Усти́нівка — селище в Україні, центр Устинівської селищної громади Кропивницького району Кіровоградської області. Розташоване на річці Березівці (притока Інгулу). Населення — 3077 мешканців (2025)ПАСПОРТ Устинівської селищної територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області (станом на 01.04.25).

Географія

Устинівка розташована в південній частині Кіровоградської області в степовій зоні, на берегах річки Березівка.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська400996.79%російська681.64%румунська340.82%вірменська240.58%білоруська40.10%інші/не вказали30.07%Усього4142100%

Історія

Заснування Населений пункт заснований у 40-х роках XVIII століття переселенцями з Полтавської губернії. За легендою, назва селища походить від імені козака-першопоселенця Устина (Устима) , що зі своїми синами біля обриву на території сучасної 9-ї сотні (в Устинівці досі зберігся поділ місцевості на сотні) посіяв хліб та посадив картоплю.

Існує народна легенда про заснування села: нібито зимівник Устим з своїми синами біля обриву на території сучасної 9-ї сотні посіяв хліб і посадив картоплю. Переконавшись у родючості ґрунту цієї місцевості, він переселився сюди, а за ним частина й других зимівників.

Станом на 1787 рік у казенному селі Устинівці Єлисаветградського повіту налічувалося вже 16 дворів з 52 мешканцями чоловічої статі.

XIX століття У 1815–1820 роках в селі існувало 176 дворів з населенням 1180 чоловік, яке займалося в основному хліборобством та скотарством.

У 1828 році село стало поселенням 1-го Бузького уланського полку. Для поповнення штатного комплекту господарів та їх помічників сюди переселили багато жителів інших державних сіл Київської і Полтавської губерній. Вони теж були перетворені на військових поселенців і мусили забезпечувати провіантом постояльців, а також заготовляти сіно та овес для їх коней. У примусовому порядку жителі села обробляли так звані «громадські лани» майже весь тиждень, хоча мали на них працювати три дні. Кожен крок поселенця був під пильним наглядом керівництва.

З ліквідацією військових поселень наприкінці 50-х років XIX століття місцевих мешканців знову було переведено на становище державних селян. Для них виділили 9226 десятин землі. 1859 року в селі було 366 господарств, де налічувалося 1394 жителі чоловічої статі. На 1885 рік, коли селян перевели на викуп, з 718 дворів 50 зовсім не мали землі, в 4 було від 4 до 6 десятин, у 342 — від 6 до 11 десятин, у багатьох не вистачало тягла та реманенту. 300 бідняцьких та середняцьких дворів обробляли свої наділи, вдаючись до супряги, 140 — найманою тягловою силою. На все село налічувався 341 плуг. Збирали врожай серпами та косами — не було жодної жатки. Молотили ціпами та ручними молотарками — «душогубками», на яких 8 чоловік за день обробляли 20 кіп хліба. Водночас кожна з 74 багатих селянських родин засівала по 16—50 і більше десятин. Всі вони орендували землю у навколишніх поміщиків та місцевих бідняків, які не мали змоги обробляти її. Заможні господарства мали 4 парові і 16 кінних молотарок, у кожному з них було від 3 до 18 голів робочої худоби. Багаті селяни збудували промислові підприємства: 5 кузень, 41 вітряк, олійню.

Наявність місцевих та великий приплив заробітчан з центральних губерній Росії призвела до того, що Устинівка стала одним з великих ринків робочої сили Єлисаветградського повіту. У 1885 році за повний світловий день плугатар одержував 35 коп., косар — 60, сівач — 64, погонич — 15 коп. Ще менше заробляли підлітки та жінки. У 1880-х роках тут двічі на рік збиралися ярмарки і щотижня — базари. Торгували на них сільськогосподарськими продуктами, предметами побутового вжитку та знаряддями праці.

У 1895 році село стало волосним центром (до цього входило до Седнівської волості). На той час тут налічувалося 849 дворів, у яких мешкало 4686 чоловік.

Дореволюційна Устинівка забудовувалася безладно, мала довгі вулиці (до 9 км). Серед землянок, вкритих соломою або очеретом, виділялося кілька кам'яних споруд: церква, будинки купців.

До кінця XIX століття медичної допомоги населення не одержувало. 1893 року сюди переведено із Седнівки лікарню на чотири ліжка і створено медичну дільницю, яку обслуговували лікар, два фельдшери та акушерка. Лише в 1863 році було засновано початкову школу, де навчалося сто хлопчиків і десять дівчаток, а у 1888 році — церковнопарафіяльну на 50 учнів (40 хлопчиків і 10 дівчаток). У 1885 році з 3888 чоловік дорослого населення тільки 196 вміли читати й писати.

XX століття В період революційних подій 1905—1907 років з у маєтку орендатора Зеля було переділено землю, в маєтку Задонської — спалено всі скирти та будівлі зі збіжжям. В липні 1905 року в центрі села сталася сутичка селян з каральним загоном.

Після столипінської реформи прискорилося соціальне розшарування населення та руйнування общини. Реформа призвела до масового розорення бідняцьких господарств, які змушені були здавати в оренду свої ділянки. 1907 року в селі налічувалося понад 80 господарств безземельних або таких, що мали до десятини. Про зубожіння селян Устинівки свідчить також і переселення бідноти в Семипалатинську, Томську губернії та Тургайську область. За 1908—1909 роки з Устинівки виїхали 130 сімей.

Зростання виробництва сільськогосподарських продуктів сприяло розвиткові підприємств для їх переробки. У 1907 році став до ладу паровий млин. 1911 року було збудовано два газогенераторні млини, олійню, дві просорушки та цегельню. Окрім того, працювали 2 столярні та 12 шевських майстерень.

Під час Першої світової війни близько половини працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. У селян реквізували велику кількість коней для армії. Зростали ціни на товари широкого вжитку; податковий тягар і виконання військових повинностей розоряли селянські господарства.

Революція 1917 року У лютому 1917 року, після повалення самодержавного режиму, в Устинівці було створено волосний громадський комітет. Не дочекавшись бажаної землі від нової влади, бідняки 15 липня 1917 року почали захоплювати у великих землевласників сінокоси та хліб. Їхній приклад наслідували селяни всієї волості.

Про проголошення Радянської влади в Україні жителі дізналися наприкінці грудня 1917 року від депутата-більшовика повітової Ради від Устинівської волості з Когушівки О. П. Бутузова (Цимбала), що прибув з Єлисаветграда. Встановлення Радянської влади в селі проходило в запеклій боротьбі між більшовиками, білими та військами УНР. 2 січня 1918 року було створено волосний ревком, першим головою якого став О. П. Бутузов. Розпочався червоний терор. Ревком створив охорону для підтримання громадського порядку в селі, яку очолював М. П. Прутян. Усі маєтки було взято на облік, призначено уповноважених та комісарів, а також озброєно п'ятірки для охорони громадського майна.

Визвольні змагання У березні 1918 року волосний революційний комітет почав боротися проти військ Української держави та її австро-німецьких союзників. Командиром його загону був М. П. Будак. 16—17 квітня тисячний загін вирушив на станцію Долинська, де одержав зброю й обмундирування. Перейменований на Перший Херсонський Червоної гвардії загін, він направився до станції Знам'янка. В бою, що розгорівся тут, загін зазнав невдачі і відступив до Куцівки. Невдовзі українське військо за підтримки німців відбило у червоних Устинівку. Незважаючи на арешти та страти комуністів, ті створюють влітку 1918 року партизанський загін, що діяв у районі Знам'янки. У волость для підпільної роботи повернувся М. Будак, але його згодом відправили до єлисаветградської в'язниці.

Після відступу австро-німецьких військ влада у селі переходить під контроль Директорії. У середині лютого 1919 року в результаті чергової більшовицької агресії було відновлено радянську окупацію, знову почав діяти волосний ревком, до якого увійшли комуністи О. П. Кеймар (голова), М. І. Короїд та М. П. Прутян. 28 лютого було обрано волвиконком, у складі якого було три чверті комуністів. Тоді ж організувався комуністичний осередок. Більшовицька влада створила в колишніх поміщицьких маєтках дві комуністичні артілі, до однієї з яких увійшло 70 а до другої — 40 родин.

5 серпня 1919 року Устинівку захопили денікінці, разом з якими повернулися і дореволюційні порядки. У січні 1920 року частини Червоної Армії вже остаточно захопили Устинівку. 25 березня було вдруге обрано Устинівський волосний виконавчий комітет, при якому створено три відділи: земельний, військовий та народної освіти. У грудні 1920 року до Устинівки прибув 63-й кавалерійський полк Червоної Армії, який разом з комнезамівцями довершив окупацію Устинівщини. 30 листопада 1920 року в селі сформувалася комсомольська організація, було відкрито клуб молоді та хату-читальню, організовано кілька гуртків художньої самодіяльності.

З серпня 1921 по лютий 1922 року село Устинівка було районним центром. Після ліквідації повітів у 1923 році воно знову стає центром району. Устинівський райпартком складався з трьох партосередків. До сільського осередку входило 9 членів і 3 кандидати у члени партії.

Райвиконком і райпартком очолили боротьбу з залишками «зелених» та армії УНР. Українське підпілля зуміло ліквідувати секретаря райкому партії М. І. Короїда, комуніста Метельникова, І. Рибченка, Я. Кривов'язенка та А. Грабовського.

Міжвоєнний період

Відповідно до закону від 2 березня 1921 року, що закріпив за селянами на 9 років землю, одержану від Радянської влади, в заможних селян було відібрано лишки землі та посівного матеріалу і передано комнезаму для розподілу між сім'ями бідних селян та червоноармійців. Уже в 1923–1924 господарському році жителі села засіяли ярими і озимими культурами 8169 десятин, з них житом — 1658, пшеницею — 1321, що становило 74 % довоєнних площ. На 1924 рік порівняно з довоєнним часом майже вдвічі зросла й кількість дворів — з 888 до 1474, а жителів — з 5560 до 6319 чоловік. У селі було 32,2 % бідняцьких господарств, 36,6 % — середняцьких, 15,6 %— заможних. До того ж, в Устинівці налічувалось 50 наймитів. Комітет незаможних селян став на шлях боротьби з так званим «куркульством».

На початку 1924 року в Устинівці були створені комітети взаємодопомоги. Станом на 1 жовтня цього ж року вони об'єднували 396 членів. Найбіднішим вдовам та інвалідам більшовики видавали мізерну матеріальну допомогу.

В умовах нової економічної політики в Устинівці налагоджується регулярне постачання населення необхідними промисловими товарами. Комнезам починає створення створення нових експлуататорських структур — колективних форм господарювання. У травні 1922 року організовано перший ТСОЗ «Червоний схід». До нього входило 13 бідняцьких господарств. У товаристві було дві пари коней, віз, жатка, дві борони. Вже наступного року, коли колективне господарство вперше здало хліб державі, Московський текстильний трест відпустив йому в кредит за твердими цінами товарів на 150 червонців.

Для допомоги в агротехнічному обробітку землі бідняцьким і середняцьким господарствам, а також сільгоспартілям в 1924 році створюється Устинівський агроцентр. При ньому був прокатний пункт, що мав дві парові молотарки, 5 сівалок, 6 жаток, 9 плугів, 7 борін тощо. Агроцентр рекомендував універсальну форму обробітку землі — шестипільну сівозміну в три клини. З грудня 1925 року працювало Устинівське машинно-тракторне товариство «Червоний плуг», а з лютого 1927 року — «Незаможник».

У 1920 році відділ народної освіти при Устинівському волвиконкомі розпочав процес лікнепу. У гуртки лікнепу було залучено 111 чоловік. У 1920 році з Донбасу сюди було переведено дитячий будинок. При сельбуді діяли драмгурток та бібліотека з книжковим фондом в 1 тис. примірників. У хатах-читальнях організовувались вечори та лекції.

Відділ агітації та пропаганди райкому партії проводив перетворення жителів села на відданих комуністичній ідеї громадян. Яскравим свідченням цього є телеграма, надіслана учасниками траурного мітингу з приводу похорону Леніна: