То́рчин — селище в Україні, адміністративний центр Торчинської селищної громади Луцького району Волинської області. Населення — 4474 осіб.
Легенди
У прадавньому церковному літописі розповідається, що назва селища походить від імені «старшого конюшні» луцького князя Давида — Іоанна з племені торків, якого дружинники прозвали Торчин або Торчак.
Іоанн Торчин на старості літ оселився з двома своїми синами-воїнами на острові Застріжжя, а за ним — й інші дуліби. Він став будівничим першої дерев'яної церкви у тодішньому Торчині святого Іоанна, в якій першим священиком був отець Варфоломій. Рід Іоанна Торчина володів Торчином, як свідчать історичні документи, до 1480 року.
Географія
Торчин розташований на півдні Волинської області (на заході Луцького району). Через селище тече річка Серна. Площа населеного пункту — 10,52 км². На півдні Торчина знаходиться Волинська височина.
Клімат Торчина суттєво не відрізняється від клімату обласного центру. Клімат селища є помірно континентальним з прохолодною зимою і теплим (інколи спекотним) літом.
Історія
Пам'ятки археології На території селища відомі такі пам'ятки археології: на східній околиці селища, на південно-східному схилі лівого берега Серни, по обидві сторони автошляху Луцьк — Володимир — поселення стрижівської культури розмірами 70×250 м. Пам'ятку виявив відомий волинський краєзнавець Григорій Гуртовий. У 1965 році на ній провів розкопки Микола Пелещишин, яким досліджено 180 м² площі. В процесі робіт відкрито овальну у плані землянку і дві господарські ями. Речові матеріали поселення складаються з уламків ліпної кераміки, крем'яних і кістяних знарядь праці та відходів кременеобробного виробництва; на східній околиці селища, поблизу піщаного кар'єру — поселення лежницької групи ранньозалізного часу, частково досліджене у 1962 році Миколою Пелещишиним. Під час розкопок відкрито дві господарські ями з уламками ліпного посуду і кусками залізного шлаку; у східній частині селища, на лівому березі річки Серна — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської, давньоруського періоду XI—XII століть; у східній частині селища, біля ліцею — сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки; на східній околиці селища, праворуч від автошляху Луцьк — Володимир — ґрунтовий могильник стжижівської культури зі скорченими і витягнутими тілопокладеннями, відкритий у 1937 році Яном Фітцке, який дослідив 19 поховань. Орієнтація кістяків різна. Вони лежали в овальних ямах на глибині від 0,4 до 1,3 м стосовно денної поверхні. Покійників супроводжували глиняні посудини, крем'яні знаряддя праці і предмети озброєння, кістяні проколки, підвіска і частина музичного інструмента, а також мідні скроневі кільця; в центрі селища, біля церкви — давньруське городище, де знайдені уламки гончарного посуду, пряслиця з пірофіліту, залізні вістря стріл; на північно-західній околиці селища — давньоруське поселення, яке відкрив Григорій Гуртовий. У ХХ столітті тут було знайдено двосічний меч; на лівому березі річки Серна у 1966 році знайдено скарб з 915 литовських монет XV—XVI століть; у східній околиці Торчина, в урочищі Застрижжя, поруч з городищем, на останці лівого берега Серни заввишки до 10 м над рівнем заплави — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської і стжижівської культур загальною площею до 1 га. Відкрите розвідкою Григорієм Гуртовим; на північно-східній околиці селища, в місці впадіння в Серни її лівостороннього допливу — двошарове поселення городоцько-здовбицької і стжижівської культур. Культурний шар пам'ятки у значній мірі пошкоджений земляними роботами. Поселення відкрите розвідкою Григорієм Гуртовим; за 1 км на південний захід від селища, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Серни висотою до 8 м над рівнем заплави — поселення стжижівської культури площею до 1 га, відкрите розвідкою Григорієм Гуртовим; на південній околиці селища, в урочищі Замчисько, поблизу цегельного заводу — багатошарове поселення волино-люблінської, стжижівської культур і давньоруського періоду ХІІ—ХІІІ століть, відкрите розвідкою Г. О. Гуртового; на західній околиці селища, за 0,5 км на захід від автошляху, який веде до села Смолигів — селище давньоруського періоду ХІ—ХІІІ століть площею близько 1 га, що розташоване на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега лівостороннього допливу Серни заввишки 4-5 м над рівнем заплави; за 1 км на захід від селища, на південному схилі мису першої надзаплавної тераси лівого безіменного потічка висотою 6-8 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду площею до 1 га; за 2 км на захід від селища, на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного струмка висотою 5-6 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду XII—XIII століть площею до 1 га; за 3 км на захід від селища, за 100 м на південь від автошляху Луцьк — Володимир, на рівній ділянці мису першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного потічка заввишки 5-6 м над рівнем заплави — багатошарове поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, лежницької групи ранньозалізного часу і давньоруського періоду ХІ—ХІІІ століть площею до 2 га; на північно-східній околиці селища, за 100 м на північ від шосейної дороги та за 200 м від автозаправної станції, на схилі мису першої надзаплавної тераси лівого берега Серни заввишки 4-5 м над рівнем заплави — двошарове поселення тщинецько-комарівської культури і давньоруського періоду ХІІ—ХІІІ століть площею до 1 га.
Торчин у складі Київської Русі та Галицько-Волинського князівства 1093 рік — перша згадка Торчина, як значного містечка на острові Застріжжя з дерев'яними укріпленнями навколоВолынские Епархиальные ведомостию — 1868. — 16 июля. — № 22. — С. 677—680Słownik geograficzny Królestwa Polskego. — Warszawa, 1892. — T. 12. — C.405Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 33-а — 1901. СПб. — С 654.Большая Энциклопедия. — СПб., 1904. — Т. 18. — С 523.
1193 рік — у Торчині побудована перша православна церква святого Іоанна Богослова. Першим її священиком був о. ВарфоломійДержархів Житомирської області(ДАЖО). — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 1-6.
1190 рік — Торчин згадується як містечко Волинського князівства.
1230 рік — в Іпатіївському літописі Торчин згадується як значне містечко-фортеця Галицько-Волинського князівства.
1340 рік — Торчин став волосним центром Луцького повіту.
У складі Литовської держави
1480 рік — Торчин відійшов до луцьких католицьких єпископів.
1538—1540 роки — Луцький католицький владика Юрій (Єжи) Фальчевський будує внутрішні та зовнішні замкові укріплення.
10 липня 1540 року за клопотанням єпископа Юрія Фальчевського король Сигізмунд І, у зв'язку з розбудовою Торчина, надав йому Магдебурзьке право і статус міста, дозволив проводити щотижневі базари та три ярмарки на рік.
1541 рік — побудовано та освячено Свято-Георгіївську дев'ятибанну двохпрестольну православну церкву, яка діяла до 1798 рокуДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 26. Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (1369—1899). — К., 1971. — С. 39..
28 лютого 1546 року Сигізмунд II Август королівським указом підтвердив Магдебурзький міський статус.
У складі Речі Посполитої
У 1583—1585 роках в Торчині жив і працював уродженець містечка священник і вчитель Єрмоген(Ярмоген) Яцкович (прозивався — Тихоненя Яцкович)Г. Нудьга. Не бійся смерті: Історичний нарис. — К., — 1991. — С. 185—186.
У 1595—1596 роках декілька торчинців, зокрема Флоріан Гедройт (у 1598 році був ватажком), пішли у повстанський козацький загін Северина НаливайкаД. І. Мишко. Северин Наливайко, — К., 1962. — С. 62.
7 березня 1596 року, під час перебування війська Северина Наливайка в районі Луцьк — Несвіч —Торчин, до козацьких загонів втік зі школи 12-річний Федько Гулевич — син маршалка луцького повітового дворянського кола Деміана Гулевича-Воютинського з відомої шляхецької родини Гулевичів, який став козацьким джурою, тобто молодшим козаком Северина Наливайка.
У XVI столітті в Торчині діяли 16 ремісничих цехів(об'єднань). На ярмарках виступали мандрівні актори-скоромохи, демонстрували вертепні вистави (1577 рік)Polska XVI wieku. — T. VIII. — Warsczawa, 1889. — C. 49.
У XVI—XVII століттях вирощений на землях торчинського замкового маєтку хліб (жито, пшениця) біскупи — власники містечка — активно вивозили через Гданський (балтійський) морський порт на продаж у Західну Європу. Широко використовувалася так звана торчинська міра ваги і об'ємуТоргівля на Україні XIV — середини XVII ст. — Київ, 1990 — С. 205, 355.
30 березня 1581 року у козацькому реєстрі полку Яна Оришевського перебувало 74 волинян, серед них двоє з містечка Торчин — Михайло і Михась ТорчинськіЯ. Дзира. Перший паспорт козацтва. // Літературна Україна. — 1991, 13 червня. — С. 7—8; В. Недяк. Україна — козацька держава. — Київ, 2004. — С. 42—43.
У 1601 році тритижнева облага та штурм Торчина татарами. Героїчно обороняючись, торчинці вистояли та відігнали ворогаДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 27.
2 листопада 1660 року Ян II Казимир королівським указом підтвердив Магдебургський міський статус.
1687 року торчинці на чолі з єпископом Станіславом Вітвицьким тримали 20-денну облогу містечка татарською ордою і, зробивши сміливу вилазку, відігнали нападників.
Станом на 1703 рік в Торчині діяли 7 православних церков — Свято-Георгіївська і 6 цеховихДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 2.
У 1708 році 8-тисячний шведський військовий загін два тижні штурмував Торчин. Містечко захищали наймані гайдуки-козаки та народне ополчення.
У 1714 році римо-католицький єпископ Олександр Виговський (племінник Івана Виговського) — тодішній власник містечка — рятував торчинців і людей ближніх сіл від морової язви. Помер саме тут від цієї ж хвороби.
14 червня 1767 року відбувся Троїцький ярмарок у Торчині.
14 червня 1767 року вперше в Україні знайдено унікальний документ повстанської організації — «Торчинський маніфест», який став передгроззям КоліївщиниИзбранные произведения прогрессивных польских мыслителей. — Т. 1. — М., 1956. — С. 80-86.
У складі Російської імперії
У 1795 році в Торчині відкрита поштаЦДІА України. — Ф. 442. — Оп. 1. — Спр. 8033. — Арк. 8-15.
У 1798—1800 роках уповноважений торчинською громадою міщанин, ймовірно, війт містечка Онуфрій Іванович Горошко захистив у Петербурзькому сенаті Волинській казенній палаті Магдебурзький міський статус Торчина, врятував торчинців від закріпачення, якого домагався в сенаті генерал Тимофій ТутолмінДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 9-20.
У 1800 році — перша згадка про лісову охорону у Торчині.
1812 року торчинська міщанка Софія Чайка з групою торчинців брала участь у партизанській боротьбі проти наполеонівських окупантів.
21 вересня 1812 року відбувся бій під Торчином між російськими і французькими військами. Французи втратили 400 вояківЗ переказів Миколи Карповича Чайки, записаних у 1965 році. Адуров В. «Наполеоніда» на Сході Європи. — Львів, 2007. — С. 13.
У 1830 році відкрито державне волосне училище. Станом на 1835—1850 роки в Торчині діяла Свято-Стефанівська парафія і бібліотека при ній, засновником яких був священник о. Стефан Тимінський. У 1846 році відкрита лікарня з кількома лікарями.
У 1850 році побудовано православну церкву імені Святого Первомученика Стефана. Організатором будови і першим настоятелем храму був о. Стефан Тимінський. Його наступниками син о. Іринах Тимінський, а потім онук о. Роман Тимінський. Останній, за згадками парафіян, на відміну від свого діда мав зверхню вдачу. У неділю любив ставати біля фіртки свого будинку, поклавши руку на фіртку, щоб торчинці, які прохдили повз нього, цілували йому руку. Тимінські служили на торчинській парафії аж до захоплення Торчина австрійськими військами 1916 рокуДАВО. — Ф. 35. — Оп. 5. — Спр. 285. — Арк. 87-88.
1857 рік — в містечку почав працювати винокурний завод. Власниця — графиня Морстин Палагія Іванівна. За рік вироблялося до 22000 відер напою.