Ще́пкін Миха́йло Семе́нович (, Красне, Курська губернія, Російська імперія —, Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія) — актор, визначний діяч української та російської сцени. Сценічну діяльність почав у трупі Івана Штейна та О. Калиновського; у 1813—1821 pp. — актор полтавського театру, керованого Іваном Котляревським, який вкупі з іншими допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва. Після короткочасного перебування в трупі І. Штейна дебютував 1822 у московському театрі (від 1824 — Малий театр), де й виступав до кінця свого життя, зазнавши особливої слави в драмах Грибоєдова та Гоголя. В українському репертуарі був першим Виборним та Чупруном у п'єсах Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» та «Москаль-Чарівник», що залишилися найкращими в його репертуарі. Щепкін був приятелем Тараса Шевченка і на його честь ставив «Москаля-Чарівника» в Нижньому Новгороді 1857. Шевченко подарував йому свій автопортрет і присвятив поему «Неофіти».

Біографія Народився у с. Красному Курської губернії у сім'ї селянина-кріпака. Початкову освіту здобув у повітовому училищі в Суджі. Навчання продовжував у Курському губернському училищі. У 1805 році почав сценічну діяльність у напівкріпосній трупі Курського театру . На сцені цього театру Щепкін вперше почав втілювати правду сценічного характеру, природність поведінки дійової особи, заклав основи теорії і практики сценічного реалізму. 3 1816 за рекомендацією Петра Барсова перейшов до Харкова в трупу антрепренерів Штейна та Калиновського, де за короткий час здобув визнання.

У 1818—1821 роках — актор Полтавського театру під керівництвом Івана Котляревського, який допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва у графині Волькенштейн. У 1819 році на полтавській сцені поставлені «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І. Котляревського, в яких Щепкін створив вражаючі своєю правдивістю художні образи виборного Макогоненка і селянина Михайла Чупруна. Актор зумів виявити глибокі знання життя і побуту українського народу, на яких будував образи своїх героїв. Пізніше «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» з великим успіхом ішли на сцені Академічного Малого театру в Москві та Александринського театру в Петербурзі. Щепкін переніс на російську сцену справжню українську народність, з усім її гумором та комізмом. Мандруючи по Україні, трупа ознайомлювала глядачів багатьох міст з найкращими творами української та світової драматургії.

21.01.1821 у Харкові вперше поставлено «Наталку Полтавку». У сезоні 1821/1822 років Щепкін виступав у Києві.У 1822 році переїхав до Академічного Малого театру в Москві, де працював сорок років і завершив розпочату ще в Україні реформу театрального мистецтва. Працюючи в Росії, актор не поривав своїх творчих зв'язків з Україною і українським театром. Твори І. Котляревського і Г. Квітки-Основ'яненка Щепкін увів до діючого репертуару російського театру і не розлучався з ролями у них до кінця своєї творчості.

Актор користувався кожною нагодою, щоб побувати в Україні. Гастролював у Харкові (1829, 1842, 1845, 1850), Одесі (1837, 1845, 1846, 1850), Києві (1843), Миколаєві, Херсоні, Сімферополі (1846), Полтаві (1850).

У 1857 році Щепкін спеціально приїхав до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Шевченка, який повертався із заслання.

Не обмежувався участю у виставах — часто виступав перед акторами з бесідами про акторську і режисерську майстерність. Виробив свою систему праці над образом, що проповідувала нові засоби театральної виразності, які б виходили з життєвої правди і були зумовлені нею. Водночас Щепкін радив, щоб актор ніколи не копіював життя, а прагнув до художнього узагальнення дійсності, всебічного розкриття на сцені її внутрішнього змісту. Перший заклав основи «театру переживання», перевтілення в сценічний образ. Щепкінський метод розкриття внутрішньої суті сценічного образу підхопили і розвинули його учні та послідовники (Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський).

Під час одного з читань Гоголя на відкритому повітрі він застудився і сильно захворів. Помер 11 серпня 1863 року в Ялті. Тіло його перевезли до Москви і поховали на П'ятницькому цвинтарі. Над могилою спорудили пам'ятник з великого необробленого каменю з епітафією: «Михайлу Семеновичу Щепкіну, артистові і людині».

Творчість Основні ролі:

Виборний, Чупрун («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Івана Котляревського) Шельменко («Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ'яненка) Городничий («Ревізор» Михайла Гоголя) Симон («Матрос» Соважа і Делур'є) Гарпагон, Арнольф («Скупий, або Школа брехні», Мольєра) Міллер («Підступність і кохання» Фрідріха Шіллера) Шейлок («Венеціанський купець» Вільяма Шекспіра) Барон («Скупий лицар» Олександра Пушкіна) та ін.

Щепкін і Шевченко

Початок дружби між цими двома видатними українцями сягає 40-х років ХІХ століття. Крім любові до України, з'єднувала їх і спільна доля — обидва були колись кріпаками, обом довелося важкою працею здобути собі звільнення від ганебного рабства. 1844 року Тарас Шевченко присвячує Михайлу Щепкіну дві свої поезії — «Заворожи мені, волхве» і «Чигрине, Чигрине» зі знаменитими рядками:За що ж боролись ми з ляхами? За що ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?Збереглося велике листування між двома друзями. Писав Тарас до старшого друга (а різниця між ними була у 26 років) суто українською мовою і ніколи російською. В листах до інших своїх товаришів Шевченко називає Щепкіна: «геніальний актор», «великий друг мій», «щира козацька душа». Коли Шевченко повертався Волгою з десятирічного заслання, Щепкін поїхав йому на зустріч до Нижнього Новгороду, попри те, що було йому вже майже 70 років. Зустріч з актором після такої тривалої розлуки настільки вразила поета, що Тарас присвячує Михайлу свою поему «Неофіти», яку тільки-но створив, ставлячи в посвяті дату приїзду Щепкіна до Н. Новгороду: «М. С. Щепкіну на пам'ять 24 грудня 1857-го року».

На прохання Шевченка, Михайло Щепкін разом із нижньогородською театральною трупою організовує виставу «Москаля-чарівника», де сам Щепкін, як завжди, грає Чупруна. Дружба між Щепкіним і Шевченком продовжується до самої смерті Великого Кобзаря. На згадку про велику дружбу Щепкіна і Шевченка залишився портрет українського актора, який Тарас зробив у 1858 році після незабутньої для нього зустрічі у Нижньому Новгороді.

Цікаві факти Останні свої дні провів у Ялті. В останні хвилини життя поруч зі Щепкіним був український письменник і за сумісництвом лікар Степан Руданський.

Іменем Щепкіна названі найстаріша театральна школа Москви Вище театральне училище імені М. С. Щепкіна, Сумський обласний музично-драматичний театр, Білгородський обласний драматичний театр. У 1895 році у м. Суджа (Курська обл. РФ) пам'ятник.

Див. також Вище театральне училище імені М. С. Щепкіна — найстаріша театральна школа Москви Щепкін Микола Михайлович — (син) російський видавець, педагог і громадський діяч Чигрине, Чигрине (вірш), Заворожи мені, волхве… та Неофіти (поема) — Т. Шевченко присвячує М.Щепкіну ці поезії зі знаменитими рядками: «За що ж боролись ми з ляхами? За що ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?»

Примітки

Література Томазова Н. Щепкін Михайло Семенович //

Роздобудько Ігор. Щепкін і Шевченко. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України.

Посилання