Природний заповідник «Дніпровсько-Орільський» (раніше — Дніпро́всько-Орі́льський приро́дний запові́дник) — природний заповідник в Україні, в межах Дніпровського району Дніпропетровської області. Розташований у долині Дніпра і плавнів Протовчі (сучасне русло Орелі).

Площа 3 766 гектарів. Створений постановою Ради Міністрів УРСР від 15 вересня 1990 року № 262 на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників «Таромські плавні» та «Обухівські заплави».

Охороняються плавневі ліси, гаї, луки, ділянки автохтонної рослинності: ковила, сон-трава (Pulsatilla), тюльпан, шелюга, чорноклен. Росте 12 видів рослин, занесених у Червону книгу України, і 50 рідкісних для Дніпропетровщини видів. Фауна налічує 44 види ссавців: лось, сарнадля району розташування заповідника нерідко наводять обидва відомі види сарни: сарна європейська і сарна азійська. Присутність другого виду не є однозначно встановленою., олень, свиня дика, заєць сірий, ондатра, єнот уссурійський, бобер, куниця, горностай, борсук. Риб — 50 видів. Фауна птахів заповідника за період досліджень 1991—2021 рр. налічує 196 видів птахів, які належать до 6 екологічних груп (комплексів): водно-болотного, лісового, лучного, синантропного, степового, узлісно-чагарникового.

Управління заповідником Заповідник підпорядкований Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Дирекція заповідника розміщена у науково-лабораторному корпусі в межах заповідника за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район,територія Обухівської селищної ради, комплекс будівель та споруд №1. Науковою роботою у заповіднику керує заступник директора з наукової роботи кандидат біологічних наук Задорожна Галина Олександрівна. Науковою та природоохоронною роботою заповіднику опікується Науково-технічна рада.

Загальна характеристика Дніпровсько-Орільський природний заповідник створено постановою Ради Міністрів УРСР від 15 вересня 1990 року № 262 на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників «Таромські плавні» та «Обухівські заплави».

Заповідник створено з метою збереження унікального ландшафту долини середнього Дніпра і річки Оріль з комплексом характерної флори і фауни. Він є природоохоронною науково-дослідною установою загальнодержавного значення. В установі працюють 71 осіб, з них у науковому підрозділі — 8, серед яких 4 — кандидати біологічних наук, у службі охорони — 15 осіб.

Заповідник репрезентує ландшафт і біорозмаїття долини Дніпра та заплави його притоки — річки Орілі, а також їхніх акваторій.

Суходільна межа заповідника проходить паралельно береговій лінії Дніпра (Дніпровське, або Запорізьке водосховище), в околицях села Миколаївка Петриківського району. Від озера Велика Хатка вона круто повертає на північ і збігається з контурами лісового масиву (штучні лісові насадження). Крайня північна точка території утворює вершину трикутника, від якої межа продовжується на схід, переходить на лівий берег річки Оріль (нове русло) і проходить вздовж нього до місця впадіння у Дніпро. Водна межа заповідника проходить по акваторії водосховища від гирла Орілі до Таромського уступу включно з островами Кам'янистим (квартал 45), Крячиним (квартал 44) і частково Корчуватим (квартал 61). Далі межа заповідника йде вздовж берегової лінії Дніпровського водосховища до Миколаївського уступу. Вздовж межі заповідника по акваторії Дніпровського водосховища встановлена 50-метрова охоронна зона, а всього площа його охоронної зони становить 3125 га.

Ця унікальна територія природно-заповідного фонду України розташована в центрі сучасного індустріального регіону, серед промислового ландшафту, садово-городніх кооперативів тощо. Будівництво Дніпрогесу, освоєння природних ландшафтів, перетворення Дніпра в каскад водосховищ призвели до значної деградації природних екосистем цього регіону.

Фізико-географічна характеристика

За фізико-географічним районуванням територія заповідника належить до Лівобережно-Дніпровсько-Приазовського північно-степового краю Північно-степової підзони Степової зони. Рослинність, згідно з геоботанічним районуванням, належить до Павлоградського (Дніпровсько-Донецького) округу Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції Причорноморської (Понтичної) степової провінції Європейсько-Азіатської степової області.

Заповідник розташовується здебільшого на двох терасах Дніпра: на добре розвинутій заплавній терасі завширшки до 2 км, яка тягнеться смугою вздовж Дніпра на 16 км, і другій терасі, яка займає центральну та північну частини території заповідника. Рельєф заповідника, крім заплави, в центральній та північній частинах горбисто-гривисто-рівнинний і переходить у піщаний степ. Піщані відклади терас під впливом вітрових процесів, особливо на підвищеннях, прийняли вигляд кучугур. Найвищі абсолютні відмітки поверхні в центральній частині заповідника на кучугурах досягають 65—70 м, переважають відмітки 52—54 м. Зниження відміток спостерігається в заплавах до рівня води в річках, тобто до 51,0—51,5 м, рівень берегової смуги становить 51,4 м.

Найінтенсивніші зміни рельєфу на території сучасного заповідника відбувалися після побудови греблі Дніпрогесу у 1932 році. У 1933—1934 рр. рівень води тут було піднято на 1,5—2 м, що відповідає середньому рівню 49,7 м над рівнем моря. Під час війни 1941—1945 років гребля була зруйнована, що повернуло рівень води до попереднього стану. Після відновлення греблі у 1950 році відновився і рівень води, а після пуску другого блоку Дніпрогесу в 1960-х роках та будівництва Дніпродзержинскої ГЕС рівень води був піднятий до 51,4 м над р. м. Отже після будівництва каскаду Дніпровських водосховищ загальний підйом рівня Дніпра в районі заповідника, в порівнянні з природним, склав 3,0—3,5 м, що призвело до затоплення частини заплави, зміни конфігурації берегів і площі водойм.

Клімат тут сухий і жаркий. Середня температура січня становить −5,5°С, а липня +21,5°С, річна кількість опадів — 430 мм.

На території заповідника відмічено 34 різновиди ґрунтів, серед яких переважають дернові, заплавно-лучні, лучно-болотні та болотні ґрунти.

Озера та протоки

Дніпровсько-Орільська заплава є практично єдиною в Дніпропетровській області, що має статус заповідної території. На території заповідника існують численні водойми - болота та озера з'єднані протоками, що є плавнями Протовчі, в також залишками русел та заплав річок Сомівка та Сокілка. Площа водно-болотних угідь заповідника становить 2560 га. Найбільшими озерами є Сомівка біля села Миколаївка та Велика Хатка по якому проходить межа заповідника. Озера Сомівка та Велика Хатка з'єднані протокою, в свою чергу від Великої Хатки до Дніпра впадає Крячино-Кам'яниста протока довжиною три кілометри, яку також називають річкою Сомівка. Також до Крячино-Кам'янистої протоки впадають протоки, котрі витікають з озер Жовтеньке, Горіхове, Литвинівка, Ількове - котре раніше було рукавом річки Сокілка. Також із озером Сомівка протокою з'єднане пристрасне озеро Сокілка. У верхній частині колишнього русла існують озера Засуха та Грузьке.

Флора На сьогодні заповідник — це своєрідний острів майже незміненої дикої природи, що розташований в оточенні агроіндустріального ландшафту, «затиснутий» поміж двома промисловими гігантами — містами Дніпро і Кам'янське. Заплавна частина включає фрагментарні ділянки середньозаплавних лісів (в деревостані тополі чорна та біла, верба біла, дуб, в'яз, вільха), вологих та сухих лук, систему заплавних озер з великою кількістю проток, заболочених ділянок, островів. Аренна частина характеризується наявністю ділянок піщаного степу, чагарникових асоціацій із шелюги та чорноклену, штучних соснових та білоакацієвих насаджень. Інтразональність природно-територіального комплексу заповідника надає йому унікальності, відіграє важливу роль в збереженні біорізноманіття флори і фауни всього регіону.

У рослинному покриві заповідника переважають ліси, бл. 89 % яких відносяться до типу довготривало заплавних. З них найпоширенішими є дубові ліси татарськокленові з переважанням яглиці або конвалії за участю зірочника лісового, розхідника шорсткого, маруни щиткової, гравілату міського, грястиці збірної, медунки темної, фіалки дивної тощо. Крім дубових, незначні площі займають ліси з верби білої, тополі білої, осокора або вільхи.

До Зеленої книги України занесено рослинні угруповання однієї лісової групи асоціацій (група асоціацій звичайнодубових лісів татарськокленових), однієї степової формації (формація ковили дніпровської) та п'яти водних формацій (формації сальвінії плаваючої, водяного горіха плаваючого, куширу донського, латаття білого, глечиків жовтих).

Флора заповідника представлена 871 видом судинних рослин, 32 видами мохоподібних, 25 видами лишайників. З них до Червоної книги України занесено 12 видів, а саме: плодоріжка болотна, зозулинець шоломоносний, коручка болотна, тюльпан дібровний, рястка Буше, шафран сітчастий, сон чорніючий, ковила дніпровська, водяний горіх плаваючий, сальвінія плаваюча, пальчатокорінник травневий, підсніжник складчастий, до Європейського червоного списку — 3 види: жовтозілля дніпровське, козельці українські та кушир донський. У межах заповідника охороняються також 64 види рослин, віднесені до рідкісних видів Дніпропетровської області.

Фауна

Загальні показники біологічного розмаїття На тлі значного збіднення тваринного світу в регіоні територія заповідника значно вирізняється за кількістю видів тварин, що мешкають тут. Загальна кількість видів природної фауни, зареєстрованих у заповіднику, становить понад 2000. Серед безхребетних найбільшим різноманіттям відрізняються комахи, їх під час інвентаризації фауни було відмічено близько 1500 видів. У заповіднику мешкають також 24 види молюсків, 92 види ракоподібних, 3 види губок, 3 види кишковопорожнинних.

Із червонокнижних комах на території заповідника трапляються совка розкішна, бражник дубовий, ведмедиця велика, дозорець-імператор, жужелиця угорська, жук-олень, ксилокопа звичайна, пістрянка весела, подалірій, сколія степова, цератофій багаторогий та інші, загалом 18 видів.

Із хребетних на сьогодні в межах заповідника виявлено 50 видів риб, 8 — видів земноводних, 8 — видів плазунів, 185 — видів птахів, 38 видів ссавців.

Риби