Олександр Олександрович Сахно-Устимович (23 листопада 1880 — січень 1973, Чикаго, США) — український і російський військовий діяч, полковник. Життєпис
Походив із давнього козацького роду Сахно-Устимовичів.
Закінчив Київський Володимирський кадетський корпус, а в 1901 році Костянтинівське артилерійське училище по 1-му розряду. Направлений у званні підпоручника в 5-у артилерійську бригаду (Житомир). Зарахований пізніше до Терського козачого війська. Учасник Першої Світової війни, підполковник російської армії.
В 1917 році ад'ютант командуючого Київського військового округу генерала Ходоровича. 8 березня 1917 року вибраний заступником голови ради військових-українців Київського гарнізону, на основі якої було створено Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.
Помилково вважається, ніби Олександр Сахно -Устимович був командиром одеських гайдамаків, насправді командуючим їх був його брат Василь Сахно-Устисович. З весни 1918 року — на українській військовій службі. За гетьманату 1918 року — старший ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського, військовий старшина.
Виїхав до Одеси, де був співорганізатором Малоросійської Народної Громади, що відстоювала створення альтернативного українського правого уряду під егідою Антанти та білих сил. У 1919 році — в білогвардійських Збройних Силах Півдня Росії. Восени 1920 року — співробітник цивільного управління штабу головнокомандувача білогвардійської Російської армії генерала барона П. Врангеля, спільно з генералом Слащов-Кримським висував ідею відродження запорізького козацтва під патронатом Російської армії. Емігрував до Німеччини. Невідомий час жив у Польщі, активний діяч гетьманського руху в місті Кременець. Працював поваром у невеликому берлінському ресторані.
В ряді джерел вказано, нібито Сахно-Устимович помер в Берліні 15 червня 1942 р. і був похований на цвинтарі Тегель. Як встановив російський історик І. Петров, насправді це був його син, також Олександр (1910—1942), тоді як сам полковник у 1956 р. емігрував до США, і помер у січні 1973 р. у м. ЧикагоMy heritage. Разом з ним емігрували дружина сина Катерина (нар. 1913) та онучка Тетяна (нар. 1940).
Примітки
Джерела Михайло Омелянович-Павленко. Спогади командарма (1917—1920). Київ. — Темпора. 2007. — 535 с. Роман Коваль, Юрій Юзич. Микола Міхновський. Спогади, свідчення, документи. Київ, видавництво Марка Мельника. 2021. Посилання Павло Гай-Нижник. Особисті ад'ютанти й секретарі П.Скоропадського (до історії функціонування Головної квартири гетьмана України) ЯРОСЛАВ ТИНЧЕНКО. Українські гетьманці ХХ століття