Гостиний двір у Києві — монументальний торговий комплекс на Контрактовій площі на Подолі, частково зведений у 1809-1813 роках за проєктом Луїджі Руска. Перебудований у 1828—1833 роках за проєктом А. Меленського, та наприкінці ХІХ століття. Знесений та відбудований наново за первісним проєктом Л. Руска архітектором В. Шевченко у 1983—1990 роках. У 2013 розпочата масштабна реконструкція за проєктом А. Миргородського.

Пам'ятка містобудування і архітектури національного значення (1979—2011, 2015), пам'ятник архітектури містобудування місцевого значення (2014). Також, Гостиний двір є головним і центральним елементом Пам'ятки архітектури і містобудування місцевого значення «Комплекс споруд Контрактової площі, Х-кінець-XIX ст.» (2012).

Історія

Передумови В той час в Києві на Подолі вже існував Старий гостиний двір, зведений у 1778 році за проєктом архітектора Івана Григоровича-Барського, проте його розмірів було недостатньо, аби задовольнити попит наявних купців.

З 1798 року на площі, яку в подальшому почали називати Контрактовою, почали проводити Контрактові ярмарки, переведені з Дубно. З ростом об'ємів торгівлі виросла необхідність будівництва на цій площі більшого двоповерхового Гостиного двору.

В 1806 році відомому петербурзькому архітектору Луїджі Руска було поручено «складення» проєкту двоповерхового Гостиного двору.

21 листопада 1808 року на тодішній Торговій площі під час пожежі згоріло понад 300 дерев'яних лавок, а залишилися лише льохи й попелища. Відразу після пожежі 23 листопада «Товариство торгівельних купців» Подолу звернулося до цивільного губернатора з проханням дозволити їм збудувати кам'яні торгові ряди і видати для цього з Державного банку позику 150 тис. рублів..

Наступного дня, 24 листопада 1808 року, магістрат у рапорті на ім'я київського цивільного губернатора П. П. Панкратьєва доклав повідомляє про рішення про початку будівництва кам'яного Гостиного двору на кошти Міського товариства і господарів товариства відразу з приходом весни 1809 року. В цьому ж документі говориться про заснування Будівельної експедиції, членами якої ставали імениті громадяни Києва М. Григоренко, А. Барський, П. Барщевський. Експедиція під наглядом магістрату мала опікуватися заготівлею матеріалів, узгодженням робіт з архітектором та слідкувати, щоб під час будівництва не було ні зупинки, ні завад..

18 грудня 1808 року Київська міська Комісія з управління доходами і витратами представила київському губернатору відношення щодо відведення місця для будівництва нового Гостиного двору «там, де стояли раніше згорілі лавки».

4 січня 1809 року губернатору Панкратьєву були представлені плани площі, на одному з яких були зображені всі будови гостиного двору (назва від давньоукр. «гість» — купець) та інших торгових лавок..

Для вивільнення місця під будівництво «нового» Гостиного двору розібрали цегляний будинок купця Пилипа Лакерда..

Існував також Печерський гостиний двір, який згорів 1817 року.

Будівництво за проєктом Луїджі Руска (1809—1813)

Затвердження проєкту 10 серпня 1809 року представлений проєкт Луїджі Руска був затверджений у Міністерстві внутрішніх справ, а 5 вересня проєкт був вже в Києві для його реалізації.

Проєкт нового Гостиного двору в стилі класицизму розробив архітектор Луїджі Руска. Це мав бути монументальний двоповерховий торговельний комплекс у вигляді замкненого прямокутника з внутрішнім службовим приміщенням, до якого вели шість воріт.

Зовнішні сторони двору були оточені арковими галереями, фасади (південний і північний — завдовжки 120 м, східний та західний — 60 м) мали бути прикрашені напівкруглими пілястрами (напівколонами) висотою у 2 поверхи та пофарбовані в жовтий та білий кольори. Гостиний двір мав розміри 80*20 метрів. В результаті будівництва, будівля отримала розміри 122*65 метрів.

Згідно з «височайше апробованим» планом, уздовж фасаду звернутого до Братського монастиря (нині — Києво-Могилянська академія), мав міститься «ряд залізний», з боку фонтану Самсона — «ряд пуховий та полотняний», до храму Богородиці Пирогощі — «ряд овочевий», до сучасної вулиці Сагайдачного — ряд «шовковий та суконний».

Це були повністю конкурентноспроможні виробництва, які, одначе, поступилися своїм статусом лише у другій половині XIX століття — після скасування Маґдебурзького права 1835 року та відкриття великих фабрик та заводів.

Проєктом було передбачено розміщення по лавці у кожній арці, за виключенням 6 проїздів у внутрішній двір. Таким чином на фасаді першого поверху мало бути розміщено 56 лавок і 40 лавок з боку двору. Всього — 96. На другому поверсі мало бути 108 лавок, оскільки відпадала потреба у 6 проїздах. Всього будівля була розрахована на 204 торгові точки. Доступ до лавок другого поверху планувався по 4-м сходовим маршам в кутових частинах Гостиного двору з подальшим виходом на відкриті аркові галереї.

Всередині двору мав бути розміщений торговельний ринок.

Початок будівництва Уряд надав магістрату восьмирічну позику 150 тисяч рублів і 18 вересня 1809 року заклали фундамент нового Гостиного двору, що його благословив митрополит Серапіон.

14 листопада 1809 року для спостереження за будівництвом Гостиного двору була затверджена «спеціальна будівельна експедиція», в склад якої входили головний архітектор Києва Андрій Меленський та петербурзький архітектор Костянтин Ізмайловський.

Первісно будівництво Гостиного двору в Києві здійснювалось під керівництвом петербурзького архітектора К. Є. Ізмайловського за проєктом Луїджі Руски, а з 3 березня 1811 року керівництво будівельними роботами знову перейшло до рук міського архітектора А. Меленського.

Спочатку частково фундаменти Гостиного двора поставили на дерев'яні зруби погребів, які там були раніше, це призвело до нерівномірної осадки будинку та тріщин в стінах. Цей недолік було усунуто під керівництвом архітектора Меленського до вересня 1811 року.

Вимушене призупинення будівництва До 1811 року були зведені фундаменти та частково стіни першого поверху за проєктом.

Проте 9-11 липня 1811 року трапилася грандіозна пожежа, яка знищила більшу частину будинків і споруд на Подолі. Гроші з будівництва Гостиного двору були направлені на подолання наслідків катастрофи. Наступного року фінансування будівництва було унеможливлене через французько-російську війну 1812 року. Довелося лише накрити перший поверх дахом і залишити будинок одноповерховим. На цій стадії будівництво зупинилося до 1825 року.

Проте Гостиний двір почав працювати за первісним призначенням. За Магдебурзьким правом, яке Київ мав до 23 грудня 1834 року, доходи від Гостиного двору отримував Магістрат.

Реконструкція за проєктом А. Меленського (1828—1833) В 1826 році через фінансову неспроможність громади Києва було «височайше дозволено» залишити Гостиний двір одноповерховим.

Перша реконструкція була розпочата 1828 року архітектором Андрієм Меленським після пожежі. Він ввів замість легкого русківського стилю ампір. Тонкі красиві форми були замінені на грубіші.

В 1833 році були завершені будівельні роботи з облаштування карниза, аттика та нового даху з залізним покриттям.

У Гостиному дворі розмістили 52 лавки, в яких працювали крамниці та майстерні, частина з яких належала Міській Думі, а частина була у приватній власності купців.Николай Закревский «Летопись и описание города Киева», Москва, 1958 стор.95 Кожна крамниця мала складське приміщення в підвалах.

Перебудови у другій половині XIX століття В 1843—1854 роках Міська дума здавала лавки гостиного двору на відкуп, і відкупники на свій розсуд перебудовували фасади, замуровували аркові галереї. Відтепер щезли помалу ефектні аркатури, що оточували будинок з усіх боків, в багатьох місцях перерізані первісні пілястри, вікна, ґзимси; над крамницями надбудовані другі поверхи тощо.

На літографії, яка зберігається у сімейному архіві києвознавця Владислави Осьмак, Гостиний Двір зображений наприкінці 40-х років XIX століття із ринком усередині.Kyiv's Hostynny Dvir's exterior to be preserved, says Ukrrestavratsiya

Наприкінці ХІХ ст. перед фасадом, звернутим до Олександрівської вулиці (тепер — Петра Сагайдачного) було розбито сквер, який мав декорувати невдалі заходи щодо реконструкції будівлі.

19 жовтня 1905 року російські монархічні ультранаціоналісти «чорносотенці» вчинили погром єврейських лавок, що розміщувалися у Гостиному дворі.

Радянський час

В 1917 році в Гостиному дворі працювало 53 крамниці. Більшість купців індивідуально подобудовували горище над своїми лавками, яке виконувало функцію повноцінного другого поверху. Професор Костянтин Щероцький писав, що незважаючи на перебудову більшості лавок, гостиний двір зберіг риси архітектури початку XIX століття. в стилі ампір із колонами і відповідними прикрасами вікон, фронтонів тощо.К. В. Щероцкий, Киев. Путеводитель, Киев, 1918, стор 173

У 1920-ті роки одноповерховий Гостинний двір залишався торговим комплексом. У його секціях торгували НЕПмани, потім робочі кооперативи — «сорабкопи». На жаль, у цей час віконно-дверні прорізи переробили вже зовсім бридко, а надбудови остаточно попсували вихідні шляхетні пропорції фасадів.М.Кальницький, Минуле і майбутнє київського Гостиного двору. ФОТО інтернет-видання Історична правді, 1.06.2012

У 1930-му році на фасаді, повернутим до Контрактового дому, збереглася лиш одна арка в початковому вигляді. 1924 частково відновлене первісне, жовте з білим, пофарбування фасаду.

Під час Другої світової війни двір повністю занепав.

За Генеральним планом 1947 року на Контрактовій площі пропонувалося знести Гостиний двір.

У повоєнні роки цю будівлю використовували як товарну базу численні невеликі підприємства. Збереженню та акуратному вигляду споруди це не сприяло. У приміщеннях Гостиного двору працювали гастрономторги, культторги, галантерейторги. Тут же розташовувались кравецька майстерня, контори будівельно-монтажних управлінь, централізовані склади тощо. Підземні складські приміщення гарно збереглися — у дворі постійно розвантажували всілякі товари і матеріали.

Лише на короткий час у 1955 році фасади Гостинного двору привели у порядок і навіть забезпечили їх старовинними вивісками задля зйомки двох фільмів — екранізації «Матері» М. Горького, режисера Марка Донського та «Матрос Чижик» режисера Володимира Брауна.

Перебудова за проєктом В. Шевченко (1983—1990)

Прокладення метро на Подолі На межі 1960—70-х pp. відроджується інтерес до вивчення та охорони історичного середовища Подолу.

У 1972 розпочалося будівництво метрополітену на Подолі. Будівництво лінії Поштова площа — Петрівка мало пройти переважно відкритим способом в умовах обмежених історичною забудовою Подолу. Це мало призвести до численних руйнувань забудови.

Тож у 1972-74 роках під керівництвом архітекторки Валентини Шевченко було проведено історико-архітектурну інвентаризацію забудови Подолу у межах Поштової пл. й вул. Ратманського (тепер Введенська). За її результатами було запропоновано відтворити Гостиний двір за проєктом архітектора Л. Руски шляхом надбудови та реставрувати всі споруди, що містяться по периметру площі.

Громадськість відстояла цінність Гостиного двору і було прийнято рішення пройти тунелем під будівлею закритим способом, а саму будівлю на період проведення робіт додатково зміцнити. Проте після проведення робіт з прокладення тунелів метро центральна частина будівлі дала просадку і по ній пішли тріщини.

За словами архітекторки Валентини Шевченко Гостиним двором збиралися займались три провідних архітектори-реставратори.

"Одна з них, Забвенко, прийшла, пофотографувала, побачила, у якому все страшному стані, – і відмовилась від роботи. Інша, Бакова, подивилась й сказала, що не хоче померти під цими аварійними арками. Цей же Отченашко, що дав зелене світло на виключення Двору з пам'яток, теж приходив, покопав-покопав і пішов. Тоді це все мені дісталось"

На основі віднайденого в Ленінградському архіві першопочаткового креслення Луїджі Руска архітектори-реставратори Валентина Шевченко та Юрій Лосицький склали проєкт оновленої двоповерхової будівлі.

Рішення про відбудову