Я́нівський цви́нтар — некрополь у Львові, другий (після Личаківського) за кількістю похованих тут відомих людей. Відкритий 1888 року.
На цвинтарі поховані, зокрема генерал УГА Мирон Тарнавський, державний діяч Кость Левицький, громадсько-політична діячка Ольга Басараб, поет Богдан-Ігор Антонич, а також понад тисячу вояків, що загинули у боях за Львів у листопаді 1918, і полонені з польсько-української війни 1918—1919 років. Також — святий римо-католицької церкви, архієпископ Юзеф Більчевський, письменник Стефан Грабінський та інші.
Розташування Янівський цвинтар, розташований на південно-західному схилі гори Кортумівки при дорозі на Янів, сягає у своїй найвищій точці 370 м над рівнем моряBaczyńska M. Przewodnik po cmentarzach lwowskich Łyczakowskim i Janowskim. — Lwów: Nakładem Polskiego Towarzystwa Opieki nad grobami Bohaterów, 1937. — S. 22. , на околиці історичної місцевості — Клепарів та має адресу: вулиця Шевченка, 128. Його площа становить близько 38 га. Понад 200 тисяч поховань розташовані на 68 полях.
Головний вхід розташований на вулиці Шевченка. Зліва від входу розташована колона-капличка, так званий «ліхтар померлих», що походить від XVII століття. Проєкт на встановлення у 1938 році виконав архітектор Антоній Лобос.
Історія Відкриття У другій половині XIX століття населення Львова різко зростало — від 70 тисяч осіб 1857 року до майже 120 тисяч станом на 1890 рікЛозинський Р. М. Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини). — Львів, 2005. — С. 149.. Через щільну забудову довкола Городоцького та Стрийського цвинтарів їх неможливо було розширитиCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 83., а везти тіла зі всього міста до Личаківського цвинтаря було проблемно.
У 1884—1885 роках міська дорадча Рада здоров'я, а також спеціально скликана комісія з членів магістрату й міської ради дійшли до висновку, що найбільш придатним місцем на новий цвинтар буде Янівське передмістя, а саме ділянка по вул. Янівській (сучасна вул. Шевченка)Cmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 84.. У грудні 1885 року відбулися громадські слухання, де, серед інших, зібралися громадяни, які мали нерухомість у цьому районі, однак ніхто з них не висловив офіційних заперечень проти закладення цвинтаряCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 90.. У січні 1886 року на адресу міської ради надійшов лист за підписом кількох мешканців, чиї землі знаходилися при Янівській рогатці — вони писали, що не погоджуються на створення там цвинтаря, оскільки сморід від тіл буде робити працю в полях неможливою, а тамтешній піщаний ґрунт не підходить для цвинтаря, оскільки не сприяє розкладанню рештокCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 91.. Міська влада не врахувала цієї скарги, а довірилася рішенню комісії та санітарним висновкам Ради здоров'я й 13 травня 1886 року видала ухвалу про відкриття третього гмінного християнського цвинтаря за Янівською рогаткою. Тоді ж влада розпочала переговори з власниками ділянок, які були передбачені під цвинтар, для викупу цих земель. 31 травня незадоволені мешканці подали скаргу до Галицького намісництва для перегляду рішення міської влади. Другу половину 1886 року та 1887 рік тривали дискусії та експертизи для встановлення придатности визначених земель для поховання людей. Група мешканців, яка виступала проти закладення цвинтаря, дійшла аж до кабінетів Міністерства внутрішніх справ Австро-УгорщиниCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 94.. Через бюрократичну тяганину цвинтар не було відкрито 1 жовтня 1887 року, як початково планувала міська владаCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 95.. Зрештою, на початку 1888 року австрійське МВС вирішило не продовжувати цей адміністративний процес, пославшись на недотримання строків подання скарги (апеляції) — після отримання рішення Намісництва 3 червня 1887 року ініціативна група (яку очолив Владислав Нєдзвецький) мала чотири тижні часу, до 1 липня, для оскарження цього рішення, натомість до Відня лист з оскарженням дійшов аж 14 липня 1887 рокуCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 96..
Коли було залагоджено всі формальності, роботи пішли швидше: 5 липня 1888 року міська рада ухвалила рішення про поділ міста на три зони поховань (між Янівським, Стрийським та Личаківським цвинтарями)Cmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 99., а вже 5 серпня 1888 року на цвинтарі здійснено перші похованняCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 118..
Соціальний поділ Янівський цвинтар від початку не міг конкурувати з Личаківським за своєю престижністю чи популярністю, який у середині XIX століття вважали найбільш «елітним» цвинтарем Львова. Наприклад, тіла вбогих, безхатьків, сиріт, немовлят, хворих, ув'язнених, злочинців та самогубців прийнято було ховати на Стрийському цвинтаріCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 75.; також тут у безіменних могилах спочили російські солдати, які померли від хвороб під час походу на Угорщину 1849 року. Городоцький цвинтар був невеликим, обслуговував суто навколишній район і місто не планувало його розширювати. Усе це робило саме Личаків найбажанішим місцем останнього спочинку для померлих близьких. Так, за статистикою 1859—1862 років Личаківський некрополь приймав близько 1200 поховань щороку, тоді як Городоцький та Стрийський разом узяті — близько 600, попри те, що разом ці цвинтарі обслуговували більшу кількість районів міста. Хоча місто було поділене на округи, жителі яких мали бути поховані на відповідних цвинтарях залежно від кварталу, де мешкали, існувала можливість змінити місце поховання за додаткову оплату. Личаківський цвинтар вважали «елітним», а поховання там були у 1,5—2 рази дорожчимиCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 77..
Після закриття Городоцького (1 вересня 1875) та Стрийського (1893) цвинтарів саме Янівський перейняв роль місця поховання бідніших верст населення Львова. Відповідно до міських поховальних тарифів, ціни за поховання та збереження могили (на 10 років) на Личаківському цвинтарі в 2—3 рази перевищували відповідні суми на ЯнівськомуCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 111—112.. У статті «Газети Львівської» за 1901 рік йшлося, що на День усіх святих «всіма вулицями міста ішли тисячі осіб, на Янівський цвинтар переважно пішки, на Личаківський — трамваями, фіакрами та екіпажами»Cmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 115.. Трамвайна колія від центру міста до Личаківського цвинтаря була прокладена вже в перший рік функціонування електричного трамваю у Львові (1894-й), тоді як до Янівської рогатки трамвайну колію прокладено через 14 роківCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 102.. Типовий краєвид біднішого некрополя не містив стільки пишних скульптур та надгробків, а складався переважно зі скромних земляних могил з дерев'яними хрестами. Велика кількість знаних містян, які відвідують могили своїх рідних та близьких на Личакові, притягувала увагу журналістів саме туди, а про Янівський цвинтар згадок у пресі було значно меншеCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 117..
Інфраструктура У межах розбудови території навколо цвинтаря споруджено епідеміологічну лікарню для хворих на заразні хвороби (нині це територія поля № 59). Вона складалася з адміністративного будинку й двох бараків: епідеміологічного та холеричногоCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 103.. Хворих з підозрою на холеру було рекомендовано утримувати в цьому шпиталі, а не у звичайних лікарнях. У середньому в закладі лікували близько 300 пацієнтів на рік. 1893 року об'єкт відвідали ерцгерцог Леопольд Сальватор і ерцгерцогиня Бланка де Борбон. До 1903 року заклад розбудовано, щоб він міг приймати і хворих дітей. Ординатором призначено Болеслава Келяновського, а опікувалося ним згромадження Сестер милосердя. На деяких сесіях міської ради Львова розглядали питання розширення лікарні та побудови нового корпусу, що мав би знадобитися на випадок епідеміїCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 104..
Після запуску трамвайної лінії до Янівського цвинтаря наприкінці 1908 року ситуація з доїздом туди покращилася. Розпочато укладання бруківки на вулиці Янівській, що радісно сприйняли місцеві мешканці, адже під час сильних вітрів їх засипало піском з довколишніх піщаних ґрунтів, а рух транспорту по такій дорозі був ускладнений.
В адресовій книзі за 1897 рік на вул. Янівській знаходився лише один заклад з різьби по каменю. Пізніше там виникло, або переїхало з інших районів міста ще кілька майстерень, які виготовляли надгробки чи таблички з граніту, мармуру, сієніту, а також виконували дотичні замовленняCmentarz Janowski we Lwowie. Polskie dziedzictwo narodowe…t. 1. — S. 105.. У ремісничих майстернях біля цвинтаря виготовляли труни та хрести.
Поховання Найдавніше поховання перенесено з Городоцького цвинтаря. Надгробок являє собою скульптурне зображення плакальниці, виконане, ймовірно, скульптором Йоганом Шімзером у 1820-х роках. Знаходиться на могилі лікаря Йогана Махана (помер 1815).
Раніше, на околицях вулиці Золотої 24 серпня 1855 року створено Новий єврейський цвинтар. Частково через це, а здебільшого через віддаленість від центральної частини міста, Янівський цвинтар не користувався великою популярністю, бо спочатку на ньому ховали померлих із закладів судової медицини та убогих із львівських шпиталів. Протягом своєї історії цвинтар розширювало межі вздовж вулиці Шевченка — колишньої Янівської, займаючи пустирі, які віддаляли його від єврейського цвинтаря, поки врешті обидва некрополі не злилися в один.
Станом на 1937 рік на цвинтарі було 54 поля, поділених алеями та стежками, що перетиналися, переважно, під прямим кутом і близько 115 тисяч поховань. Наприкінці жовтня 1939 року ширились чутки про підготовку повстання проти радянської окупації. У пошуках зброї, НКВС проводив обшуки гробівців Личаківського і Янівського цвинтарівSenze A. Z tamtych lat, z tamtych dni (2) // Cracovia Leopolis. — 2007. — № 2 (50). — S. 13. — . .
У червні—липні 1941 року, під час відступу Червоної Армії на початку війни з Німеччиною, у тюрмах Львова відбувалися масові розстріли органами НКВС політичних в'язнів. На Янівському цвинтарі біля поля № 55 є спільне поховання «Три хрести» — невідомих жертв тюрми «Бригідки». Поруч у 1990 році встановлено стилізований під березу пам'ятний хрест жертвам терору НКВС, які загинули у червні 1941 року.
На початку 1980-х років, у зв'язку з нестачею вільного місця, Янівський цвинтар було закрито. Виняток робиться для родин, які мають власні гробівці. За спеціальним дозволом здійснюються поховання в могили близьких родичів.
На полі № 50 Янівського цвинтаря розташована могила, в якій поховано 26 дітей (24 дітей — у віці до трьох років та 2 підлітків 15—17 років), закатованих у 1949—1951 роках у львівських в'язницях — Замарстинівській та «Бригідках». Тривалий час на місці поховання стояв дерев'яний хрест. 20 травня 2012 року на місці того хреста встановлено гранітний пам'ятник, виконаний скульптором Юліаном Савко, в образі матері, яка схилила голову над дитиною.
Поля давніх поховань
Поля давніх поховань розташовані справа від головного входу та вздовж центральної алеї.
Цікавою з мистецьких міркувань є родинний гробівець Дзенцьоловських та Оркасевичів, прикрашений горельєфною композицією «Шлях у вічність» (скульптор Теобальд Оркасевич, 1914).
Більшість пам'ятників у цій частині цвинтаря належать майстрам з каменярських фірм О. Загурського, А. Круля, Л. Тировича, Г. К. П'єра, Л. Ольшевського, Т. Івановича.