Зінаї́да Па́влівна Ту́луб (, Київ — , Ірпінь, Київська область) — українська радянська письменниця. Дочка Павла Тулуба, жертва Великого терору та Повторних репресій.

Біографія Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 року в Києві в сім'ї юриста і відомого на той час українського поета Павла Тулуба.

Дитинство минало в Брацлаві, згодом — у Таганрозі, куди переїхали батьки.

Від 1904 року майбутня письменниця знову в Києві, де 1913 року закінчила історико-філологічний факультет місцевих Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури.

У 1920-х роках працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету.

У 1919—1921 рр. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоної Армії. З 1921-го працювала в різних радянських установах: завідувала літчастиною в Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р.— на творчій роботі.

Репресії Заарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. В обвинуваченні, яке склав співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват, зазначалося, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації „Виборчий центр“, котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад».

5 вересня того ж року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменницю до тюремного ув'язнення строком на 10 років (із позбавленням політичних прав — на 5 років) і конфіскацією всього приналежного їй майна.

Ув'язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р.— на Колимі. Євгенія Гінзбург, яка познайомилася з Зінаїдою під час етапу у виправний табір, залишила про неї такі відгуки у своїх спогадах: «Да, у Зинаиды Тулуб наружность дворянской дамы прошлого века. У нее чудесная коса. (…) На лице ее почти экстатическое выражение. Читает она старомодно, с пафосом. Она вообще старомодна. Неуловимый привкус старого дореволюционного литературного салона ощущается во всей ее манере читать, говорить. В быту она беспощадна и часто смешна.»

Зінаїда Тулуб була звільнена 4 липня 1947 р. у зв'язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алма-Атинської області, де працювала шкільним бібліотекарем. Пізніше в доповідній заступника Міністра державної безпеки УРСР М. Попереки на ім'я В. Абакумова від 29 вересня 1949 року фігурувало, окрім інших, прізвище письменниці й містилася коротка інформація про неї:10 лютого 1950 року з'явилося й рішення Особливої наради при МДБ СРСР, де було зафіксовано:У матеріалах архівно-кримінальної справи на З. Тулуб не міститься ані протоколів допитів, ані постанови про арешт за другою справою. Це дає змогу дійти висновку, що вона розглядалася навіть без відома письменниці.

У липні 1954 р. з настанням у країні політичної відлиги Зінаїда Тулуб звертається до Голови Президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилова:

Але відповіді не отримала.

Лише 23 червня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: "Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 року і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 року щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину».

Активну участь у громадській реабілітації письменниці взяли побратими по перу Максим Рильський, Леонід Смілянський, Іван Кологойда.

По реабілітації Зінаїда Тулуб повернулася до Києва.

Померла 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

2 березня 2013 року у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ) відбулась презентація книги спогадів «Моя жизнь»

Творчість

У літературу входила як поетеса, друкувала вірші російською мовою в газеті «Киевские вести», в журналах «Киевская мысль», «Вестник Европы», «Русское богатство». 1916 року опублікувала в журналі «Вестник Европы» (1916) повість «На роздоріжжі» (На перепутье), написану російською мовою.

1911 року видала окремою брошурою переклад «Пророкування вельви» — однієї з частин «Старшої Едди», супроводжений передмовою і примітками перекладачкиТулуб З. Völuspo. Изъ «Старшей Эдды». Съ древне-исландскаго. — К.: Типографія Р. К. Лубковскаго, 1911. — 28 с.. Допомогу джерелами й порадами під час роботи над перекладом Зінаїді Тулуб надавав професор Університету Св. Володимира Іван Шаровольськийтам само. — С. 6, з ініціативи якого й було надруковано готовий текстТулуб З. Моя жизнь. — К.: Киев–Париж–Дакар, 2012. — С. 266—267. За власним зізнанням перекладачки, переклад було виконано не з оригіналу, а з німецького перекладу Гуґо ҐерінґаТам само..

За радянського часу перейшла на українську мову.

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» (1934—1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), у якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного, з типовим переяскравленням «класової боротьби» і «класової солідарности» й з негацією національного. Крім того, роман із життя Тараса Шевченка на засланні — «В степу безкраїм за Уралом» (1964). Писала також кіносценарії, п'єси, перекладала російською мовою твори українських та французьких письменників.

Вшанування пам'яті 3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році» в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році «28 листопада — 130 років з дня народження Зінаїди Тулуб (1890—1964), письменниці, перекладачки, репресованої»

У травні 2023 року вулиця у Деснянському районі Києва отримала нову назву на честь Зінаїди Тулуб..

Література Герасимова Г. Тулуб Зінаїда Павлівна // Віктор Жадько. Український некрополь. — К., 2005. — С. 311. Віктор Жадько. У пам'яті Києва. — К., 2007. — С. 83, 393. . Словникова частина. Тимченко В. Д. Тулуб Зінаїда Павлівна //  — С. 383.  — С. 441. Сиротюк Микола. Зінаїда Тулуб: Літературно-критичний нарис. — К., 1968. З порога смерті: Зінаїда Тулуб у тенетах єжовсько-береївських людоловів // Ільєнко Іван. У жорнах репресій. — К., 1995. — С. 262–289. Зинаида Тулуб. Стихи моей молодости: поэзия 1910—1917 гг. / ред.-сост. Б. В. Клименко, худож. оформ. И. В. Женченко. — К. : Жнец, 2009. — 159 с., портр. Зинаида Тулуб. Моя жизнь / [сост. Б. В. Клименко; вступ ст.: Б. Клименко, С. Тулуб]. — К.: Київ; Париж; Дакар, 2012. — 432 с. (Перше повне видання тексту машинопису спогадів З. П. Тулуб, який зберігається у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ф.150.88а). Жулинський М. Зінаїда Тулуб: шлях крізь пекло / Микола Жулинський // День. — 2012. — 18–19 трав. — С. 11; 25–26 трав. — С. 8. Зінаїда Тулуб. Двадцять років на Голгофі / Сергій Осока // https://povaha.org.ua/zinajida-tulub-dvadtsyat-rokiv-na-holhofi/

Примітки

Посилання

Світ ловив її, та не спіймав , Україна молода Зинаида Тулуб. Или прерванный творческий полет. Наталя ГАЄР. Письменниця з козацького роду // «Козацький край» 10.12.2012