Я́мна культу́ра або культура вохрових могил (ямна етнокультурна спільність) — археологічна культура кінця мідної доби (енеоліту) та ранньої бронзової доби (3600—2300 до н. е.)Залізняк Леонід Львович «Первісна історія України»., поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов'ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скелі Каменоломні та Генералка 2 ін.). Основна ознака ямної культури — поховальні пам'ятки, поховання у положенні ембріона (підігнутими до обличчя колінами) під курганами (найдавнішими з відомих понині).
Відкрив культуру Василь Городцов за результатами розкопок на Сіверському Донці у 1901—1903 рр.
У наш час серед фахівців поширена думка, що ямна культура є похідною від середньостогівської культури і є пращуром частини індоєвропейських народів або індо-іранських народів.
Назва Назва походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду. Померлих ховали в скорченому положенні на спині або на боці й посипали червоною вохрою; біля померлих клали посуд з їжею (переважно горщики яйцеподібної форми), кам'яне (рідше мідне) знаряддя і зброю. Поселення ямної культури бували деколи укріплені; житла переважно наземні, основним заняттям населення було скотарство, зачатки хліборобства, мисливство і рибальство. Знайдено залишки возів, до яких запрягали волів, а також знайдено скульптури зі схематичними зображеннями людських постатей.
Ямна культурно-історична спільнота
Ямна спільнота об'єднувала пам'ятки ямної, буджацької та полтавкинської культур, що відносяться до періоду раннього бронзової доби (XXX—ХХІІІ ст. до н. е.).
Будівництво курганів стало ознакою поширення ямної спільноти у степу та лісостепу Східної та Центральної Європи, від Зауралля на сході до теренів Сербії, Болгарії та Угорщини на заході. Саме тому вона має менш поширену другу назву — ямно-курганна культурно-історична спільнота.
Періодизація
У розвитку ямної культури виділяються 3 періоди: Перший (ранній) етап (1-ша половина — середина 3-го тисячоліття до н. е.)
По всій території ямної культури поширені одноманітні поховання з лежачими на спині й забарвленими вохрою кістяками, орієнтованими головою на схід, гостродонні і круглодонні посудини з високим горлом, врізним, накольчастим і штампованим орнаментом, прикраси з раковин і кістки, кам'яні вироби (у тому числі зооморфні «скіпетри») при майже повній відсутності металу. Поселення — тимчасові стоянки скотарів. Вже на ранньому етапі окремі групи племен ямної культури вторгаються у Подунав'я і на Балканський півострів.
Микола Мерперт пов'язав складання ямної культури і першу хвилю поширення давньоямних племен з виникненням відтворювального господарства та курганного обряду поховань у Волзько-Уральському та Волзько-Донському степовому межиріччях. У той самий час у Нижній Наддніпрянщині існувала середньостогівська культура, риси котрої перетинаються з давньоямними пам'ятками за відсутності ритуальної єдності, та існуванням на Доні й Донці населення дніпро-донецької культури. Доволі скоро хвиля давньоямних племен сягає Передкавказзя та Північно-Західного Надчорномор'я та далі, що позначається появою тут найдавніших підкурганних поховань та конеголових скіпетрів. У процесі змішання та асиміляції народилася та ритуальна єдність, що засвідчує появу давньоямної культурно-історичної спільноти. Другий етап (3-тя — початок 4-ї чверті 3-го тисячоліття до н. е.)
Виникають локальні варіанти. У причорноморських степах разом з ознаками раннього етапу з'являються поховання на боці з орієнтуванням головою на захід, яйцеподібні посудини з низьким горлом, плоскодонні горщики, шнуровий орнамент, мідні вироби (ножі, шила). На заході окремі племена ямної культури переходять до осідлості і створюють постійні поселення (Михайлівське поселення, Генералка 2 Скеля Каменоломня та ін. на Нижньому Дніпрі). Третій етап (кінець 3-го — початок 2-го тисячоліття до н. е.)
Локальні відмінності наростають: архаїчні обрядові ознаки та інвентар зберігаються тільки у волзько-уральському варіанті. Західніше поширені поховання з кістяками, не завжди забарвленими вохрою, з нестійким орієнтуванням, ями з уступами, безкурганні могильники, плоскодонна кераміка. З'являються великі мідні вироби (клиноподібні сокири, провушні молоти) і специфічні комплекси кістяних прикрас з молоточкоподібними шпильками, вози із суцільними колесами. До кінця третього етапу зростання локальних відмінностей і поширення нових культур (перш за все катакомбної культури) привели до зникнення ямної культури.
Микола Мерперт вважав, що до 3-ї фази ямної культури відносяться верхній шар Михайлівського поселення (перший, другий і нижній горизонти Михайлівки-ІІІ) та Репінської культури. Датування припадає на 3-ю — початок 4-ї чверті 3 тисячоріччя до н. е. На нижній Наддніпрянщині відбуваються зміни у поховальному обряді (поява безкурганних могильників, наростання західної орієнтації) та кераміці, провідним прийомом оздоблення якої стає шнур. Взаємодія з пізньотрипільським світом спричинила ускладнення економіки нижньодніпровського населення. Наслідком чого тут сформований новий найскладніший центр ямної КІС.
Локальні варіанти У ямній культурі (КІО) виділяють наступні локальні варіанти та культури — на території України: нижньодніпровський, приазовсько-кримський, побузький, донецький і середньодніпровський варіанти, буджацьку культуру; на території Росії: нижньоволзький, середньоволзький, дінський, приуральський і північно-кавказький варіанти, новотитарівську і полтавкинську культури.
Місцеві варіанти ямної культури на території України:
Нижньодніпровський варіант Приазовсько-кримський варіант Побузький варіант Донецький варіант Середньодніпровський варіант Буджацька культура
Місцеві варіанти ямної культури на територія Росії
Нижньоволзький варіант Середньоволзький варіант Дінський варіант Приуральський варіант Північно-кавказький варіант Новотитарівська культура Полтавкинська культура
Нижньодніпровський варіант Виділений М. Я. Мерпертом (1968). Нижньодніпровська степова група охоплює нижню течію Дніпра, включно Надпоріжжя. Вона виділяється серед інших варіантів кількістю та різноманітністю пам'яток. На цій території зосереджені великі поселення (Михайлівка, Любимівка, Дрімайлівка та інші), величезна кількість курганних могильників, а також безкурганні, котрі зберігають більш давні та місцеві традиції. Відкриті поховання і на самому Михайлівському поселенні, що не характерно для степових культур, але притаманно для ранньоземлеробських культур Північно-Західного Причорномор'я. У цілому для групи характерний посуд яйцеподібної форми з округлим або дещо сплощеним дном. Різновидом цього посуду є горщики з ручками і вушками, з добре загладженою і дещо підлощеною поверхнею, близькі до кераміки кемі-обинської культури. Трапляються курильниці на трьох-чотирьох ніжках, невідомі в інших районах. Співіснування кемі-обинських і пізньоямних племен документується поки нечисленними прикладами курганної стратиграфії, а також подібними типами металевих виробів. Враховуючи локальні відмінності у поховальному обряді та інвентарі у межах нижньодніпровської групи, дослідники виділяють тут сім мікрорайонів: білозерський, приморський, нікопольський, криворізький, надпорізький, нижньодніпровський, лівобережний (Мерперт, 1968).
Донецький варіант Виділений М. Я. Мерпертом (1968).
Донецький варіант займає правий берег Сіверського Дінця, басейн рік Бахмут, Торець, Берека, Оскіл, Красна, а також Орільсько Самарське межиріччя. В межах території поширення цієї групи поселення поки дуже рідкісні (Бритюк, 1997).
Пам'ятки представлені підкурганними похованнями в ямах, достатньо часто перекритих великими дерев'яними плахами, іноді обпаленими. Серед поховань виділено кілька хронологічних груп (Мерперт, 1968, Марина, 1979). Найдавнішими є випростані поховання. Більш пізні — на спині із зігнутими ногами і східною орієнтацією. Найпізнішу групу складають скорчені на правому боці, орієнтація їх переважно східна. Скелети і дно могили посипані вохрою.
Інвентар, що супроводжує поховання, бідний. Іноді трапляються вістря стріл і списів, кістяні шила, гарпуни. Металевих виробів знайдено мало. Найчастіше в могилах трапляється посуд: горщики яйцеподібної форми з невисокою прямою шийкою і роздутими у верхній частині боками. Посудини лиш зрідка прикрашені орнаментом: відбитками шнура і гребінчастого штампу. Орнамент, як правило, займає лише верхню частину форми: на вінчиках — кілька горизонтальних ліній, а на плічки спускаються трикутники вершинами донизу. Іноді проміжки між трикутниками заповнюються невеликими відрізками відбитків шнура. В окремих випадках на верхньому зрізі вінчика трапляються насічки. Часто зовнішня сторона посудин вкривалась смугоподібним загладжуванням, що мало характер орнаменту.
Середньодніпровський варіант Виділений М. Я. Мерпертом (1968).
Середньодніпровський (або північно-західний) варіант охоплює ряд районів у лісостепу в середній течії Дніпра (від гирла Десни до гирла Ворскли) і басейни його правих приток: Стугни, Росі, Росави, Тясмину, Омельника, а на Лівобережжі — Трубежа, Супою, Золотоношки, Сули. Пам'ятки представлені тут переважно курганними могильниками та поселенськими пам'ятками. Поховання в курганах є основними і впускними. Вони здійснені в неглибоких материкових ямах і дуже рідко — на рівні давнього горизонту. Як правило, ями перекриті дерев'яними плахами. Трапляються скорчені поховання на спині та на правому боці. Поховань раннього «спільнодавньоямного» горизонту нема. Відомі лише поховання, що відповідають другій і третій нижньодніпровським групам. Переважає західна орієнтація. Характерна посипка вохрою. Ями поховань у басейнах Тясмину, Сріблянки, Ташлика перекриті і викладені деревом. Переважають безінвентарні поховання.
При похованих знайдені підтрикутної форми наконечники стріл з виїмкою в основі, зрідка кості тварин і посуд. Кераміка знаходить відповідності лише в Михайлівці ІІІ. На відміну від решти груп у середньодніпровській частіше трапляються широкогорлі посудини видовжених пропорцій зі слабковиділеними вінчиками, що плавно переходять в покатий тулуб, котрий закінчується часто гострим дном. Іноді посуд прикрашений горизонтальними рядами пальцевих защипів або відбитками шнура та гребінчастого штампу, що утворюють трикутні фігури. За даними стратифікованих курганів виділені три групи, за котрими розподілені поховання цього району. Перша група об'єднує поховання в материкових ямах, скорчені на правому боці зі східною орієнтацією, фарбовані вохрою (тобто такі, що відповідають другій нижньодніпровській групі). Вона переважно передує складенню середньодніпровської культури. Другу групу складають поховання на горизонті зі скорченими на боці непофарбованими кістяками і нестійкою орієнтацією. В обох групах знайдені яйцеподібні посудини, у другій групі відомі також плоскодонні горщики, що помітно відрізняються від нижньодніпровських і відображають західні впливи на культуру групи. Тут же знайдені типові комплекси кістяних прикрас із молоточкоподібними шпильками. Ця група синхронна ранній середньодніпровській та взаємодіє з нею. Результати цієї взаємодії відображені змішаною третьою групою: у ній поєднуються давньоямні обрядові традиції із середньодніпровським інвентарем.
Уся історія даного варіанту ознаменована складною взаємодією давньоямних племен, що просунулися з півдня, з центральноєвропейськими групами, котрі просувалися із заходу і південного заходу.