам'ятки природи: «Дуб-Велетень» та «Садовий бульвар».
Назва Назва міста за основною версію походить від однойменної річки. Але з приводу назви самої річки існує чимало версій. Найпоширеніші з них говорять, що назва пішла від шостої притоки Десни, шостої милі, шестеренних механізмів млинів.
Інша версія, — що назву річці дала жердина (шест): оскільки місцевість була заболоченою, переміщатися доводилося за допомогою палиціАндрєєв М. А. Лодка или шест? «Советское Полесье», 8 березня 1989.Веріжникова Г. А. А я помню город таким. «Советское Полесье». 8 серпня, 1989..
Також розглядається ідея, що на назву вплинуло народне ім'я конвалій, «шестка», що колись росли по обох сторонах річки.Грива С. І.,Двоскін Л. Ю. Название города Шостки произошло от слова «ладіш»? еще одна версия. «Перекресток», 22 травня 2003.
Нарешті існує думка, що назва «Шостка» походить від литовського «šūstis» (сухе місце, купа, підвищення), а польське написання «Szóstka» сіверської назви «Шустка» (з пол. «шістка») вплинуло на пізніше прочитання її як «Шостка» .
Населення Чисельність населення: Динаміка населення 1772 1780 1859 1860 1901 1914 1917 1924 1926 51 360 3 500 3 900 7 000 9 300 9 300 8 800 8 500 1931 1932 1941 1953 1959 1969 1970 1979 1981 13 000 13 200 34 000 28 600 39 000 59 000 64 000 80 000 83 000 1984 1989 1999 2001 2006 2010 2020 2022 84 000 92 900 91 900 87 100 83 200 80 300 73 800 71 966
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці86,74 %росіяни9,19 %білоруси0,30 %євреї0,12 %вірмени0,11 %інші/не вказали3,54 %
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібВідсотокУкраїнська53 02360,81 %Російська31 16835,74 %Вірменська560,06 %Білоруська540,06 %Ромська300,03 %Румунська120,01 %Інші/Не вказали28573,29 %Разом87 200100 %
Історія Територію навколо сучасної Шостки почали заселяти здавна: поблизу міста знайдено крем'яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому).
Адміністративно-територіальна приналежність
Історично Шостка входила до складу: 1657—1781 — Воронізької сотні, Ніжинського полку та Глухівського полку, Гетьманщини; 1721–64 — Воронізької сотні Ніжинського полку Гетьманщини; 1764–81 — Воронізької сотні Ніжинського полку Малоросійської губернії Російської імперії; 1781–96 — Новгород-Сіверського намісництва Малоросійської губернії Російської імперії; 1796—1801 — Глухівського та Новгород-Сіверського повітів Малоросійської губернії Російської імперії; 1802–03 та 1835—1917 — Глухівського повіту Чернігівської губернії Російської імперії; 1918, березень–серпень — землі Посейм'я Української Народної Республіки; 1918–19 — Глухівського повіту Чернігівської губернії Російської РСФР; 1919–20 — Глухівського повіту Чернігівської губернії Української Соціалістичної Радянської Республіки; 1920–23 — Шосткинського повіту, Чернігівської губернії, УСРР; 1923–25 — Новгород-Сіверської округи, Чернігівської губернії, УСРР, СРСР; 1926–29 — Глухівської округи, УСРР, СРСР; 1929–30 — Конотопської округи, УСРР, СРСР; 1930–31 — Харківської округи, УСРР, СРСР; 1932 — Шосткинський район, Київської області, УСРР, СРСР; 1939–91 — Шосткинський район, Сумської області, УРСР, СРСР; 1991–донині — Шосткинський район (з 2020 року існує в розширеному вигляді), Сумської області, України.
XVI—XVII ст. У XVI—XVII ст. у малопрохідних лісових місцях почали селитися втікачі з Правобережжя.
Місто Шостка веде відлік своєї історії з 1670-х років, коли локотський козак Воронізької сотні Степан Бугай побудував біля села декілька млинів на річці Шостці, один з яких в 1739 році був переданий для «устройства порохового завода». Перший свій млин Бугай збудував у 1676 році за універсалом Івана Самойловича «Стецькови Бугаєнкови, жителеви села Локотки, позволил на ріке Шустце, за тем селом гоней три (за три-чотири сотні метрів від села) в місті непенном… греблю висипати… млин збудувати».
Село тоді мало 20–30 козацьких хат, розташованих з обох берегів річки Локотки. А млин був на річці Шостці там, де нині стоїть залізобетонний місток через річку Шостку, за яким праворуч на провулку знаходиться так звана Богаєщина, колишній Богаевський хутір прямих нащадків локотського козака Воронізької сотні Степана Бугая. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки.
1688 року Йосип Лазаревич протопоп (1688–1704) містечка Вороніж отримав універсал гетьмана Мазепи, за яким дозволялося «на купленом его власном займище на речце Шустце, нижей села Локоток, греблю займати й млин фундовати, своєю власною працею и коштом».
Іван Мазепа дозволив своїм універсалом від 10 листопада 1701 року придбати Воронізькій ратуші «млинъ на реке Шостке о двохъ колахъ мельнихъ, а о третемъ ступномь», що належав Пелагеї Демчисі, родичці воронізького протопопа Йосипа Лазаревича. У 1739 році Воронізька ратуша передала млин військовій артилерії для будівництва порохового заводу.
XVIII століття Подальша історія Шостки нерозривно зв'язана з історією порохового заводу побудованого в цій місцевості.
У першій половині XVIII століття за правління Анни Йоанівни (1730–40), під час російсько-турецької війни, що почалася у 1735 році, гостро постало питання своєчасного поповнення боєприпасами російської армії, оскільки «театр» бойових дій був значно віддалений від центрів виробництва пороху. Зважаючи на те, що виробництво селітри та пороху здавна практикували в Сіверських краях і сіверська територія розташовувалася відносно недалеко від російсько-турецького кордону, царський уряд вирішив організувати виробництво пороху в Україні на річці Шостці.Кокшайкін М. Г., Кириєвський В. Д. Формування поселення Шосткинського порохового заводу. «Сіверщина в історії України», 2012. Вип. 5 °C. 225—231.Кокшайкін М. Г., Кириєвський В. Д., Пушкар Ф. П. Маєтності Шосткинського Порохового заводу у XVIII ст. «Сіверщина в історії України», Випуск 4. 2011, 201–05
Шосткинський не був першим пороховим заводом в Україні. За дві версти від Глухова на річці Есмань робили «толчеями» до 1500 пудів пороху на рік. За часів гетьмана Данила Апостола (1727–34) порохове виробництво діяло у Мглинській сотні. 14 лютого 1736 року утворений пороховий завод на річці Усок при хуторі Шкірманівському, який виготовляв продукцію приблизно до 1762 року. Генеральний обозний Яків Лизогуб (1728–49) вважав, що цей пороховий завод здатний «ставить порох по 4 карбованця за пуд» і що «оный порох против московского весьма сильнее». Але річка Усок з часом обміліла, і Шкірманівський завод «захирів». Можливо, саме тому на Шостці, за 30 верст від Глухова і за 18 верств від впадання її в Десну був побудований новий пороховий завод, на якому передбачали виготовляти 12 000 пудів пороху на рік. У серпні 1739 року завод «на взятой от ратуши мельнице» почав діяти. У 1742 році артилерійська канцелярія і Військова колегія вирішили, що в Україні «пороховому заводу на р. Шостка не быть». На деякий час порохове виробництво на річці Шостка було повністю припинено.
9 червня 1765 року імператриця Катерина II, розглянувши доповідь генерал-губернатора Малоросії Павла Румянцева «о полезности заведения на Украине пороховых заводов», доручила графу Григорію Орлову підготувати власне бачення. У липні 1765 року Орлов звернувся до канцелярії артилерії, яка у своєму звіті підкреслила необхідність заснування порохового заводу в Україні для забезпечення військових потреб. Для реалізації проєкту на річку Шостку було направлено капітана Бреклінга. У 1766 році було представлено план заводу, який передбачав збільшення виробництва пороху з 600 до 10 000 пудів на рік. У 1768 році Румянцев підтвердив доцільність будівництва саме на місці старого Шосткинського заводу. 24 березня 1771 року Орлов доручив організацію будівництва майору артилерії А. Рудометову. У травні того ж року було затверджено план робіт і виділено 10 000 рублів, після чого Рудометов із командою вирушив до Глухова. З кінця 1771 року підприємство отримало назву «Шостенський артилерійський пороховий завод».
З 1771 по 1775 роки на заводі були побудовані: гребля з трьома шлюзами, п'ять «вододействующих фабрик» (млинів), чотири «сухопутні» млини на кінній тязі, «селитреная варница»", будинки для складання і сортування пороху, кузня, сараї для збереження бочок, інструментів, рогожі і вугілля, пороховий магазин, кам'яні льохи, вартові приміщення, казарми для штату. Командирський будинок зі службами і стайні. У цей час на заводі працювало 155 осіб. Тяглова сила — 40 коней і 24 вола. Готового пороху — «мушкетного, гарматного, ручного, гвинтівкового» — 448 пудів, сірки 476 пуда, селітри 11 800 пудів. Завод з кожним роком випускав готової продукції дедалі більше і більше: у 1781 р. виготовили 3 650 пудів пороху, у 1789 р. — 5 423.
XIX століття
Під час французько-російської війни 1812 року, завод, тимчасово, віддали у розпорядження головнокомандуючого російськими військами. За час війни шосткинці виготовили і відправили в діючу армію й ополченцям 24536 пудів пороху. Російська армія не мала перебоїв у забезпеченні порохом. Михаіл Кутузов був задоволений порохівщиками Шостки і видав спеціальний наказ про їхнє заохочення, у ньому оголосив подяку адміністрації заводу, а майстрам і робітникам виділив грошову винагороду на загальну суму 1300 карбованців.
У 1848 році побудований капсульний завод (пізніше — «Імпульс»).
Військові події періоду європейських революцій та Кримської війни 1848–56 змінюють характер діяльності заводу, вона ще більше розширюється. Пороху виготовлено в 1853 році— 23,5 тис. пудів, у 1854 — 40,9 тис. пудів. У 1855 році (рік найсильніших боїв під час оборони Севастополя) роботи ведуться по ночах, у святкові дні, протягом усієї зими. Вироблено 134,3 тис. пудів пороху, що склало 43 % усього пороху, виготовленого на казенних заводах — це майже в 6 разів більше в порівнянні з 1812 роком. У роботі задіяно 55 фабрик у старому і новому порохових містечках. Капсулів цього року виготовлено 50 млн одиниць.
У 1871 році Шосткинський артилерійський пороховий завод відзначив 100-літню річницю роботи в артилерійському відомстві і став називатися «Михайлівський Шосткинський артилерійський пороховий завод». До 1872 року на заводі працювали тільки військовослужбовці. Наказ «Про впровадження робіт за допомогою вільнонайманих мастерових та робітників» був виданий 20 березня 1872 року. З 1895 року дозволяється праця жінок.
XX століття Російсько-японська війна 1904–05 років, а згодом і Перша світова війна, викликали подальший розвиток заводу. Шосткинський пороховий завод став одним з найбільших заводів Російської Імперії. Він постачав боєприпасами Порт-Артур, Варшавську, Зеландско-Георгіївську, Ковенську, Івано-Городську, Квантунську фортеці.
За 1914—17 роки було поставлено армії понад 10 тис. тонн бездимного пороху, щорічно вироблялося понад 100 млн одиниць капсулів і до 50 тис. освітлювальних ракет. Завод зіграв вирішальну роль у розвитку Шостки.
Українська революція