Університе́т (, від — «сукупність» , universitas magistrorum et scholarium — сукупність, об'єднання тих, хто вчить, і тих, хто навчаєтьсяДив., наприклад: The Encyclopaedia Britannica: a Dictionary of Arts, Sciences, Literature and General Information. — 11 ed. — London; New York: Encyclopaedia Britannica Co., Ltd., 1910—1911. Vol. XXVII: Tonalite to Vesuvius. Vol. XXVIII: Vetch to Zymotic Diseases. — 1911. — XIV, 1064, XV, 1064 p. — Р. 748.) — автономний заклад вищої освіти, тип якого сформувався в Європі за Середньовіччя. В університеті об'єднується низка факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук.
Між іншим університети є науковими установами, в яких викладачі спільно зі студентами виконують наукові дослідження. Провідні університети мають свої видавництва, де друкують навчальну та наукову літературу. Традиційно університети надають привілеї своїм студентам й аспірантам наукові ступені бакалаврів, магістрів та докторів.
Виникнення університетів
Перші університети в Європі виникли в Болоньї (заснований 1088 р. як юридична школа, статус університету з 1158 р.) Оксфорді (1167), Парижі (1215) та в інших містах Італії, Франції та Англії. Пізніше були засновані університети в Чехії — Карлів (Прага, 1348), Польщі — Ягеллонський (Краків, 1364), Австрії (Відень, 1365), Німеччині (Гейдельберг, 1386), Швеції (Уппсала, 1477), Данії (Копенгаген, 1479) та інші (див. таблицю нижче).
Рік заснування Університет 425 Константинопольський університет, Константинополь 859 Університет Аль-Карауїн, Фес 972 Університет Аль-Азгар, Каїр 1088 Болонський університет, Болонья 1117 Університет Парми, Парма 1167 Оксфордський університет, Оксфорд 1175 Моденський університет, Модена 1215 Сорбонна, Париж бл. 1209 Кембриджський університет, Кембридж 1218 Університет Саламанки, Саламанка 1222 Падуанський університет, Падуя 1224 Неапольський університет, Неаполь 1229 Тулузький університет, Тулуза 1240 Сієнський університет, Сієна 1289 Університет Монпельє, Монпельє 1290 Коїмбрській університет, Коїмбра 1290 Лісабонський університет, Лісабон 1297 , Лерида 1303 Римський університет ла Сапієнца, Рим 1308 Університет Перуджі, Перуджа 1321 Флорентійський університет, Флоренція 1336 Університет Камерино, Камерино 1339 Гренобльський університет, Гренобль 1343 Пізанський університет, Піза 1346 Університет Вальядоліда, Вальядолід 1348 Карлів університет (також Празький університет), Прага 1361 Павійський університет, Павія 1364 Ягеллонський університет, Краків 1365 Віденський університет, Відень 1367 Пецький університет, Печ (Угорщина) Рік заснування Університет 1386 Гейдельберзький університет, Гейдельберг 1388 Кельнський університет, Кельн 1391 Університет Феррари, Феррара 1392 Ерфуртський університет, Ерфурт 1402 Вюрцбурзький університет, Вюрцбург 1409 Лейпцизький університет, Лейпциг 1413 Сент-Ендрюський університет, Сент-Ендрюс 1419 Ростоцький університет, Росток 1425 Левенський університет, Левен 1431 Університет Пуатьє, Пуатьє 1434 Катанійський університет, Катанія 1450 Барселонський університет, Барселона 1451 Університет Глазго, Глазго 1453 Стамбульський університет, Стамбул 1456 Грайфсвальдський університет, Грайфсвальд 1457 Університет Фрайбурга, Фрайбург 1460 Базельський університет, Базель 1465 Істрополітанський Університет, Братислава 1472 Інгольштадтський університет, Інгольштадт (зараз Мюнхенський) 1473 Трірський університет, Трір 1477 Майнцький університет, Майнц 1477 Упсальський університет, Упсала 1477 Тюбінгенський університет, Тюбінген 1479 Копенгагенський університет, Копенгаген 1495 Абердинський університет, Абердин 1495 , Сантьяго-де-Компостела 1499 Мадридський університет, Мадрид
Освітній процес
Основним методом університетського викладання були лекції професорів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля — на філософському факультеті, трактати Гіппократа — на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпались з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр Дунс Скот (1266–1309) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Крім цього, всього учні виконували ще й письмові вправи — писали трактати.
Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі — магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра — тільки кожний шістнадцятий.
Перші університети мали своє самоврядування і користувались певною автономією щодо церкви, феодалів і міських магістратів. Учні називались студентами, що з латинської означає старанно вчитися. Вони об'єднувались у провінції і нації. Викладачі об'єднувались в особливі організації — факультети — за вмінням викладати той чи інший навчальний предмет. Викладачі вибирали голову факультету — декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи.
Але з моменту виникнення університетів церква, користуючись монополією на навчання, намагалася поширити на них свій вплив. Для цього церква надавала університетам різні привілеї та матеріальні допомоги, наповнювала їх своїми викладачами і навіть засновувала свої університети (наприклад, так було з Паризьким університетом). Поступово церква досягла своєї мети, а богословський факультет став найголовнішим.
Викладання велось латиною — міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV ст. з'явилися школи з викладанням національними мовами. Навчання було усним. Письмових завдань не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршованої форми. У XII ст. склався тип мандрівного студента — ваганта. До кінця XII ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий, або артистичний (від латинського «ars» (множина «artes») — мистецтво), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв» — наук, відомих уже в пізньоантичні часи — так зв. trivium становили граматика, риторика, логіка, або філософія, і quadrivium — математика, астрономія, геометрія і музика; юридичний; медичний і богословський (термін навчання 5—6 років). Особи, які навчалися на підготовчому (артистичному) факультеті, складали іспит і діставали ступінь «бакалавра мистецтв» (з лат. baccalaureatus — увінчаний лавром). Вони могли продовжувати навчання далі і, склавши магістерський іспит і витримавши диспут, отримували від університетського канцлера licentiam docendi, тобто право викладати. Далі вони могли здобути титул «магістра вільних мистецтв»(magister artium liberalium). Однак це означало значні витрати на подарунки й пригощання, а також накладало обов'язок принаймні два наступні роки викладати в університеті, тому більшість студентів задовольнялися отриманням licentiam docendi. Магістри, а часто вже й бакалаври, могли записатися на якийсь з вищих факультетів, і після закінчення повного курсу навчання в університеті (11—13 років) випускники одержували звання «доктора наук».
Види університетів
Закон України «Про вищу освіту» визначає: "Університет — багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльністьЗакон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (Редакція від 28.09.2017)."
Університети класифікують за різними ознаками. Так, за формою власності виділять: Державний університет Громадський університет Приватний університет.
Залежно від різноманітності напрямів підготовки виділяють багатопрофільні університети, котрі здійснюють підготовку фахівців у багатьох галузях на різноманітних факультетах (т. зв. класичні), а також профільні університети, які здійснюють підготовку фахівців за кількома напрямами, але, як правило, у межах певного профілю. Серед профільних університетів можна виділити: аграрні (наприклад Національний університет біоресурсів і природокористування України, Львівський національний аграрний університет, Житомирський національний агроекологічний університет, Уманський національний університет садівництва); технічні (наприклад Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Національний університет водного господарства та природокористування); технологічні (наприклад Національний університет харчових технологій, Національний фармацевтичний університет, Український державний хіміко-технологічний університет); медичні (наприклад Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова, Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського, Івано-Франківський національний медичний університет); педагогічні (наприклад Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка, Рівненський державний гуманітарний університет, Житомирський державний університет імені Івана Франка); економічні (наприклад Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київський національний торговельно-економічний університет, Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця, Тернопільський національний економічний університет); юридичні (наприклад Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Національний університет «Одеська юридична академія», Київський університет права НАН України); мистецькі (наприклад Київський національний університет культури і мистецтв); військові (наприклад Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба); спортивні (наприклад Національний університет фізичного виховання і спорту України, Львівський державний університет фізичної культури) тощо.
Університети в Україні
Острозька слов'яно-греко-латинська академія
Див. Острозька слов'яно-греко-латинська академія
Першим університетом на землях України вважають Слов'яно-греко-латинську академію в місті Острог (нині Рівненська область). Назва академія — розповсюджена назва навчального закладу, що дорівнював університету. Латиною всі університети називались академіями (або колегіями), бо латина була мовою науки і освіти тих часів, також і міжнародною мовою спілкування в Західній Європі. (Латиною — Collegium maius називали університет у Кракові, Accademia dei Lincei — назва університету в Римі, заснованого у 1603 році маркізом Федеріко Чезі, він дав і назву).