Рі́вне () — місто в Україні, обласний центр Рівненської області, адміністративний центр Рівненського району та Рівненської міської громади. Машинобудування, хімічна (ПАТ «Рівне-Азот»), легка, харчова промисловість, торфова промисловість. Три заклади вищої освіти, два театри. Історико-краєзнавчий музей. Успенська дерев'яна церква (XVIII ст.).
Відоме з 1283 року, має Магдебурзьке право з 1492. Перша письмова згадка про Рівне у статусі міста міститься у Волинському короткому літописі під 1496 роком.
Географія
Основна характеристика Місто Рівне розташоване у північно-західній частині України, на річці Устя. Через місто пролягають автошляхи Київ — Житомир — Рівне — Дубно — Львів — Чоп (, частина ), Рівне — Луцьк — Устилуг () і Старокостянтинів — Острог — Здолбунів — Рівне — Сарни — Житковичі (Білорусь) ().
Площа Рівного складає 71 км², густота населення — 3913 осіб/км².
Клімат Місто знаходиться у зоні помірного клімату. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 17,8 °C. Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою −3,9 °С.
Історія
Заснування та Галицько-Волинське князівство
Археологічні знахідки доводять, що люди жили на сучасній території Рівного ще з давніх часів: свідчення про перші поселення на околицях міста біля сучасного села Бармаки починаються від XIII ст. до н. е.; V ст. до н. е. — поселення найдавніших рільників на правому березі річки Устя, біля сучасного Басівкутського водосховища; VI—IX ст. — поселення ранніх слов'ян на північ від сучасного села Бармаки; X—XII ст. — поблизу ріки Устя закладено фортецю Київської Русі. Рівне на східних рубежах свого князівства збудував волинський князь Володимир Василькович, племінник Данила Галицького. Перша писемна згадка про Рівне (1283 рік) як про один із населених пунктів Галицько-Волинського князівства в польській хроніці «». Однак, деякі розкопки можуть свідчити про те, що Рівне є стародавнім українським містом, адже, за твердженням цих дослідників, Рівне на 250 років старше: під час досліджень місцеві науковці відшукали будівлі, керамічний посуд, залишки зброї та будівель, датованих X ст..
Велике князівство Литовське З 1340 місто перебуває у складі удільного Волинського князівства, яке було частиною Великого князівство Литовського. У 1434, відповідно до грамоти великого князя литовського Свидригайла Ольгердовича, Рівне передається у володіння луцьких шляхтичів Дичків.
У 1452 Волинське удільне князівство скасовується і стає частиною домену Великого князя Литовського, де управляють його намісники. Адміністративно територія була поділена на три староства і Рівне відійшло до Луцького староства.
У 1461 шляхтич Івашко Дичко продає Рівне «за 300 кіп широких грошів чеської лічби» князю Семену Васильовичу Несвицькому.Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. I: 1366—1506 / Pod kierownictwem Z. L. Radzimińskiego. — Lwów, 1887. — S. 53—54 Після його смерті у 1479 Рівне перейшло у власність вдові Марії Несвицькій, яка стала іменувати себе княгинею Рівненською. У 1481 році на одному з насипних островів річки Усті, княгинею Марією збудовано замок із дубових колод, який обнесено оборонними ровами. У 1492 великий князь литовський Казимир IV Ягеллончик, польський король Сигізмунд I Старий надали містечку магдебурзьке право. — в Бересті Олександр Ягелончик для княгині Марії Рівненської надав для замку її Ровноє, привілей на щорічний ярмарок на свято Семена Літопроводця. У липні 1507 король Сигізмунд І Старий королівською грамотою надає княгині Марії право вічного володіння замком та містом. 1508 замок зруйновано пожежею, розпочато будівництво нового замку. У 1518 після смерті княгині Несвицької, Рівне переходить у власність князів Острозьких.
У 1521 власником Рівного з околицями та ближніми селами стає Ілля Острозький. У 1538 він одружується з позашлюбною донькою короля Сиґізмунда І Старого Беатою Косьцелецькою і помирає вже в наступному році, після чого Рівне «під заклад» переходить у спадщину молодій вдові. У 1548 княгиня Острозька (Косьцелецька) надає кошти на побудову костелу у Рівному.
У 1554 місто Рівне позначене серед 29 населених пунктів Волині на географічній карті Європи фламандського картографа Герарда Меркатора. У 1556 у Рівному з'являються перші поселення єврейських родин, які займаються переважно торговлею. У 1563 Рівне згадується у вересневих переговорах московського царя Івана IV з послами польського короля Сигізмунда II Августа про повернення Московському царству захоплених Литвою міст. В 1564 Беата Острозька вдруге виходить заміж і в наступному році місто переходить у власність її чоловіка — польського шляхтича Альбрехта Ласького. У 1565—1575 роках відбувається судова тяганина за право володіння містом; відбуваються часті пограбування Рівного.
Річ Посполита У 1569 році за Люблінською унією Рівне підпорядковується Луцькому повіту. Знищення міста татарами, спалення церкви та костелу. У 1574 році королівською грамотою місто знову проголошене володінням князя Костянтина Острозького. У 1575 році за свідченням німецького історика і географа А. Гушинґа, у місті налічується 543 будинки. У 1583 році з'являється перша згадка про річку Устю (інша назва — Оствиця). У 1606 році Анна Острозька (вдова Олександра Острозького) надає кошти на відбудову костелу. У 1614 році над містом влітку пронеслася велика буря, під час якої, за свідченнями, «людей носило поверх дерев, інших мертвих знаходили у різних місцях». У 1617—1619 роках відбуваються татарські набіги та спалення замку. У 1620 році як посаг місто переходить до рук князя Томаша Замойського (1594—1638); в Рівному налічується понад 200 будинків. У 1621 році містом володіє донька князя Олександра Острозького Катерина, дружина Т. Замойського. У 1624 році пожежа в Рівному нищить майже все місто. У 1625 відбувається підготовка угоди Речі Посполитої з козаками Запорозької Січі в Рівненському замку Томаша Замойського. У 1629 складено акт із достеменним описом міста, де зафіксовано, що в Рівному є 505 будинків, 10 вулиць (Замкова, Шкільна, Дубенська, Литовська та ін.) і проживає понад 3 тисячі мешканців (у Києві в той час було 18 тисяч мешканців). У 1634 році король надає привілеї місту на проведення ярмарку. У 1636 з'являється перше свідчення про написання у місті літературного твору. Це вірш «Лямент о утрапеню мещан острозких», присвячений українському митрополиту Петру Могилі (1596—1647), підписаний криптонімом «М. Н.». У 1637 проходить облаштування першого в місті шпиталю на кошти Томаша Замойського. У 1640 році відбувається спустошення Рівного татарами. На документах, датованих 15 липня 1642 року, зберігся відтиск печатки міста. 29 листопада 1642 року у місті Красностав було складено лист на дарування маєтків (1/3 спадку від матері Катерини Острозької) Гризельдою Вишневецькою для свого рідного брата Яна Замойського. Серед цих маєтностей була Рівненська волость до якої входило місто Рівне, Рівненський Замок та інші навколишні села та фільварки. У 1648 відбувається козацько-польська війна на Волині та спустошення Рівного загоном Колодки. Влітку 1651 року Рівненщина стає центром визвольної боротьби українців під проводом Богдана Хмельницького. 1666 року Гризельда Вишневецька та Станіслав Конєцпольський віддають Рівне у заставу Олександру Цетнеру за 80 000 злотих. 9 лютого 1667 за Андрусівським миром місто знову переходить під владу Польщі. У 1667 відбувається великий мор у Рівному, загинуло 1600 осіб. У 1680 році відбувається спустошення Рівного загоном українських козаків. 1691 року стається пожежа, внаслідок якої місто було майже повністю знищене.
У 1706 році у ході російсько-шведської війни Рівне було зруйноване та зайняте військами Карла XII, який у червні побував у місті. У 1706—1707 роках відбувається захоплення міста російськими військами та розквартирування їх у місті та околицях. У 1723 році Рівне переходить у власність польських шляхтичів Любомирських. Володарем Рівного стає Єжи Александр Любомирський. У XVIII століттях князі Любомирські були найбагатшим магнатським родом на Волині, часами всієї Польщі. У 1728 році розпочато будівництво замку коштом Є. А. Любомирського. У 1738 Станіслав Любомирський (близько 1704—1793) відбудовує в Рівному мурований замок-палац. 1750 року у місті налічується 683 споруди, в тому числі 313 в передмістях, які облаштовуються за національною та соціальною ознакою (були німецька та єврейські вулиці, квартали міських урядників, духівництва, ремісників тощо); працює млин та лісопильне підприємство. У 1755 році ведеться активне будівництво, в місті налічується понад 700 будинків, населення зростає. У 1756 відбувається завершення будівництва та освячення Свято-Успенської (Омелянської) церкви в Рівному. За легендами в цій церкві молився Іван Гонта. У 1760 році варшавський архітектор Тоушер модернізує палац Любомирських у стилі рококо, зводиться перша мурована єврейська синагога. У 1770 році стається епідемія чуми у місті, а також закладення пам'ятника-колони на честь Божої Матері як рятівниці від мору. У 1775 році відбувається будівництво мурованого костелу. 1778 року місто отримує привілей короля на чотиритижневий ярмарок. У 1779J. Kowiecki. Lubomirski Józef herbu Szreniawa (1751—1817) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1973.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XVIII/1, zeszyt 76.— S. 28 /1780 — князь Юзеф Любомирський підтверджує права євреїв та дозволяє будівництво дерев'яної синагоги. У 1781 році відбувається будівництво дерев'яного Святовоскресенського собору на місці старенької церкви. 1785 року збудована уніатська каплиця на кладовищі Волі. У 1792 році у Рівному побував національний герой Польщі генерал Тадеуш Косцюшко, який приїздив до тодішньої господині рівненського палацу Людвіки Любомирської — предмету свого юнацького кохання.
Російська імперія