Халупники — категорія залежних селян у Польському королівстві і Великому князівстві Литовському, які через «Уставу на волоки» (1557) втратили землю і залишилися з власною хатою (халупою) та невеликими земельними наділами (до трьох моргів).
Халупники відбували панщину (25 піших днів на рік), наймалися на працю у фільварках або ставали ремісниками. Згодом у Російській імперії під час обезземелення селян в кінці XVIII — на початку XIX століття кількість халупників почала зростати: на Правобережжі в 1848 році їх було 7,5 %, а на Лівобережжі в 1859 році — 24 % селянських господарств. Після скасування панщини назагал халупники не одержували землі та залишалися сільськогосподарськими робітниками чи відходили до міст.
Халупники — категорія залежних селян та найбідніших міщан в Україні XVI—XIX століття, які не володіли землею, а лише хатами — халупами, іноді ще й невеликими садибами (до трьох моргів). Халупники наймитували або займалися ремеслом, відбуваючи пішу панщину та інші повинностіТимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2.
Див. також Коморники
Примітки
Література Гурбик А. О. Халупники //
Посилання