Феофі́л (Теофі́л) Гаври́лович Яно́вський (, Миньківці — , Київ) — український терапевт, пульмонолог, фтизіатр, нефролог, доктор медицини, професор, дійсний член Всеукраїнської академії наук (від 1927 року). Батько Яновського Віктора Феофіловича. Закінчив Третю київську гімназію (1878) та медичний факультет Київського університету (1883). Лікар Олександрівської лікарні в Києві (1882—1917), голова її наукової ради (з 1909). Був професором терапевтичної клініки Новоросійського університету (1904 року) і лікарської діагностики Київського університету (1905—1919) та кафедри факультетської терапії Київського медичного інституту (1921—1928). Засновник системи протитуберкульозних санаторіїв та Інституту пульмонології та фтизіатрії. Автор наукових праць у галузі мікробіології, терапії туберкульозу, хвороб нирок, діагностики. Голова Єдиного науково-медичного товариства, Всеукраїнського з'їзду лікарів (1918), довічний голова З'їздів терапевтів УСРР. Створив власну київську терапевтичну школу.
Біографія
Родина й дитинство
Феофіл Яновський народився в селі Миньківці (тепер Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) в родині нащадка козацько-дворянського роду. Гаврило Іванович Яновський (помер 1908 року) був службовцем управління державного майна Подільської губернії, що походив із Полтавщини. Він закінчив у Петербурзі, дослужився до чину колезького радника. Володів давньогрецькою, латинською, їдиш та польською мовами, цікавився агрономією, паразитологією, медициною, класичною російською літературою. Матір'ю Яновського була Ганна Матвіївна Савченкова з давнього київського роду.
Феофіл мав також 3 братів і 2 сестер, серед яких були Хрисанф, Сергій (помер 1895 року), Катерина (померла в молодості), Марія. Дитинство провів із родиною, спочатку в Міньківцях, потім у Вінниці. Коли діти досягли шкільного віку, батько відвіз їх до Києва на навчання до прогімназії.
Навчання 1870 року Феофіл Яновський поступив до 2-го класу 4-класної Київської подільської прогімназії. У 1870—1872 роках мешкав разом із братом Хрисанфом у квартирі з педагогом М. Г. Ружицьким та його матір'ю. У 1873—1876 роках брати оселилися у квартирі помічника класного наставника прогімназії Ф. А. Барцева на другому поверсі «будинку Петра», де крім них мешкало ще 3 гімназисти. 1874 року прогімназію перетворили на Третю київську гімназію, тому хлопці перейшли з 4-го до 5-го класу.
1875 чи 1876 року до Києва переїхали батьки Яновського, тому Теофіл із братом оселились з родиною на Подолі, в садибі на вулиці Боричів узвіз 4/5. Батько спонукав Феофіла окрім гімназичних занять навчатися скрипки та співів. У гімназії переважно вивчали гуманітарні дисципліни, з ухилом у бік давніх мов (8-9 годин на тиждень), з природознавства були лише початкові знання.
1878 року Яновський закінчив Третю гімназію серед перших 8 випускників та отримав золоту медаль, через що його першим було записано на «золоту дошку». У 8-му класі гімназії він вирішив вступати на медичний факультет Київського університету, що й зробив восени 1878 року.
Серед викладачів Яновського були патологоанатом Григорій Мінх, фармакологію викладав Карл Гейбель, загальну патологію — Никанор Хржонщевський, медичну хімію — Олександр Шеффер, фізіологію — Володимир Томса, очні хвороби — Андрій Ходін, оперативну хірургію — Володимир Караваєв; хірургічну клініку — Олександр Рінек і доцент Олександр Яценко, діагностику внутрішніх хвороб — Євген Афанасьєв, спеціальну патологію й терапію — Карл Трітшель. На першому курсі відвідував окрім медичних дисциплін лекції з політичної економії, римського права, історії новітньої літератури, історії стародавньої літератури, історії стародавньої філософії, перекладу й пояснення Мольєра, лекції професора про творчість російських письменників Івана Тургенєва й Федора Достоєвського. Добре знав німецьку й французьку, почав вивчати англійську мову.
Серед однокурсників Яновського були Калачинський, Олександр Кисіль, Петро Нікольський, Михайло Черняхівський. Він був серед 11 студентів, що об'єдналися навколо Киселя й створили «Наукове клінічне товариство студентів-медиків м. Києва». Товариство знаходилося в приміщенні порожньої лабораторії при факультетській терапевтичній клініці. Олександр Кисіль приніс свого мікроскопа, молоді науковці скинулися й придбали все потрібне для роботи з ним; допоміг також професор Фрідріх Мерінг. Один раз на місяць відбувалися засідання, де учасники товариства робили доповіді. Перше засідання відбулося 3 листопада 1881 року.
У грудні 1883 року Яновський закінчив університет із відзнакою та почав працювати в госпітальній терапевтичній клініці, що нею завідував тоді професор Карл Трітшель.
Перший київський період і відрядження закордон 13 лютого 1884 року за рекомендацією Карла Трітшеля Яновського одноголосно обрали позаштатним ординатором при кафедрі госпітальної терапевтичної клініки терміном на один рік. 28 грудня того ж року його обрали штатним ординатором клініки на 3 роки. У клініці тоді працювали зокрема Володимир Бушуєв, Антон Тржецеський, доктор медицини I. А. Ноткін, доктор медицини Піотровський, Костянтин Коровицький.
Яновський оселився в будинку на Андріївському узвозі, 4 . Паралельно вів практику серед мешканців Подолу та асистував на прийманні в Карла Трітшеля. Крім того, з 19 липня 1884 року й до 1901 року він працював лікарем у лазареті при Києво-Подільській духовній школі.
25 листопада 1886 року Феофіл Яновський склав докторантський іспит, у складі якого були й два огляди на тему сучасних йому теорій гарячкового процесу та базедової хвороби.
У червні 1886 року факультет відрядив Яновського закордон із метою підвищення кваліфікації та вивчення бактеріології на 3 місяці. Спочатку він працював у Берліні в лабораторії Роберта Коха разом з його асистентом Юліусом Петрі, паралельно відвідуючи лекції та клініки та . Надалі він переїхав у Париж, де працював у лабораторії Луї Пастера та відвідував клініку .
Після повернення до Києва 30 червня 1886 року за дорученням медичного факультету заснував першу в місті бактеріологічну лабораторію для застосування бактеріологічної методики діагностування туберкульозу. Спочатку лабораторія містилася при кафедрі фізіології, а далі — при госпітальній терапевтичній клініці в Олександрівській лікарні.
18 квітня 1887 року Феофіл Яновський закінчив трирічну ординатуру в госпітальній клініці. З 28 травня 1888 року був обраний помічником прозектора кафедри фізіології, працював на цій посаді до 22 листопада 1890 року.
Наприкінці 1880-х років Яновський познайомився зі своєю дружиною Ганною Григорович-Барською, тоді гімназисткою Подільської жіночої гімназії, донькою Віктора Олександровича Григорович-Барського зі старого київського роду. 1890 року вони одружилися.
З 30 квітня 1890 року до листопада 1891 року Яновський працював лікарем Четвертої київської гімназії. Паралельно наприкінці 1880-х та на початку 1890-х років працював у добровільному «Київському товаристві нічних лікарських чергувань», двічі обирався заступником голови й двічі головою товариства.
11 листопада 1889 року на факультетському засіданні розглянули заяву Феофіла Яновського про дозвіл йому захищати докторську дисертацію. Офіційними опонентами призначено професорів Карла Трітшеля та Володимира Підвисоцького, а також Олександра Павловського. Противники Трітшеля на факультеті створювали затримки щодо захисту. Дисертація була присвячена туберкульозу. Сам захист відбувся 3 травня 1890 року. Після захисту деякий час відпочивав у Одесі.
1890 року знову відряджений університетом до Берліну задля вивчення лікувальної здатності туберкуліну Коха. Відвідував лекції Рудольфа Вірхова та патологоанатомічні розтини в його інституті. Повернувшись з відрядження налагодив терапію за допомогою туберкуліну в Києві. 1891 року здобув звання приват-доцента. Вступна лекція була присвячена «Значенню бактеріології в діагностиці й терапії внутрішніх хвороб», а перший необов'язковий курс його був «Клінічна мікроскопія й бактеріологія». Пізніше він читав курс інфекційних захворювань.
1892 року Санітарна рада Київського міського самоврядування обрала Яновського на посаду прозектора й завідувача лабораторії Олександрівської лікарні. 1893 року брав активну участь у приборканні епідемії холериВ. О. Жадько. «Український некрополь». Київ, 2005. стор. 342 ISBN 966-8567-01-3. У грудні 1898 року його було обрано ординатором цієї лікарні при збереженні попередніх посад. Яновський завідував терапевтичним жіночим відділенням, а також інфекційним бараком. Лабораторію він обладнав за власні кошти. Серед пацієнток було чимало самогубць. Серед співробітників відділу того періоду були доктор медицини І. А. Пресман, Антоній Каковський (його перший інтерн), Василь Виноградов (другий інтерн), професор Олександр Бернштейн, приват-доценти Яків Рашба й В. М. Фельдман, приват-доцент Торнського університету Ф. М. Цихоцький, лікарі С. А. Хорол (перший завідувач першого диспансеру в Боярці), I. А. Ґольдштейн, Н. М. Вінер, М. С. Райхман, Л. Л. Комаров, В. А. Поліновський, Микола Миколайович Киселевич, Г. Г. Рущіц, Народицький, Іван Воскресенський, С. А. Ґутшейн, Гаркаві, Кавун, Рибаков тощо.
У квітні-серпні 1894 року знову відряджений до Лейпцига для вивчення патологічної анатомії. Працював у лабораторії з його асистентом , паралельно відвідував курси та клініки терапевтів та . У лабораторії Куршманна працював з його асистентом Вільгельмом Гісом.
1895 року на прохання головного лікаря Київського військового шпиталю читав курс бактеріології для військових лікарів.
Улітку 1896 року був два місяці у відрядженні в Санкт-Петербурзі, де працював у бібліотеках і в . Також відвідав Халільський туберкульозний санаторій.
У літні місяці 1901—1903 років мешкав із родиною в пансіоні містечка Кранц у Східній Прусії, а сам щодня зранку їхав до Кенігсберга, де працював у клініці .
У серпні 1897 року Яновський відвідав XII міжнародний з'їзд лікарів у Москві та зробив реферат доповідей терапевтичної секції для журналу «Врач».
У 1890-ті роки приватна практика Феофіла Яновського вийшла далеко поза межі Подолу, а надалі й за межі Києва. Матеріальний стан родини поліпшився. Яновські мали 3 дітей й мешкали на території Олександрівської лікарні.
Одеський і другий київський період 1903 року Яновський номінувався на професора кафедри діагностики Новоросійського університету серед 10 претендентів, був обраний разом із приват-доцентом Вальтером, але міністр народної освіти затвердив лише другого. 17 серпня 1904 року обраний й затверджений екстраординарним професором кафедри госпітальної терапевтичної клініки Новоросійського університету.
У вересні переїхав до Одеси разом зі своїм учнем В. А. Поліновським. На кафедрі також працювали доктори Володимир Ставракі, Б. І. Гаврілов, Бурдон, А. Д. Галай. Приміщення кафедри не було пристосоване для клініки, тому Яновський взявся за її організацію. Паралельно читав курс лекцій. Але в листопаді 1904 року Яновський подав свою кандидатуру на посаду професора кафедри діагностики Київського університету й був обраний. 21 січня 1905 року наказом міністерства народної освіти був переведений до Києва.
Завідував кафедрою лікарської діагностики Київського університету в 1905—1913 роках. Приміщення кафедри знаходилося на території Олександрівської лікарні. 25 березня 1906 року Яновський отримав травму — контузію голови з рваною раною через падіння частини стелі в кабінеті в його будинку на Малій Підвальній, 14. Надалі Виноградов виявив у Яновського гострий геморагічний нефрит. Більшу частину того року Яновський провів на лікуванні. З усім тим, 19 червня 1906 року він брав участь у засіданні під головуванням професора Сикорського в справі утворення клінічного відділу при кафедрі спеціальної патології та терапії, якою завідував професор Малков. У липні-серпні 1906—1912 років знімав дачу на хуторі Спадарець, біля села Дзвінкове.