Павло́ Макси́мович Фе́дченко (12 липня 1920, село Носачів, нині Смілянського району Черкаської області — 13 червня 2002, місто Київ) — український літературознавець, шевченкознавець. Доктор філологічних наук (1968), професор. Завідувач відділу культури ЦК КПУ (в 1968—1973 роках). Кандидат у члени ЦК КПУ в 1971—1976 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 8-го скликання.

Життєпис

Учасник Другої світової війни — фронтовик, військовий журналіст.

1949 закінчив Київський університет. Невдовзі у цьому ж університеті став першим аспірантом кафедри теорії і практики радянської преси, створеної 1951.

Працював у Київському університеті. Очолював кафедру історії журналістики, був деканом філологічного факультету. Був науковим керівником дипломної роботи В'ячеслава Чорновола.

Був членом ВКП(б) з 1946 року.

У липні 1968—1973 роках — завідувач відділу культури ЦК КПУ.

Роль у порятунку факультету журналістики Львівського університету

На початку 1960-х ЦК Компартії України відрядив до Львова дуже представницьку комісію на чолі з «добре вишколеним функціонером» Л. Чередниченком. Саме так про нього написав у спогадах «Львівський журфак — це звучить гучно, славно, гордо!» один із членів цієї комісії професор Київського університету Павло Федченко.

Завдання комісарів полягало у підготовці рекомендацій щодо злиття факультетів журналістики Київського та Львівського університетів (звичайно, на київському ґрунті) і в узагальненні стану викладання суспільно-політичних дисциплін (передовсім марксо-ленінського циклу) у високих школах Львова.

Очікуваної одностайності не було досягнуто. Федченко не підписав висновків комісії, натомість підготував і подав простору «цидулу на користь збереження львівського факультету журналістики». Як не парадоксально — у високих партійних кабінетах, де, очевидно, стали сумніватися у своєму рішенні щодо створення львівського факультету, дослухалися окремої думки Федченка.

У спогадах на схилі життя учений так пояснював свій крок:

Праці

Праці з історії української літературної критики, історії української журналістики та шевченкознавства.

«Матеріали з історії української журналістики» (1959). «Слово про Кобзаря» (1961). «Тарас Шевченко» (1963). «Преса та її попередники» (К.: Наук. думка, 1969). «Літературна критика на Україні першої половини XIX ст.» (1982). Статті: «Публіцистика Т. Г. Шевченка» (1959), «Тарас Шевченко — великий співець дружби народів» (1965). Публіцистика Т. Г. Шевченка // Світова велич Шевченка. — Т. 2. — К., 1964. Коли і де народився Володимир Винниченко // Слово і час. — 2000. — № 7. «Закуток» — останній притулок Володимира Винниченка // Україна (Київ). — 1991. — № 12.

Співавтор колективних праць: «Партія і література» (1975), «Українська література в російській критиці» (1980), «Історія української дожовтневої журналістики» (1983).

Нагороди Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (10.07.1970).

Література

. Словникова частина. — Т. 9. — С. 3492.  — С. 617.  — С. 300. Сарана Ф. К. Федченко Павло Максимович //  — С. 550.  — С. 506. Павло Максимович Федченко: Некролог // Слово і Час. — 2002. — Липень. — С. 95.

Посилання

Ю. Ф. Ярмиш. Кафедрі періодичної преси — 50 років Факультетові журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка виповнюється 50 років