Євген Павлович Фомін (27 грудня 1910, Каховка — 5 листопада 1942, Київ) — український поет.
Біографія Рано залишився сиротою: у 1919 році батько, який очолював партизанський загін на Херсонщині, був розстріляний німцями. Мати поета померла 1921 року через голод. Виховувався в дитячих будинках Каховки та Херсона.
Навчався в Харківському педагогічному інституті, з 1935 року жив у Києві.
За Другої світової війни був фронтовим кореспондентом газет. Навесні 1942 року працював у прифронтовій зоні Донбасу й улітку опинився в оточенні. Нелегально перебрався до Києва, де мешкав у знайомих, але був заарештований гестапо.
На пропозицію співпраці з окупаційною адміністрацією Фомін не пристав. Восени 1942 року його розстріляно у Бабиному Яру.
Творчість Вірші почав писати з середини 1920-х років. З 1927 року співпрацював з літературно-громадським часописом «Молодняк» однойменного літературного об'єднання. Член Спілки письменників України (1934).
Опубліковані збірки «Поезії» (1927), «Ескізи» (1930), «Засідання героїв» (1932, після її виходу виключений з літературного об'єднання «Молодняк»), «Лірика» (1938), поеми «Трипільська трагедія» (1929), «Мічурін» (1935), казка для дітей «Івасик-Телесик» (1941, спільно з А. Шияном).
На початку війни вийшла нова збірка поезій «Кров за кров» (1942), до якої увійшла також і поема «Василь Боженко».
Посмертно опубліковано «Вибране» (1956, 1958, 1963).
Література
Посилання Ярослав Голобородько, Поетична індивідуальність Євгена Фоміна Братан Микола Іванович, Поет-земляк Євген Фомін Євген Фомін: біобібліографічний покажчик