3-тя Залізна стрілецька дивізія — військове з'єднання Дієвої армії Української Народної Республіки, створене на базі окремих військових загонів Миколи Шаповала, Володимира Ольшевського, Павла Шандрука та Омеляна Кантеміра. Була однієї з найкращих дивізій армії УНР.
Історія
Формування Історія створення 3-ї Залізної стрілецької дивізії розпочалася в травні 1919 року, коли в районі м. Скала, на західному березі р. Збруч, зосередилася невелика група українських військ, що відступали під натиском більшовицьких військ. Вона складалася з кількох військових частин, що випадково об'єдналися з кадрами 7-ї пішої козацької дивізії: 1-й кінний полк Синьої дивізії (командир — полковник Олександр Вишнівський); 1-й Чорноморський полк, який складався з вцілілих решток Чорноморського Коша (командир — полковник Євген Царенко); різні дрібні частини і штаб із кадрами 7-ї пішої дивізії (командир — полковник Микола Шаповал). Найбоєздатнішими частинами цієї групи були 1-й кінний полк Синьої дивізії та 1-й Чорноморський полк.
У м. Скала групу було реорганізовано в 16-й піший Загін армії УНР, до складу якого увійшли: 1-й кінний полк Синьої дивізії (командир — полковник Олександр Вишнівський); 1-й Чорноморський полк (командир — полковник Євген Царенко); окремий збірний курінь, зібраних з різних нечисленних частин (командир — полковник Володимир Ольшевський); одна окрема гармата 1-го полку Синьої дивізії, здобута від червоних (командир — хорунжий Іван Шура-Бура; кінно-гірський гарматний дивізіон (командир — полковник Олекса Алмазів).
Командиром 16-го пішого загону призначено полковника Миколу Шаповала.
Бойовий шлях У першій половині травня 1919 року 16-й Загін тримав позицію від р. Дністер до м. Скала включно. Полковник Микола Шаповал не обмежувався лише глухою обороною. Час від часу він робив частинами Загону випади в бік більшовиків, на східний берег Збруча. Метою випадів була глибоке рекогностування з метою підготовки до здобуття міста Кам'янець-Подільського.
20 травня 1919 року полковник Микола Шаповал вирішив узяти Кам'янець-Подільський. Ранком того ж дня загін розпочав наступ на місто. Початок був успішний. Лави загону з боєм дійшли до с. Кадиївці, біля Кам'янця-Подільського, проте замість того, щоб продовжувати наступ, не давши ворогові опам'ятатися, полковник Шаповал затримав лави загону вже перед самим містом. Більшовики відступили ближче до міста і відкрили гарматний вогонь по частинах загону. Підрозділ поніс втрати. Невдалий випад закінчився відступом загонів за р. Збруч, під час якого найбільші втрати мав 1-й полк Синьої дивізії, що прикривав відступ. Серед смертельно поранених був помічник командира полку підпоручник Сидоренко.
21 травня 1919 року Миколу Шаповала було усунуто з посади командира загону і замінено на полковника Олександра Удовиченка. Невдовзі в м. Борщеві відбулась нарада новопризначеного командира з командним складом 16-го пішого Загону. На нараді були присутні командир 1-го полку Синьої дивізії полковник Олександр Вишнівський, 1-го полку Чорноморського Коша полковник Євген Царенко, командир Збірного куреня полковник Володимир Ольшевський, командир Кіно-гірського дивізіону полковник Олекса Алмазов, полковник Григорій Чижевський, сотник М. Чижевський та кілька інших старшин. Після наради загін було перейменовано на 2-гу дивізію армії УНР.
1 червня 1919 року 2-га дивізія розпочала наступ на Кам'янець-Подільський, в результаті якого вдалося вибити більшовиків з міста та відбити всі намагання його повернути.
2 червня 1919 року було прийнято рішення про реорганізацію Дієвої армії УНР, в результаті чого 2-га дивізія отримала нову назву — 3-тя піша дивізія армії УНР. До її складу також включили загін полковника Павла Шандрука, Буковинський курінь сотника Омеляна Кантеміра та неповну гаубичну артилерійську батарею.
17 червня 1919 року 3-тю пішу дивізію було перейменовано на 3-тю Окрему стрілецьку дивізію армії УНР.
Дивізія особливо відзначилася під час боїв за Вапнярку. Її супротивником була південна група дивізій 12-ї радянської армії, що під командуванням Йони Якіра безуспішно намагалася (попри значну перевагу) відбити Вапнярський залізничний вузол і Жмеринку та вдарити по тилах українського війська, що наступало на Київ. За витривалість у цих боях дивізія здобула почесну назву «Залізна» і стала іменуватися 3-ю Залізною стрілецькою дивізією.
У боях проти Добровольчої армії восени та взимку 1919 року після перших успіхів дивізія зазнала важких втрат. ЇЇ командир полковник Олександр Удовиченко у жовтні 1919 року потрапив у полон до білогвардійських військ Антона Денікіна та був вивезений в Одесу. Згодом втік з полону.
Рештки дивізії взяли участь в Першому зимовому поході армії УНР, в ході якого вони були реорганізовані в 3-й збірний кінний полк.
Навесні 1920 року, після поразки Добровольчої армії, Олександр Удовиченко в околицях Могилева розпочав формування з різних частин 2-ї Стрілецької дивізії армії УНР.
29 травня на базі 2-ї стрілецької дивізії було відновлено 3-тю Залізну стрілецьку дивізію. До її складу увійшов 3-й збірний кінний полк, що разом з частинами армії УНР повернувся із Першого зимового походу.
Під час польсько-радянської війни дивізія перебувала на правому фланзі польсько-українського фронту. Разом з армією УНР відступила до Галичини, поза р. Дністер, у серпні повернулася в Україну і внаслідок успішної мобілізації нараховувала до 5 000 вояків, але через брак зброї в бойовому стані — лише понад 2 000.
Частини дивізії в листопаді 1920 року, після підписання миру між Польщею та РСФРР, тримали оборону в районі Лучинця.
21 листопада 1920 р. після останніх боїв з радянськими військами в районі Нової Ушиці, під натиском переважаючих сил ворога, частини 3-ї Залізної стрілецької дивізії перейшли за р. Збруч та були інтернована поляками .
Командування Микола Шаповал (травень 1919) — як командир 16-го пішого загону Армії УНР Олександр Удовиченко — з 21 травня 1919 (спочатку як командир 16-го пішого загону Армії УНР, через кілька днів як командир 2-ї дивізії Армії УНР, від 2 червня 1919 — командир 3-ї пішої дивізії Армії УНР) — до жовтня 1919 Валентин Трутенко — 3 грудня 1919 — 26 грудня 1919 Олександр Удовиченко — 29 травня 1920 — листопад 1920)
Капелани Дивізії Пятаченко Павло Обертович Михайло
Склад Після формування дивізії на початку червня 1919 року вона мала наступний склад: штаб (4 чоловіки); 1-й полк Синьої дивізії (командир — полковник О. Вишнівський, бойовий склад — 600 багнетів, кулеметна сотня і 1 гармата); 1-й Чорноморський полк (командир — полковник Є. Царенко, бойовий склад — до 750 багнетів і кулеметна сотня); Окремий курінь (командир — полковник В. Ольшевський, бойовий склад — до 350 багнетів); артилерійські частини (командир — полковник Г. Чижевський, дві легкі батареї — 8 гармат, 1 важка батарея — 4 гаубиці); кінно-гірський дивізіон (командир — полковник О. Алмазов (пізніше відійшов до Запорізького корпусу)); технічні частини (при кожному полку й кожній бригаді були свої відділи зв'язку, що мали від 2 до 3 телефонних апаратів і невелику кількість (від 2 до 3 км дроту); штаб загону мав 2 телефонні апарати, 8 км телефонного дроту й 5 козаків до обслуги; одна автоколона під керування хорунжого 1-го полку Синьої дивізії Костя Ліневича, яка допомагала в налагодженні зв'язку зі штабом армії).
Загальна чисельність дивізії на початку червня складала близько 2 000 старшин та вояків, 30-35 кулеметів, 13 гармат (крім тимчасово приділеного дивізіону гірських гармат).
Станом на 16 серпня 1919 року до складу дивізії входили: штаб; 7-й піший Синій полк; 8-й піший Чорноморський полк; 9-й піший Стрілецький полк; 3-тя гарматна бригада; Лубенський кінний полк; 3-й технічний курінь; 3-й запасний курінь; партизанський загін Михайла Павловського.
Загальна чисельність дивізії станом на 16 серпня становила близько 5 000 чоловік, з них близько 2 500 багнетів і шабель. На її озброєнні у цей час знаходилося 101 кулемет, 14 гармат та 1 панцирник.
У травні 1920 року після нового формування 3-тя Залізна стрілецька дивізія нараховувала 278 старшин, 1 815 багнетів, 308 шабель, 80 кулеметів і 9 гармат та ділилася на 3 бригади і кінний Донський козачий полк полковника Михайла Фролова.
Військовики дивізії Авксентьїв Володимир Федорович — працівник штабу Ардашев Віктор Федорович — помічник начальника Спільної школи підстаршин Базилевський Павло Михайлович — командир 20-го куреня 7-ї бригади Барнів Борис — на 9 квітня 1921, мічман збірного (морського) куреня, начальник відділу Головної військово-морської управи Білан Микола Іванович — командир 21-го куреня 7-ї бригади Білевич Йосип Донатович — начальник Навчального запасного куреня Блощаневич Микола Григорович — командир сотні запасного куреня Бродовський Віктор Вікторович — начальник розвідки 3-ї гарматної бригади Булак Степан — поручник Бурківський Олександр Оттович — командир 8-ї стрілецької бригади Васильченко Михайло — підполковник Вироцький Михайло Васильйович — сотник Вяземців Микола Володимирович — помічник начальника дивізії Ґловінський Євген Олексійович — поручник гарматної бригади Гомотюк Евстахій — хорунжий Грабченко Антон Мартинович — старшина штабу 7-ї бригади Григораш Володимир Васильович — старшина 19-го куреня Годило-Годлевський Олександр Єлізарович — організатор та командир 14-го стрілецького куреня 5-ї бригади, начальник школи хорунжих воєнного часу Деркач Михайло — урядовець та історіограф Димар Федір Олексійович — старшина інженерного куреня Довгаль Спиридон Микитович — командир 20-го куреня 7-ї бригади Євтушенко Михайло (старший) — командир 9-го стрілецького полку Жуковський Леонтій Михайлович — начальник Спільної школи підстаршин Журахів Сергій Іванович — старшина управління постачання. Загородній Юрій Олексійович — командир сотні 3-го кінного полку Закусило Петро Климентійович — старшина 27-го та 21-го куренів Зарицький Володимир Антонович — командир збірної батареї Іньків Дмитро — командир 7-го гарматного полку Кантемір Омелян — сотник Буковинського Куреня Качан Андрій Пилипович — сотник Клімко Леонід Якович — старшина 3-ї гарматної бригади Корчунов Ростислав Васильович — помічник командира 8-ї сотні ім. І. Сірка Крамаревський Леонід Миколайович — старшина 22-го стрілецького куреня Крижанівський Марко Михайлович — начальника розвідчого відділу штабу Ліницький Дмитро Володимирович — начальник штабу 7-ї бригади Лисогор Степан Омелянович — командир 9-ї бригади Лубківський Володимир Костянтинович — старшина 3-ї гарматної бригади Любимець Микола Клавдійович — командир 7-го Синього полку Лященко Федір Якович — козак 3-ї гарматної бригади Магеровський Борис Володимирович — командир 21-го куреня 7-ї бригади Макаренко Омелян Іванович — помічник начальника штабу Макушенко Олекса Іванович — старшина для доручень штабу Мацак Юхим Тихонович — начальник штабу 9-ї бригади Мельник Матвій Леонтійович — старшина управління постачання дивізії Мельників Євген Венедиктович — штабіст 20-го куреня 7-ї бригади Мінаківський Болеслав Людвикович — викладач школи підстаршин Нагорний Степан Васильович — старшина гарматного запасного куреня Науменко Петро Олексійович — старшина Етапового куреня Нестеренко Опанас Андрійович — командир сотні 20-го куреня 7-ї бригади Нещадименко Юхим Петрович — поручник Нещеретов Самсон Олександрович — ветеринарний лікар дивізії Нізієнко Олександр Федорович — начальник штабу 4-ї бригади Пересада-Суходольський Михайло Степанович — з 7 серпня 1920 — начальник штабу дивізії Петлюра Олександр Васильович — з 20 травня 1919 р. — старшина для зв'язку штабу Дієвої армії УНР; з 14 травня 1920 р. — командир Етапного куреня Півенштейн Андрій Іванович — начальник відділу зв'язку Пігуляк Іван — сотник Буковинського Куреня Прокопович Володимир Флорович — дивізійний ветеринарний лікар Рогожників Іван Анатолійович — старшина штабу Рощицький Сергій Євстахійович — полковник штабу 20-го куреня 7-ї бригади Рубаністий Митрофан Якович — помічник командира 9-ї стрілецької бригади