Фізи́чна терап́ія, раніше фізична реабілітація () — процес забезпечення розвитку, максимального відновлення та підтримання рухової і функціональної спроможності осіб з обмеженнями повсякденного функціонування або таких дій, у яких можуть виникнути такі обмеження. Фізична терапія призначається, планується та здійснюється фізичним терапевтом або під його контролем.
Історія становлення фізичної терапії
В англійській мові терміни «physiotherapy» та «physical therapy» є синонімічними, але в Україні поняття «фізична терапія» та «фізотерапія» трактуються по різному. Хоча історія цього поняття починається зі слова «фізіотерапія».
Вперше слово «physiotherapie» зустрічається в праці німецького лікаря Фрідріха Юліуса Зібенгаара. Він писав:…Я б волів сказати, що фізіотерапія — це наука про взаємозв'язок між усією природою та зовнішнім світом і людським тілом.Без подальших пояснень його твердження, визначення слова «фізіотерапія» залишалося загадковим. В 1833 р. це слово було знову згадано німецьким лікарем Густавом Вільгельмом Гроссом під час посилання на праці Зібенгаара. Але знову ж таки, жодних подальших пояснень чи доповнень не було.
Лише у 1851 році, коли слово «physiotherapie» знову з'явилося у працях баварського лікаря Лоренца Глейха, вперше можна зустріти пояснення цього терміну.
Відмінності між поняттями «фізіотерапія» та «фізична терапія» починають контуруватися на початку ХХ ст.
В Україні на позначення фізичної терапії тривалий час застосовувався термін «фізична реабілітація». Давніше поняття «реабілітація» використовувалося з початку XX-го сторіччя: в 1903 році Франц Йозеф Раттер фон Бус згадує поняття «реабілітація» у книзі «Система загального піклування над бідними», маючи на увазі благодійну діяльність. Стосовно осіб з фізичними вадами слово «реабілітація» почало вживатись з 1918 року, що пов'язано з організацією в Нью-Йорку Інституту Червоного Хреста для інвалідів.
Розвиткові фізичної терапії в сучасному тлумаченні цього терміна сприяли дві основні історичні події: епідемії поліомієліту з 1890-х до 1950-х років та наслідки двох світових воєн.
З 1909 року почали вести статистику хворих на поліомієліт, а в 1916 році відбувся великий спалах цього захворювання в Нью-Йорку, де захворіло понад дев'ять тисяч осіб. На той час лікування поліомієліту передбачало тривалу іммобілізацію та ліжковий режим, при чому виникала атрофія м'язової системи. Боротися з наслідками хвороби почали, використовуючи масаж, лікувальну фізичну культуру та механотерапію.
Перша світова війна призвела до зростання кількості людей з інвалідністю працездатного віку (поранених солдатів). В одних лише Сполучених Штатах Америки їх налічувалось більше ніж 200 000 на початку війни. Перші програми підготовки фізичних терапевтів розпочали діяти в арміях — американській, англійській, норвезькій. У процесі фізичної реабілітації використовували масаж, гідротерапію, лікувальну фізичну культуру.
На той час фізичними терапевтами у військах працювали здебільшого жінки, отже, досить логічно, що першим об'єднанням фізичних терапевтів у світі стала Американська асоціація жінок–фізичних терапевтів (). Заснування цієї організації відбулось 15 квітня 1921 року. Також у 1921 році було видано підручник «Масаж і лікувальні вправи» авторства Мері Макміллан ), президентки цієї асоціації. У 1933 році в Австралії було відкрито клініку, яка спеціалізувалась на лікуванні поліомієліту лише засобами фізичної терапії. Провідним спеціалістом цієї клініки була Елізабет Кенні — людина, яка розробила власну методику реабілітації наслідків поліомієліту.
Ще до початку Другої світової війни фізичних терапевтів визнали в США як рівноправних членів процесу лікування хворого, вони отримали соціальний захист, а у 1938 році відбувся перший загальнонаціональний конгрес фізичних терапевтів.
Друга світова війна призвела до зростання кількості людей з руховими порушеннями. На той час окремі елементи фізичної терапії вже використовували майже всі армії, які брали участь у конфлікті.
Карл і Берта Бобат у 1951 році винайшли концепцію, якою користувались довгий час, але ні Бобат-терапія, ні її новіший модифікований варіант NDT не отримали реальних клінічних підтверджень ефекоивностіAnna Te Velde et all. Neurodevelopmental Therapy for Cerebral Palsy: A Meta-analysis.//American Academy of Pediatrics. 2022.
Зміст фізичної терапії
Фізична терапія — це сформована і легітимна професія, з особливими професійними аспектами клінічної діяльності та освіти, що визначається різноманітністю соціальних, економічних, культурних та політичних умов. Але вона, безумовно, є окремою професією, тому першою професійною кваліфікацією, отриманою в будь-якій країні, є успішне завершення навчальної програми, якою присвоюється кваліфікація фізичного терапевта, надається право використовувати назву цієї професії і працювати як незалежний спеціаліст. Фізичний терапевт — є провідним спеціалістом з відновлення, корекції та підтримки рухових функцій. Він володіє системними знаннями у сфері рухової діяльності людини. Підготовка фізичних терапевтів в Україні здійснюється у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації за спеціальністю «фізична реабілітація» і освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр».
Фізичні терапевти надають послуги приватним особам та населенню загалом, метою яких є максимально можливий розвиток, підтримання та відновлення втрачених або послаблених рухових функцій та працездатності організму впродовж усього життя. Це включає також надання послуг у випадках, коли повноцінне функціонування рухового апарату та дієздатність можуть бути послаблені чи втрачені внаслідок старіння, перенесеної травми, захворювання або негативного впливу довкілля. Повноцінне функціонування рухового апарату є ключовим у понятті «здорова людина».
Фізична терапія займається визначенням та покращенням якості життя та функціювання в потенційно можливих межах, застосовуючи методи заохочення, профілактики, лікування/втручання і реабілітації. Цей процес спрямований на досягнення фізичного, психологічного, емоційного і соціального добробуту. Фізична терапія передбачає взаємодію між фізичними терапевтами, пацієнтами/клієнтами, іншими фахівцями галузі охорони здоров'я, членами родини, доглядачами і громадою в процесі визначення потенційних можливостей відновлення чи дотримання рухових функцій та окреслення мети, використовуючи унікальні знання і навички фізичних терапевтів.
Фізичні терапевти мають відповідну кваліфікацію для виконання таких професійних обов'язків: проведення комплексного обстеження/оцінки/визначення потреб окремого пацієнта/клієнта або потреб групи клієнтів встановлення діагнозу, визначення прогнозів і плану заходів надання консультації в рамках своєї компетенції та визначення того, коли пацієнтам/клієнтам слід звернутися до інших медичних фахівців впровадження програми втручання/лікування, складеної фізичним терапевтом визначення очікуваних результатів будь-якого втручання/лікування надання рекомендацій для самостійного функціонування провадить наукову, адміністративну, викладацьку та консультативну діяльність.
Ґрунтовні знання фізичних терапевтів про тіло, потреби і можливості його рухового апарату мають ключове значення для здійснення діагностики і втручання. Практичні заходи будуть відрізнятися в залежності від того, з якою метою застосовуватимуться методи фізичної терапії: для пропаганди здорового способу життя, профілактики, лікування/втручання чи реабілітації.
Фізична терапія — це комплекс послуг, які надаються виключно фахівцем з фізичної терапії або під його керівництвом і контролем. Вона включає в себе обстеження/вивчення, оцінку, діагностування, прогнозування, планування догляду/втручання та повторне обстеження.
Оцінка включає: обстеження окремих пацієнтів/клієнтів або груп клієнтів з фактичними або потенційними порушеннями, руховими розладами, функціональними вадами шляхом збору анамнезу, діагностування з використанням спеціальних аналізів і замірів оцінку результатів обстеження окремих пацієнтів/груп та/або довкілля на основі аналізу та синтезу в процесі клінічного обґрунтування з метою визначення посередників/виконавців і перешкод на шляху до досягнення оптимального функціонування організму людини.
Діагностика і прогнозування є результатом обстеження і оцінки. Вони представляють результати клінічного обґрунтування з урахуванням додаткової інформації від інших фахівців, в разі необхідності; можуть бути виражені як певна дисфункція рухового апарату або охоплювати комплекс вад, обмеження функцій організму, втрату працездатності, розлади в результаті негативних впливів довкілля, неповносправність.
Прогнозування (включає план догляду/втручання) починається з визначення потреб у догляді/втручанні та, як правило, веде до розробки плану догляду/втручання, в тому числі визначення конкретної реальної мети у співпраці з пацієнтом/клієнтом, членами родини чи опікуном. В іншому разі, може виникнути потреба скерувати пацієнта/клієнта до іншої установи чи медичного фахівця, у випадках, які не належать до компетенції фізичного терапевта.
Втручання/лікування здійснюється і моделюється для досягнення попередньо узгоджених цілей і може включати в себе мануальну терапію; фізичні вправи; фізичні, електротерапевтичні та механічні засоби; рухові вправи; забезпечення допоміжними засобами; навчання та консультування пацієнтів; ведення документації, координацію і спілкування. Втручання/лікування може бути спрямоване на запобігання порушенням, обмеженням активності, втраті працездатності, інвалідності і травматизму, в тому числі на зміцнення і підтримання здоров'я, якості життя, працездатності і гарного самопочуття у будь-яких вікових чи соціальних групах. Повторне обстеження вимагає визначення результатів.
Засоби фізичної терапії:
вправи; мануальні техніки (в тому числі масаж); фізичні чинники (натуральні або преформовані); освітній компонент
Головні завдання Функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення); Пристосування до повсякденного життя і праці; Залучення до трудового процесу; Диспансерний нагляд за реабілітованим.
Принципи Ранній початок реабілітаційних заходів. Це допомагає швидше відновити функції організму, попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності — боротися з нею на перших етапах лікування; Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип є основою ефективності реабілітації, тому що тільки безперервність та поетапна черговість реабілітаційних заходів — запорука скорочення часу на лікування, зниження інвалідності і витрат на відновне лікування; Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря, реабілітація проводиться й іншими фахівцями: соціологом, психологом, педагогом, юристом та ін.; Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми складають індивідуально для кожного хворого чи інваліда з урахуванням загального стану, особливостей перебігу хвороби, вихідного рівня фізичного стану, особистості хворого, віку, статі, професії тощо. Необхідність реабілітації у колективі. Фізична реабілітація розглядає людину у взаємозв'язку з довкіллям (і живим, і неживим), тому бажано, щоб пацієнт проходив реабілітацію або ж у звичному тренувальному середовищі, або ж у середовищі пацієнтів, які мають такі ж рухові дисфункції. Повернення хворого чи інваліда до активної праці.
Процес фізичної терапії
Фізична терапія — це комплекс послуг, які надаються виключно фахівцем з фізичної реабілітації або під його керівництвом і контролем. Вона охоплює обстеження/вивчення, оцінку, діагностування, прогнозування, планування догляду/втручання та повторне обстеження.
Оцінка включає: обстеження окремих пацієнтів/клієнтів або груп клієнтів з фактичними або потенційними порушеннями, руховими розладами, функціональними вадами шляхом збору анамнезу, діагностування з використанням спеціальних аналізів і замірів