Білору́ська автокефа́льна правосла́вна це́рква () — східно-православна церква білоруських громад, заснована в 1922 році в результаті відокремлення білоруських єпархій від Московського патріархату. У 1927 році вона оголосила свою автокефалію. У 1945-1950 рр. мала парафії в Австралії, Західній Європі (Англія, Бельгія, Німеччина, Франція) та Північній Америці (США, Канада). Використовує у своїй літургії візантійський обряд, а служби відбуваються білоруською мовою. Допомагає білорусам зберегти свою національну спадщину.

Має друковані видання: «Голос Церкви» та «Церковний посланець». Діяльність у штаті Нью-Йорк регулюється статтею 18 (Церква Білоруської автокефальної православної церкви в Америці, розділи 336-352) Закону про релігійні асоціації 2006 року. З 11 травня 2008 року главою одного з відгалужень БАПЦ, афільованого з УПЦ-КП, служить колишній громадянин України, а нині - США єпископ Святослав (Логін).

Юридично в Республіці Білорусі її не існує. Однак у Білорусі існує суспільно-релігійне Білоруське християнське об'єднання ім. св. Софії Слуцької, мета діяльності якого — пропаганда ідеї відновлення БАПЦ у Білорусі.

Території в Білорусі входять до складу Київської митрополії, яка перебувала в юрисдикції Вселенського патріархату Константинополя понад 1000 років. Антиканонічно Московський патріархат анексував ці церковні землі у Вселенського патріархату. Частиною Київської митрополії була Польська православна церква, яка отримала свою автокефалію в 1924 році від Вселенського патріархату. 6 січня 2019 року православна церква України отримала свою автокефалію від Вселенського патріархату. Зараз порушується питання отримання автокефалію від Материнської церкви Вселенського патріархату Церквою Білорусі. Юрисдикція Московського патріархату, згідно із Свідоцтвом про автокефалію 1589 р., поширюється лише на межі Російської держави. Історична православна Литовсько-Руська митрополія Константинопольського патріархату в 1596 році встановила єдність зі Святим Престолом і тепер функціонує як Білоруська греко-католицька церква.

Історія

1922-1946 роки Історія формування Білоруської православної автокефалії починається з часів Великого князівства Литовського (ВКЛ), з періоду князювання Вітовта, який багато зробив для становлення Велико-Литовської православної митрополії. Біблія Франциска Скорини стала третьою у Європі і з'явилась майже на сторіччя раніше, ніж Біблія Івана Федорова.

Так чи інакше, але історичним фактом залишається те, що Церковний собор, скликаний в Пінську у 1791 році, проголосив автокефалію православної церкви. Однак у результаті воєн білоруські землі були приєднані до Російської імперії, і автокефалія була ліквідована.

У залежності від того, як мінялась влада, структури БАПЦ то відроджувались, то зникали. 23 липня 1922 року мінський єпископ Мельхіседек (Паєвський) скликав з'їзд єпархії, який оголосив у кафедральному соборі про створення незалежної від Московського патріархату Білоруського митрополії. Митрополитом обрано єпископа Мельхіседека, було висвячено трьох нових єпископів: Бобруйського Філарета — колишнього професора Мінської духовної семінарії, Мозирського Яна та Слуцького Миколу — колишнього настоятеля Слуцького собору.

9 серпня 1927 року бобруйський єпископ Філарет скликав з'їзд Білоруського православної церкви (БПЦ) за участю представників 333 парафій Бобруйської, Борисовської, Мозирської, Мінської, Слуцької єпархії та одного благочиння Оршанськой єпархії. Собор оголосив автокефалію і вибрав самостійне керівництво. Станом на 1 січня 1928 року 399 священників БАПЦ несли службу в 344 парафіях.

У 1935 році розпочались репресій проти духовенства БАПЦ. До 1937 року більшовики практично повністю знищили БАПЦ, сфабрикувавши «справу» про контрреволюційну змову під назвою «Білоруська автокефальна церква», посадивши до тюрем та розстрілявши більшість активістів церкви на чолі з єпископом Філаретом. Так на 24 червня 1938 року продовжували діяти тільки 2 парафії, в Орші та Мозирі Навіцкі Ў. Палітыка расколу Расейскай праваслаўнай царквы ў Беларусі (1920-я гг.) // Беларускі гістарычны часопіс. — 2003. — № 2-3 (46-47). — С. 40-48; 18-24. — ISSN 1993-1999. До 22 червня 1941 року в БРСР, через переслідування священників, не залишилося легально відкритих церковПазьняк З. Аўтакефалія // Гутаркі з Антонам Шукелойцем. — Варшава: Беларускія ведамасьці, 2003. — С. 104-107. — 144 с. — 1150 ас. — ISBN 9955-9337-8-X. Священники Антон Северин, Федір Альхимович, Григорій Медведєв, Микола Севрук, Іван Савицький, а також віруючі Дмитро Маєвський, Іван Свірського та скарбник БАПЦ Роман Сокур продовжували проводити служби підпільно Да гісторыі Беларускай праваслаўнай аўтакефаліі (ч.2) Грамадазнаўчы сайт «Беларусь — наша зямля».

3 жовтня 1941 року німецький Генеральний комісаріат Білорусі дозволив відновити Білоруський православну церкву за умови її автокефального управління. У 1942 році німецька влада змусили залишився єпископат провести ВсебІлоруський церковний собор. Незважаючи на те, що сталося в 1942 року засвоєння митрополією офіційного найменування «Свята Православна Автокефальна Білоруська Церква», що входили до її складу ієрархи відмовилися здійснити неканонічність проголошення повної церковної незалежності. Більш того, статут Білоруської митрополії припускав можливість засвоєння автокефального статусу тільки після отримання згоди з боку всіх Помісних Православних Церков.Слесарев А. В. Решения Архиерейского Собора РПЦЗ 7-9 мая 1946 г. по вопросу организации церковной жизни белорусской диаспоры // Вестник ПСТГУ. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. 2021. — Вып. 100. — С. 80-94 У березні 1942 року Собор єпископів поділив Білоруський митрополію на 6 єпархій. 30 серпня—2 вересня відбувся Всебілоруське церковний собор з участю 3 єпископів, 65 священників і 65 представників від віруючих, який негайно оголосив автокефалію БПЦ 128-мю голосами За, утрималось троє.

Розвиток наступальної операції Червоної армії спричинило евакуацію білоруського єпископату і декількох десятків кліриків на Захід. В умовах еміграції продовжилася діяльність Собору єпископів, Священного Синоду СПАБЦ і синодальної канцелярії, що потягло за собою виникнення Білоруської митрополії в діаспорі на чолі з митрополитом Пантелеймоном (Рожновського). Не відходячи від найменування «Свята Православна Автокефальна Білоруська Церква», що вимагало б проведення відповідних змін у Статуті, білоруські архиєреї вже з початку 1945 року стали позиціонувати подану ними релігійну організацію з вживанням неофіційного найменування — Білоруська митрополія.

Після півтора років перебування в Західній Європі білоруський єпископат негласно ініціював питання переходу в юрисдикцію Російської Православної Церкви Закордоном. 10 січня 1946 р ієрархи СПАБЦ направили офіційне звернення з проханням про приєднання до Російської Зарубіжної Церкви «на правах, рівних з усіма православними зарубіжними єпископами до часу відкриття можливості повернення на рідну землю». На засіданні Архиєрейського Синоду РПЦЗ, що проходив 23 лютого 1946 р прохання білоруських архиєреїв було задоволено. Те, що відбулося фактично завершило історію незалежного існування СПАБЦ.

У 1946 році цими єпископами в м. Торгсхайм видавався журнал "Беларускі царкоўны голас".

1948-2000 роки

Серед білоруської еміграції знайшлися й активні прихильники автокефалії, які звернулися за допомогою до неканонічної Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) з проханням створити для них Білоруську автокефальну православну церкву. Глава УАПЦ Полікарп (Сікорський) благословив єпископа Сергія (Охотенко) прийняти їх під свій омофор.

5 червня 1948 року в місті Констанці був проведений Собор, який оголосив про створення Білоруської автокефальної православної церкви і обрав її архиєпископом Сергія (Охотенко).

Друкованими органами БАПЦ були газета "Зьвіняць звани Сьвятой Сафії" (Регенсбург) та "Праваславни беларус" (видавався з 1946 року по початок 1950-х років).

У 1949 році єпископом БАПЦ був обраний мирянин, незадовго до обрання прийнявший чернечий сан, доктор богословія архимандрит Василій (Тамашчык Уладзімер, 15.04.1900—09.06.1970).

Василій (Тамащик) - у 1951-1970 роках керуючий Американською єпархією БАПЦ, одночасно був секретарем БАПЦ.

Після дозволу виїзду білоруських емігрантів з Німеччини архиєпископ Сергій виїхав до Австралії, а єпископ Василь — у США. На початку 1950-х років лідери церкви і більшість її прихильників переселилися до Канади і США.

У 1951 році була утворена "Білоруська церковна рада Північної Америки", яку очолювали Миколай Лапіцький - засновник і настоятель парафії св. Євфросинії у м. Саут-Рівер, штат Нью-Джерсі (у 1951-1976 роках), та Святослав Ковш (з 1976 року) - настоятель парафії св. Кирила Туровського в районі Річмонд-Хілл, Нью-Йорк. Ця структура мала офіс за наступною адресою: Committee of Byelorussian Greek - Orthodox Church, 192 Turnpike Road, South River, NJ.

Активно підтримали нову структуру тогочасні політичні лідери білоруської еміграції у США: Мікалай Абрамчик - президент Ради БНР у вигнанні, та перший голова Білоруського Конгресового комітету Ніколас Скорс.

У 1952 році білоруський національний активіст та історик Михайло Белемук (Міхась Белямук), роки життя 1924-2014, мешканець м. Клівленд (штат Огайо), зареєстрував у місті Клівленд (штат Огайо) релігійну громаду "Матері Божої Жировицької білоруська православна катедра".https://opencorporates.com/companies/us_oh/227392 Згодом, у 1968 році цю громаду очолив після Белямука єпископ Олександр (Крит).

Крім того, в околицях Клівленду з 2001 року по 2006 рік юридично існувала "Американська Європейська дієцезія Білоруської Автокефальної Православної Церкви", яку зареєстрував висвячений у 1997 році в юрисдикції УПЦ США священник Дмитро Бєлєнький.https://opencorporates.com/companies/us_oh/1221389

Перед тим, у 1951 році священник Стефан Войтенка заснував парафію БАПЦ на честь Жировицької Богоматері в м. Хайленд-Парк, у 1963 році переведену в м. Нью-Брансвік. Для цієї ж парафії священник Олександр Яновський заснував на початку 1970-х років окреме білоруське православне кладовище у м. Іст-Брансвік.

У вересні 1957 році на соборі, який відбувся в білоруському православному храмі св. Євфросинії Полоцької в місті Саут-Рівер, була утворена "Рада Беларускай Аўтакефальнай Праваслаўнай Царквы".

Керівництвом БАПЦ видавалися церковні часописи: «Божым шляхам» ( Париж, а потім Лондон), «Беларуская царква» (Чикаго), «Голас царквы» (Нью-Йорк), "Царкоўны Сьветач" (Саут-Рівер, під редакцією священників БАПЦ Лапіцького і Ковша), нерегулярна газета "Царкоўны пасланец".

Станом на 1958 рік, крім собору св. Кирила Турівського в районі Бруклін (Нью-Йорк), відкритого 3 листопада 1957 року під керівництвом Василія (Томащика, або Тамащика), існували також парафії БАПЦ у містах Саут-Рівер (Нью-Брансвік) та Клівленд. У Брукліні першими священиками БАПЦ служили Хведар Данилюк і Сьцяпан Войтанка.