Ната́лія Миха́йлівна Ужві́й (8 вересня 1898, Любомль — 22 липня 1986, Київ) — українська радянська акторка театру і кіно. Лауреатка державної премії імені Тараса Шевченка (1984), народна артистка СРСР (1944), Герой соціалістичної праці (1974), лауреатка чотирьох Сталінських премій (1946, 1949, 1951).

Біографія Народилася року в Любомлі (тепер Волинська область, Україна), у багатодітній селянській родині (старша з семи дітей). Сестра Ксеня (1902—1990) стала дружиною громадсько-політичного діяча Андрія Братуня, брати Євген, Назар і Михайло загинули в УРСР під час сталінського тероруКриса Л., Фіґоль Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 120..

У 1899 р. батько став робітником на Привіславській залізниці. До 1912 р. родина жила у робітничому селищі Брудно (нині у складі Варшави). Там Наталія навчалась спершу у залізничному училищі, потім — у міському двокласному училищі. Згодом через матеріальні нестатки була вимушена залишити навчання. Працю­вала швачкою, знання продовжувала набувати самостійно. В 1914 р. екстерном склала іспити на звання сільської вчительки та розпочала вчительську діяльність.

Була у шлюбі (1926—1936) з поетом Михайлем Семенком. Народила сина Михайла (1927—1951), який теж писав вірші. Розлучилася 1936 року. Син залишився з матір'ю, навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року. У 1936 році одружилася з українським актором Євгеном Пономаренком (1909—1994).

Померла в Києві 22 липня 1986 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7). 1988 року на її могилі встановлено надгробний пам'ятник — скульптурна композиція з бронзовим погруддям мсткині (скульптор Василь Бурда).

Творчість Брала участь в аматорському гуртку в місті Золотоноша (перша роль — у п'єсі Г. Запольської «Мораль пані Дульської»). На початку 1920 р. гурток було реорганізовано на пересувний театр у складі агітбригади при Наркомосі УСРР. Агітаційно-художня бригада театру виступала перед солдатами Червоної армії. У грудні 1921 р керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (псевдонім — Іван Ле) направив Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси.

У 1922—1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві (наставник — І. Мар'яненко) і виступала на його сцені у допоміжній трупі. У 1925—1926 рр. працювала в Одеському Державному українському драматичному театрі В Одесі зіграла першу роль у кіно — Галі Домбровської у фільмі «ПКП». У 1926—1934 рр. — працювала у Харкові у «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Після закриття театру «Березіль», з 1936 р. — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка.

Знялася в багатьох фільмах, авторка книги спогадів «Фильмы, друзья, годы» (М., 1977).

У 1954—1973 рр. очолювала Українське відділення Театрального товариства.

У роки війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах.

Влітку 1943 року знімається у кінофільмі Райдуга (за однойменною повістю В. Василевської), що приніс їй славу. У повоєнні роки акторка плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах О. Корнійчука, А. Якобсона, О. Васильєва, В. Собка.

Про особливості власної творчої лабораторії Ужвій писала: «Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, „увібрав“ його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ». «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною. Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій — там кінець творчості і мистецтву».

Роль Шевченкової Катерини, за спогадами, навіть увижалася їй, і дала можливість здійснити мрію, утіливши улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Скульптурний портрет героїні Ужвій увічнив скульптор Матвій Манізер, для якого вона позувала. «Моя участь у роботі по створенню пам'ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею». Пам'ятник Шевченку в Харкові є одним з найцікавіших у творчому вирішенні.

Репетуар У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них: Фруманс («Золоте черево» Ф. Кроммелінка, 1926), Маґельон («Король бавиться» В. Гюґо, 1927), Джулія («Змова Фієско…» Ф. Шіллера, 1928), Тьотя Мотя («Мина Мазайло» М. Куліша, 1929), Череда («Кадри» І. Микитенка, 1931), Тугіна («Остання жертва» О. Островського, 1939), Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра, 1940) та ін.

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно: Ярина («Тарас Шевченко», 1951), Марина («Тарас Трясило», 1927), Настя («Прометей», 1936), Анна («Украдене щастя», 1952), Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Фільмографія

1925 — «П. К. П.» 1927 — «Тарас Трясило» 1935 — Прометей 1936 — Я люблю 1937 — «Назар Стодоля», Стеха 1938 — Митька Лелюк 1938 — Виборзька сторона 1938 — Кармелюк — Оляна 1940 — Травнева ніч 1943 — Райдуга — Олена Костюк 1943 — Партизани в степах України 1951 — Тарас Шевченко 1952 — Украдене щастя — Анна 1953 — Калиновий гай 1956 — Земля — Марія 1956 — 300 років тому… — Варвара 1956 — Полум'я гніву 1956 — Безвісти зниклий 1961 — Українська рапсодія 1971 — Співай пісню, поете... </div>

Нагороди Лауреатка Сталінських премій: 1946 — за роль Олени Костюк у фільмі «Райдуга» 1949 — за театральну роботу 1951 — за театральну роботу 1974 — Герой Соціалістичної праці 1984 — Лауреатка Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка — за театральну роботу 1944 — Народний артист СРСР

Пам'ять

Меморіальну дошку встановлено а будинку по вул. Архітектора Городецького, 17 у Києві, де акторка мешкала в останні роки. Іменем Наталії Ужвій названо Будинок ветеранів сцени Спілки театральних діячів у Пущі-Водиці. У містах України є вулиця Наталії Ужвій. Названо пасажирський теплохід в Київському річковому портуПро увічнення пам'яті Героя Соціалістичної Праці, народної артистки СРСР Н. М. Ужвій. У 1998 році Укрпошта випустила марку «Наталія Ужвій». Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 9 вересня 2008 р. ввів у обіг ювілейну монету «Наталія Ужвій» номіналом 2 грн., що виготовлена з нейзильберу, масою 12,8 м, діаметром 31 мм. В журналі «Перець» № 23 за 1973 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца з нагоди присвоєння Н. Ужвій звання Герой Соціалістичної Праці. У 1957 році на Київській кіностудії імені О. П. Довженка Сергій Параджанов зняв короткометражний документальний фільм «Наталія Ужвій». У Харкові Наталія Ужвій була залучена до створення скульптурної групи пам'ятника Тарасові Шевченку (образ Катерини)

Галерея

Примітки

Посилання

«Від королеви до партизанки» стаття до 110 з дня народження в газеті «День» № 159, 6 вересня 2008 «Остання жертва. „Перша українська радянська актриса“ Наталя Ужвій — сценарій прихованої долі» стаття до 110 з дня народження в газеті «Дзеркало тижня» № 33 (712) 6 — 12 вересня 2008 «…Вона була Актрисою» стаття з нагоди відкриття меморіальної дошки в газеті «День» № 53, 28 березня 2007 Введення в обіг з 9 вересня ювілейної монети «Наталія Ужвій»

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ужвій Наталія Михайлівна (1898—1986). Українська актриса театру та кіно. Фонд № 1147, опис № 1.

Джерела С. В. Герегова. Ужвій Наталія Михайлівна // Універсальна енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — , 2010. — С. 880. Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — , 2008. — С. 67, 116, 221, 271. Жадько Віктор. Український некрополь. — , 2005. — С. 315. Жадько Віктор. Байковий некрополь. — , 2004. — С. 48, 189.

Кисельов Й. Театральні портрети. — , 1955; Бернацька Р. Наталія Михайлівна Ужвій. — , 1958; Кисельов Й. Поетеса української сцени. — , 1978. Мартич Ю. Н. М. Ужвій. Народна артистка СРСР / Ю. Мартич ; П. Нестеровський. — Київ: Мистецтво, 1947. — 23 с. : фот. — (Майстри мистецтва України). Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.281 Ужвій Натаія Михайлівна // Провідники духовності в Україні: Довідник. К., 2003.