Навколосві́тня по́дорож Ча́рлза Да́рвіна — подорож Чарлза Дарвіна на кораблі «Бігль» у 1831—1836 роках, завдяки якій учений започаткував еволюційне вчення, поставивши біологію на досить міцну наукову основу. Поряд із відомими науковими експедиціями XIX століття ця мандрівка під командуванням капітана Роберта Фіц-Роя займає одне з видних місць. В історії географічних відкриттів особливе значення подорожі надають роботи зі знімання місцевості для нанесення на мапу точних берегових обрисів південної частини Південної Америки та течії річки Санта-КрусNeve, Michael (1989), «Introduction», in Darwin, Charles, Voyage of the Beagle: Charles Darwin's Journal of researches, London: Penguin Books, ISBN 0-14-043268-X. Однак всесвітню славу «Бігля» пов'язують саме з Чарлзом Дарвіном.

Передумови подорожі Завдання, поставлені британським адміралтейством в офіційних документах, Дарвін сформулював у своєму «Щоденнику досліджень». Першим завданням була детальна зйомка східних і західних берегів Південної Америки та прилеглих островів. На основі цього знімання експедиція мала скласти точні морські мапи, які б полегшили плавання кораблів у цих водах. З п'яти років плавання «Бігля» більшість часу й була витрачена саме на це. Корабель перебував біля східних і західних берегів Південної Америки 3,5 року — з 28 лютого 1832 до 7 вересня 1835 року. Капітан Фіц-Рой доставив в Адміралтейство понад 80 мап різних частин узбережжя та островів, 80 планів бухт і гаваней з вказанням усіх якірних зупинок і 40 малюнків-пейзажів відвіданих місць.

Друге завдання полягало у створенні ланцюга хронометричних вимірів у послідовному ряді точок навколо земної кулі для точного визначення меридіанів цих точок. Саме для виконання цього завдання «Бігль» й повинен був здійснити навколосвітню подорож: переконатись у правильності хронометричного визначення довготи можна при умові, що визначення за хронометром довготи будь-якої вихідної точки збігатиметься з такими ж визначеннями довготи цієї точки, що проводилось по поверненню до неї після перетину земної кулі.

Ці завдання досить відкрито засвідчували істинні цілі, які ставив британський уряд, споряджаючи дорогі експедиції. «Володарка морів», яка втратила північноамериканські колонії, направила свої устремління на Південну Америку. Продовжуючи стару боротьбу з колись могутньою Іспанією, Велика Британія в першій третині XIX століття вирішила використати внутрішні дослідження в латиноамериканських республіках, які нещодавно оголосили себе незалежними.

Підготовка до подорожі

Чарлзу Дарвіну було тоді 23 роки, він був достатньо підготовленим, допитливим та енергійним натуралістом, а після подорожі повернувся вже вченим, який стояв на порозі відкриття головних закономірностей розвитку життя на Землі.

Узяти участь у подорожі Дарвіну запропонував професор Генсло у зв'язку з тим, що астроном із Кембриджського університету професор Дж. Пікок, до якого звернулись з проханням рекомендувати натураліста на «Бігль», не зміг знайти потрібної людини й просив допомогти. В листі до Дарвіна від 24 серпня 1831 року Генсло писав:

Дарвін прибув до Лондона для перемовин із Фіц-Ройєм. Деякий час капітан не давав йому відповіді щодо своєї згоди на його кандидатуру. Дарвін дізнався, що дуже серйозно ризикував бути відторгнутим через форму свого носа. Фіцрой, гарячий послідовник Лафатера, вважав себе тонким фізіономістом і «був впевнений, що може судити про характер людини за рисами її лиця». Він сумнівався, чи має людина з таким носом, як у Дарвіна, досить енергії та рішучості для здійснення подорожі. На початку вересня Чарлза все-таки включили до складу експедиції. Однак йому довелося самому придбати собі все екіпірування, до того ж він не отримував заробітної платні. Британський уряд, споряджаючи експедицію, не хотів брати на себе жодної турботи про натураліста, вважаючи не обов'язковою його присутність у складі експедиції. Але на присутності такого вченого наполягав сам Фіцрой.

Бриг «Бігль»

«Бігль» був добре збудованим невеличким бригом водомісткістю 235 тонн. Оснащений 6 гарматами. До цієї подорожі корабель плавав тими ж водами у 1826-1830 роках з кораблем «Едвенчер». По закінченні експедиції Чарлза Дарвіна він зробив ще два плавання: 1837—1841 роки під командуванням Джона Вікема для гідрографічного знімання північного узбережжя Австралії та долин тамтешніх річок; 1841—1843 роки під командуванням Джона Стокса для гідрографічного знімання берегів Нової Зеландії.

У 1845—1870 роках «Бігль» ніс берегову службу в Саутенд-он-Сі, в гирлі річки Темза. Склад експедиції

До складу експедиції входили: капітан корабля, начальник експедиції та керівник зйомок — Роберт Фіц-Рой; 2 лейтенанти — Джон Вікем та Бартоломью Джон Салівен; помічник керівника знімання штурман Джон Стокс; лікар Бенджамін Байно; команда корабля з 10 офіцерів, боцман, 42 матроси та 8 юнг; натураліст Чарлз Дарвін; інструментальний майстер Джон Стеббінг, якого запросив сам капітан і особисто виплачував йому платню; художник та кресляр , якого в Монтевідео замінив через хворобу Конрад Мартенс; місіонер Р. Маттьюс, який прямував на Вогняну Землю для насадження християнства серед туземців; три тубільці з Вогняної Землі, вивезені Фіцроєм у попередню експедицію.

Подорож

Через Атлантичний океан

27 грудня 1831 року корабель «Бігль» вийшов з порту міста Девонпорт, Велика Британія, після того, як двічі не міг розпочати плавання через сильні південно-західні вітри. 6 січня 1832 року експедиція прибула до острова Тенерифе в групі Канарських островів, але висадитись на берег не мала змоги через засторогу щодо захворюваності місцевих жителів на холеру. Постоявши на рейді деякий час, вони рушили далі, і вже 16 січня прибули до острова Сантьягу, що в групі островів Зеленого Мису, й кинули якір біля міста Порто-Прая. Дарвін провів огляд острова, описав його геологію та рельєф:

Натураліст проводив дослідження тамтешніх птахів та тварин. Разом із двома офіцерами спочатку провів екскурсію до селища Рібейра-Гранді, що в долині Святого Мартіна, де вони оглянули руїни фортеці й собору, та церкву, де були могили місцевих губернаторів XV–XVI століття століть. Пізніше Дарвін здійснив похід до селищ Сан-Домінгуш (в центрі острова) та Фуентес, де зробив опис місцевих птахів. На острові Сантьягу Дарвін дослідив пил, що опадає зранку після туману, і визначив, що він складається з інфузорій з кремнієвими панцирами та кремнієвої рослинної тканини. Перед від'їздом він провів спостереження за місцевими морськими тваринами, зокрема восьминогами. 8 лютого експедиція покинула Кабо-Верде й 16 лютого досягла скель Святого Павла, де й стала на дрейфBrowne, E. Janet (1995), Charles Darwin: vol. 1 Voyaging, London: Jonathan Cape, ISBN 1-84413-314-1. Дарвін спостерігав за місцевими птахами, що гніздились на скелях, та іншими тваринами. Зробивши опис і спостереження скель, прийшов до думки, що вони утворились завдяки кораловим рифам (це спостереження дало початок книзі «Будова та розподіл коралових рифів»). 17 лютого експедиція перетнула екватор.

Бразилія

20 лютого експедиція прибула до вулканічного острова Фернанду-ді-Норонья, де Дарвін зробив опис флори та фауни, дослідив його геологію. Через тиждень, 28 лютого, вони прибули до міста Баїя в Бразилії. Дарвіна дуже захопила природа навколишніх земель. Він оглянув великі території навколо міста, описавши геологію та рельєф. Зокрема ним було продовжено розпочаті Гумбольдтом під час своєї подорожі до Південної Америки дослідження сієнітових порід, які були «вкриті чорною речовиною і наче до блиску натерті графітом». Не міг Дарвін не оглянути місцевих тварин та рослин. Провів значні спостереження за рибою-їжаком (Diodon antennatus) і визначив, що ця маленька рибка, коли потрапляє до шлунка акули, може проїсти його стінки та навіть бік хижої тварини, при цьому вбиваючи її. 18 березня корабель «Бігль» відплив з Салвадору, продовживши навколосвітню подорож.

З 27 по 30 березня корабель вів картографічні знімання біля островів Аброльйос, розташованих біля узбережжя материка. Увагу Дарвіна привернула червонувата морська вода, на поверхні якої було розкидане ніби сіно. Провівши певні дослідження, він дійшов думки, що вона мала такий колір та вигляд через вміст в ній циліндричних зелених водоростей, яких відносили до родини Confervae. Це явище в моряків мало назву «морської стружки». 4 квітня експедиція прибула до міста Ріо-де-Жанейро, де в навколишніх водах проводили зйомки. Через кілька днів, а саме 8 квітня, Дарвіна запросили відвідати маєток одного англійця, який жив на північ від мису Фріо. Дорогою вчений оглянув невеликі озера-лагуни на березі океану, в яких він знайшов кілька різних видів молюсків, як морських, так і прісноводних. 13 квітня група прибула до маєтку Сосего сеньйора Мануела Фігіреда, родича одного з учасників експедиції. Тут Дарвін мав змогу зібрати невелику колекцію лісових комах. Після повернення до Ріо, 23 квітня, вчений оселився в котеджі на березі затоки Ботафогу, де вів дослідження та спостереження за навколишньою природою. Зокрема він провів тривалі спостереження за наземними планаріями й довів, що вони не є одними з кишкових паразитичних червів, до яких їх відносив Кюв'є.

За час перебування в котеджі на околиці Ріо-де-Жанейро, Дарвін проводив спостереження за місцевими тваринами — раканями, комахами (в тому числі світляками Lampyridae), морськими тваринами (медузами, нереїдами, гідроїдними роду Clytia, піросомами). Кілька разів він здійснював невеликі екскурсії навколишніми землями, бував в місцевому ботанічному саду, здійснив похід до гори Гавія, де описував різних комах — жуків, метеликів, личинок, павуків.

Уругвай (перша подорож) 5 липня 1832 року корабель вийшов із гавані Ріо-де-Жанейро й направився на південь, до Ла-Плати. 26 липня «Бігль» кинув якір у порту Монтевідео, столиці Уругваю. Наступні два роки експедиція вела картографічну зйомку біля східних і найпівденніших берегів Південної Америки на південь від Ла-Плати. Перші 10 тижнів Дарвін мешкав у Мальдонадо, що на схід від Монтевідео. За цей час зібрав велику колекцію ссавців, птахів (80 видів) і плазунів (зокрема 9 видів змій). Вчений проводив низку екскурсій околицями — до річки Поланко (), що за 70 миль на північ, у селище Лас-Мінас, погорбовану місцевість Сьєрра-де-лас-Анімас та селище Пан-де-Асукар. Натураліст описував і досліджував різних тварин, зокрема нанду Дарвіна, дельфінів, названих на честь капітана «Бігля» Delphinus fitzroyi, оленів Cervus campestris, чимало гризунів (зокрема найбільшого сучасного гризуна — капібару велику). Після першого візиту до Уругваю вся експедиція на «Біглі» відплила на південь до архіпелагу Вогняна Земля.

Вогняна Земля

17 грудня 1832 року експедиція досягла Вогняної Землі. Обігнувши мис Сан-Дієго, корабель вийшов у протоку Ле-Мер і кинув якір у бухті Доброго Успіху. Членів експедиції зустріли тубільці — вогнеземельці. На борту корабля були також вогнеземельці, яких капітан Фіц-Рой взяв у попередньому плаванні в 1826—1830 роках на кораблях «Едвенчер» і «Бігль», а тепер хотіли повернути на батьківщину. З наступного дня Дарвін почав огляд острова, описав його, дослідив букові ліси. 21 грудня «Бігль» знявся з якоря та, пропливши мимо островів Барневельт і мису Обману, досяг мису Горн, найпівденнішої точки Південної Америки. Через негоду експедиція пробула тут 6 днів і тільки 30 грудня рушила на захід. Через сильні шторми дістатися островів було складно, тому лише 15 січня 1833 року залишивши корабель, і 24 січня на 4 шлюпках капітан зміг дістатись до Вогняної Землі. Повернення до «Бігля» відбулося через протоку Бігля, де заодно було проведено зйомку місцевості. За весь час перебування на островах Дарвін виконав низку цікавих для науки спостережень за вогнеземельцями, описав їхню зовнішність, поведінку та історію.