Святослав Олександрович Шрамченко (3 травня 1893, Баку — 24 червня 1958, США), військовий і громадський діяч, старший лейтенант військово-морського флоту УНР, видатний філателіст, письменник, син Олександра Шрамченка. За деякою інформацією, в 1920 році отримав звання контрадміралаШрамченко Святослав // Довідник з історії України / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста; Інст. історичних досліджень Львівського нац. унів. ім. Івана Франка. — Київ: Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7., але ймовірно в цьому випадку він був сплутаний з однофамільцем Володимиром Шрамченком. Сам С. Шрамченко у своїх спогадах та статтях завжди іменував себе лейтенантом, іноді — капітан-лейтенантом.
Біографія
Ранній період Народився Святослав Шрамченко 3 травня 1893 року на Кавказі, в Баку, де у той час по закінченні Київського університету вчителював його батько Олександр Шрамченко (1859–1921), відомий культурний діяч, етнограф, збирач фольклорних матеріалів і редактор «Українського Етнографічного Збірника». Родина Шрамченків походила із старовинного чернігівського шляхетського роду. Серед його предків, як згадував сам Святослав, був полковник Левко Шрамченко, надзвичайний посол гетьмана Мазепи до турецького султануПомер Святослав Олександрович Шрамченко, Капітан-Ляйтенант Української державної Фльоти.//Свобода, Джерсі Сіті, Ч.121 за 1958 рік..
У роки світової війни та визвольних змагань Закінчив першу класичну гімназію в Києві, згодом Гардемаринську Школу і Воєнно-Юридичну Академію в Петрограді. В 1916 році на лінійному кораблі «Імператриця Марія» проходив навчальні плавання на Чорноморському флоті. В 1917 році служив в ранзі мічмана на Балтійському флоті. Після Лютневої революції допомагав старшому лейтенанту Михайлу Білінському українізувати екіпажі Балтійського флоту, на якому тоді служило понад 12 тисяч українців. Для цього було створено Український військово-морський штаб Балтійського флоту. Разом із старшим лейтенантом Білінським готувався підняти український прапор та очолити перехід на Чорне море бойових кораблів із зукраїнізованими екіпажами, зокрема крейсера «Светлана», есмінців «Україна» і «Гайдамак», однак як згадує сам Шрамченко, більшовики тоді завадили цим планам.Шрамченко Святослав. Сучасне побільшення Чорноморської фльоти.//Табор, Ч. 13, С. 71-74. — Варшава, 1933.. Українські прапори на цих кораблях Український військово-морський штаб Балтійського флоту спромігся підняти лише на один день, на 12 жовтня 1917 року. Пізніше Святослав Шрамченко розповідав численним знайомим, що на есмінці «Україна» він власними руками «доконав піднесення українського синьожовтого прапора»Яр Славутич. Два хибні рядки в чудовому вірші (До 100-річчя з дня народження Максима Рильського).//Свобода, Джерсі Ситі і Ню Йорк, ч. 231 за 1995 р.. Однак вже незабаром після того всі українці Балтійського та інших флотів були переведені на Чорне море.
Період Центральної Ради та Гетьманату У січні 1918 року приїздить до Києва та поступає на службу до Генерального секретаріату морських справ, який очолював Дмитро Антонович. Спочатку служить ад'ютантом директора канцелярії Українського Морського Міністерства генерал-хорунжого Володимира Савченка-Більського. Як старший адютант, Шрамченко бере участь у підготовці Закону про Український Державний флот, стає головою міжвідомчої комісії при морському міністерстві з вироблення українських державних прапорів, розробляє флотську символіку.
У квітні 1918 року лейтенант С. Шрамченко прибув до Севастополя. Як представник Міністра морських справ, зустрівся з контрадміралом Михайлом Остроградським та іншими адміралами і офіцерами Чорноморського флоту. Обговорювалися умови підпорядкування флоту Центральній Раді.
29 квітня С. Шрамченко був присутній при піднятті на Чорноморському флоті українських Державних прапорів, про що залишив яскраві спогади. Згідно з деякими джерелами, після повернення до Києва Святославу Шрамченку було присвоєне військове звання капітан-лейтенантЗгідно з іншими свідченнями, це звання було присвоєно йому лише в десяту річницю Другого Зимового Походу. і він очолив організаційний відділ Міністерства морських справ. Одночасно був старшим адютантом морського міністра Української Держави та УНР.
Період Директорії УНР
Залишається на українській службі після антигетьманського перевороту. Під час евакуації центральних установ з Києва 27 січня 1919 року Святослав Шрамченко забрав з собою перший Військово-морський прапор, а також прапор Міністра морських справ, надійно зберігаючи їх протягом всього свого життя.
За часів Директорії протягом 1919 року Шрамченко короткочасно знаходиться в складі створеного 9 квітня 1919 року одного з швидкоплинних соціялістичних урядів С.Петлюри відповідальним за господарство Бишкевич Р. Начерк історії української філателії. Класичний період. — Львів: Галфілвісник, 2004.. З 24 квітня до кінця травня 1919 року він був заступником Міністра, а в червні 1919 року тимчасово виконував обов'язки Міністра морських справ УНР.
3 липня він знову заступник Міністра і бере активну участь з формування Дивізії морської піхоти на Прикарпатті. Створює у Кам'янець-Подільському Гардемаринську школу і призначається ад‘ютантом школи — заступником її директора. У складі дивізії морської піхоти він брав участь у зимовому поході армії УНР в 1919-20 роках.
Шрамченко також значиться серед підписантів відозви «Від Правительства УНРеспубліки», проголошеної С.Петлюрою при підписанні прийнятої декларації з поляками від 2 грудня 1919 року, згідно з якою Польщі віддавалась Галичина і Волинь.
З 19 травня 1920 року до 10 грудня 1921 року він очолює Генеральний морський штаб, функції якого виконував організаційно-тактичний відділ Військово-Морської Управи. Після поразки Української армії в кінці 1920-го року, він був інтернований до польських таборів, де увійшов до складу Всеукраїнської Національної Ради і Головного командування. За їхнім завданням направляється в Румунію, в український табір поблизу Орадя-Маре для підготовки Другого зимового походу Української Повстанської Армії, однак подальшим діям Шрамченка завадила румунська владаМирослав Мамчак. Флотоводці України. Шрамченко Святослав Олександрович.
Життя на еміграції
Громадський діяч і воєнно-морський історик
По остаточній поразці визвольних змагань він разом з урядом у 1920 році емігрував у Польщу, де його знання багатьох іноземних мов дозволило йому добре влаштуватись. Протягом 1921–1922 років він працював секретарем у французькій місії в Польщі. Впродовж міжвоєнних років проживав у Ченстохові, де у 1924–1939 роках був головою Української Громади. В міжвоєнний період був залічений до резерва польського флоту в ранзі капітана, також був комендантом місцевої пристані товариства Ligi Morskiej i Kolonialnej в Ченстохові . Напередодні та в перші роки Другої світової війни Святослав Шрамченко опікувався архівом Уряду УНР у ПольщіПіскун Валентина. Документальна спадщина української еміграції в країнах Європи, США й Канади. .
У 1941–1944 роках він займає посаду голови Українського Допомогового Комітету в Холмі, по еміграції в Німеччину він у 1945–1950 роках — голова Українського Допомогового Комітету в Ерфурті.
Плідно працював як військовий (воєнно-морський) історик і публіцист, автор розвідок і статей з історії світового та українського морського флоту 1917 — 1920 pp. в «Історії Українського Війська», вид. Івана Тиктора (1936 і 1953), в журналах «За державність», «Табор», «Літописі Червоної Калини», «Морской журналъ» й ін. Автор багатьох відомих публікацій з української воєнно-морської мемуаристики: «Піднесення українського прапору в Чорноморській флоті», «Нарис подій в Українській Чорноморській фльоті в рр. 1918 — 1920», «Українські воєнно-морські школи 1918 — 1920 рр.», «Закон про українську фльоту та його виконавці» та інші. Як військово-морський історик він написав приблизно 200 статей різними мовами. Найголовніші праці Святослава Шрамченко з історії українського флоту (публікувалися в журналах «Табор», «Літопис Червоної Калини», «За Державність»):
Закон про державну національну фльоту та його виконавці. Піднесення Українського прапору в Чорноморській флоті. Нарис подій в Чорноморській фльоті в р.р. 1918/1920. Сучасне побільшення Чорноморської фльоти. Крейсер «Гетьман Іван Мазепа». Кораблі Української Чорноморської фльоти в Миколаїві. Командування Українською Державною фльотою в рр.1918-1920. Українські воєнно-морські агенти в 1918–1920 рр. Український Головний Морський штаб у 1917–1921 рр. Український Морський Генеральний штаб в рр. 1917–1921. Українські Воєнно-Морські Школи (1918–1920 рр.) Українська морська піхота 1917–1920.
Його розділи в «Історії Українського Війська»: Українська воєнна Фльота.//Історія українського війська (від княжих часів до 20х років ХХ ст.) / Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. Та ін. 4те вид. Змін. І доп. Львів: Світ, 1992, C. 433–446. Українська воєнна Фльота 1919–1920 рр.//Історія українського війська (від княжих часів до 20х років ХХ ст.) / Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. Та ін. 4те вид. Змін. І доп. Львів: Світ, 1992, C. 585–589.
Святослав Шрамченко на еміграції став головним репрезентантом українського флоту. Саме з його ініціативи день 29 квітня, день Свята Українського Флоту емігранти почали відзначати як «Свято Українського моря»Див. його спогади: Шрамченко Святослав. Свято Українського Моря.//Свобода, Джерсі Сіті, Ч.80 за 1956 рік. Ця традиція існує серед українських емігрантів і досі.
Друкувався в часописах „За державність”, „Табор”, „Літопис Червоної Калини”, „Sammler-Woche” (Мюнхен), „The West End Philatelist” (Лондон), „Weekly Stamp Collecting” (Лондон), „Ilustrowany Przeglad Filatelistyczny” (Торунь), „Madrid Filatelico” (Мадрид), „Der Tag des Markensammlers” (Відень), „Germania Berichte” (Лейпціг), „Cesky Filatelista” (Прага), „Lijaojan-Manchur a” (Маньчжурія) та ін.
Святослав Шрамченко як філателіст
Святослав Шрамченко також був відомим філателістом, мав велику колекцію близько 16 000 марокС. О. Шрамченко. Свобода, Джерсі Сіті, ч.102 за 1958 рік.. Саме він першим з українських філателістів виходить на європейський філателістичний простір з оглядовими і аналітичними публікаціями з української філателії. Перша його стаття «I francobolli della posta campo dell'Ukraina nel 1920» («Поштові марки України у 1920 році») появляється вже у 1923 році в італійському філателістичному журналі «La Rivista Filatelica d'Italia» в Ґенуї італійською мовою. А в наступному 1924 році він публікує свої статті і розвідки вже у 9-ти європейських журналах німецькою, англійською, французькою, італійською, польською і російською мовами. Ще через два роки його публікації появляються вже у 19-ти європейських журналах 8-ма мовами, а до початку війни у 1939 році він опублікував понад 100 публікацій 8-ма мовами у 23-х переважно філателістичних журналах 13-ти країн Європи і Азії: Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Італії, Англії, Франції, Польщі, Іспанії, Швейцарії, СРСР, Югославії, Бахрейну, Китаю.
Святослав Шрамченко був з 1925 року членом Віденського вимінного клубу і саме йому належить заслуга такої розширеної географії охоплення членством у цьому клубі збирачів філателістичної «України» з цілого світу.
Однак як філателіст Святослав Шрамченко зажив суперечливої слави. Існують підстави підозрювати його у підробленні чи фальсифікації деяких філателістичних матеріалів. Емігруючи в складі уряду УНР в Польщу, Шрамченко мав можливість прихопити з собою певні важливі поштові пристрої, які він потім використовував для маніпуляцій з філателістичним матеріалом.