Златокротові (Chrysochloridae) — родина ссавців ряду тенрекоподібних, ці невеликі тварини мешкають в Південній Африці.
Зовнішній вигляд На вигляд ці звірі більше нагадують не кротів, а підземних гризунів — цокорів. При цьому філогенетично златокротові ближче до тенреків і видрових землерийок. Крім того, златокротові мають дивовижну схожість із австралійськими сумчастими кротами (Notoryctes), хоча і належать з ними до різних систематичних груп.
Розміри златокротових дрібні і середні: тіло завдовжки 8-24 см, хвіст рудиментарний. Тіло округле, покрите коротким густим хутром червоного, жовтого, оливкового або коричневого кольору з червоним металевим блиском. Голова дещо сплощена зверху. Носовий відділ не загострений; кінець морди ороговілий і допомагає при ритті землі. Ніздрі при копанні землі прикриваються клапанами. Рудиментарні очі приховані під шкірою. Вушні раковини непомітні. Передні лапи у златокротових 4-палі (немає 5 пальця), задні, — 5-палі. Між пальцями на задніх лапах є перетинки. Третій палець передніх кінцівок озброєний великим копальним кігтем. Зубів від 36 до 40. Сосків 2 пари (грудна і пахова). У самців і самиць урогенітальний тракт відкривається в єдиний отвір — клоаку.
Спосіб життя і харчування Златокроти водяться в Південній Африці, зустрічаючись від мису Доброї Надії та Камеруну, Заїру, Уганди, Кенії і Танзанії. Мешкають в різних ландшафтах: лісових, рівнинних, гірських і болотистих, а також в окультурених. Віддають перевагу місцевостям з м'якими ґрунтами, зокрема піщані пустелі. Спосіб життя підземний, рийний. Златокроти, подібно до звичайних кротів, влаштовують складні системи підземних ходів, розташованих в декілька ярусів: приповерхневих, кормових і житлових з гніздовими камерами. Ходи златокроти риють за допомогою морди і могутніх передніх лап, які, на відміну від лап кротових, розташовані під тілом, а не з боків. Нерідко, особливо в дощовий сезон, вони виходять на поверхню, переслідуючи виповзаючих земляних черв'яків. Окрім черв'яків, ґрунтових комах і інших безхребетних, вони поїдають безногих ящірок, вбиваючи їх ударами кігтів. У посушливий сезон і при похолоданні впадають в неглибоку сплячку. Завдяки ефективному обміну речовин багато видів взагалі не потребують води, отримуючи її з їжею. Самиці всіх видів зазвичай приносять по 2 дитинчати. Поза сезоном розмноження златокроти солітарні і територіальні.
Систематика
Підродина Chrysochlorinae Рід Carpitalpa Златокріт Аренда (Carpitalpa arendsi) Рід Chlorotalpa Златокріт Даті (Chlorotalpa duthieae) Златокріт Склатера (Chlorotalpa sclateri) Рід Chrysochloris Підрід Chrysochloris Златокріт капський (Chrysochloris asiatica) Златокріт Візаґі (Chrysochloris visagiei) Підрід Kilimatalpa Златокріт Штульмана (Chrysochloris stuhlmanni) Рід Chrysospalax Златокріт гігантський (Chrysospalax trevelyani) Златокріт грубоволосий (Chrysospalax villosus) Рід Cryptochloris Златокріт Де Вінтона (Cryptochloris wintoni) Златокріт Ван Зіла (Cryptochloris zyli) Рід Eremitalpa Златокріт Гранта (Eremitalpa granti)
Підродина Amblysominae Рід Amblysomus Златокріт фінбоський (Amblysomus corriae) Златокріт готентотський (Amblysomus hottentotus) Златокріт Марлі (Amblysomus marleyi) Златокріт міцний (Amblysomus robustus) Златокріт хайвелдський (Amblysomus septentrionalis) Рід Calcochloris Підрід Huetia Златокріт конгський (Calcochloris leucorhinus) Підрід Calcochloris Златокріт жовтий (Calcochloris obtusirostris) Підрід невизначений Златокріт сомалійський (Calcochloris tytonis) Рід Neamblysomus Златокріт Джуліана (Neamblysomus julianae) Златокріт Гунінга (Neamblysomus gunningi)
Викопні останки златокротів відомі з міоцену.
Література Українські наукові праці, що підтверджують назви златокріт, златокротові: Зиков О. — Класифікація сучасних плацентарних ссавців (Eutheria): стан і проблеми, Праці зоологічного музею Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, том 4, 2006 р. PDF Карабута О. П. Морфемна будова зооназв // Зб. наук. праць. Південний архів. Філолог. науки. — Херсон, 2003. — Вип. ХХІ. — С. 63-67 (УДК 81'373.611) І. Загороднюк — Наукові назви рядів ссавців: від описових до уніфікованих / Вісник Львівського Університету, Серія біологічна. 2008. Вип. 48. с. 33-43