Ха́рківський націона́льний меди́чний університе́т, раніше Харківський державний медичний університет. Вищий навчальний заклад, метою якого є підготовка медичних фахівців та підвищення кваліфікації, формування на базі університету науково-виробничого кластеру.

Університет має 8 факультетів: I—IV медичні, стоматологічний та V—VII факультети з підготовки іноземних студентів Навчально-наукового інституту з підготовки іноземних громадян ХНМУ.

ХНМУ є членом Міжнародної асоціації університетів (під егідою ЮНЕСКО) з 1998 року, внесений до реєстру медичних університетів Всесвітньої організації охорони здоров'я (Avicenna Directories), член Організації PhD програм з біомедицини та медичних наук в Європі ORPHEUS, має сертифікат міжнародної інституційної акредитації на 5 років (24.12.2020—23.12.2025) від Незалежного агентства з акредитації та рейтингу HAAP / IAAR.

У 2016 році в Харківському національному медичному університеті було відкрито український офіс Міжнародної науково-освітньої дослідницької мережі (USERN).

Назви 17 січня (29 січня за новим стилем) 1805 року у Харкові був відкритий Імператорський Університет. У складі перших 4 факультетів був і медичний.

1920—1921 роки — Харківська державна медична академія.

1921—1994 роки — Харківський медичний інститут.

З 1994 по 2007 рік — Харківський державний медичний університет.

З 22 листопада 2007 року — Харківський національний медичний університет.

Історія

У листопаді 1804 року Імператором Олександром I були підписані Затверджувальна грамота і статут Імператорського Харківського університету, урочисте відкриття якого відбулося 17 (29) січня 1805 року.

Згідно з університетським статутом 1804 року засновувалися чотири відділення (згодом факультети): словесних наук, моральних і політичних наук, фізичних і математичних наук, лікувальних та медичних наук. Регулярну навчальну роботу на медичному факультеті можливо було розпочати лише в 1809—1810 акад. році, бо в перший рік роботи університету на цей факультет не було прийнято жодного студента через відсутність бажаючих навчатися медицині. Незважаючи на відсутність студентів-медиків у перші роки існування університету, медичний факультет активно працював. Було створено 6 спеціальних кафедр, а саме Анатомії, фізіології і судово-лікарської науки; Патології, терапії та клініки; Лікарського речовинослів'я, фармації та лікарської словесності; Хірургії; Повивального мистецтва; Худоболікування.

На медичному факультеті викладали вчені, серед яких професори Д. Ф. Лямбль, Л. С. Ценковський, І. П. Щелков, В. П. Крилов, І. П. Лазаревич, В. Г. Лашкевич та інші. Вони заклали підвалини вітчизняної науки. Тут отримали освіту й стали провідними спеціалістами в різних галузях медицини професори: хірурги А. Г. Подрєз і М. П. Трінклер, терапевт П. І. Шатілов, офтальмолог Л. Л. Гіршман, фізіолог В. Я. Данилевський та багато інших. Професори медичного факультету працювали і в практичній медицині. Саме вони виконали в той час перші в Російській імперії операції оваріотомії, тотальної резекції шлунка, операції на серці тощо.

У 1887 року для медичного факультету була збудована спеціальна споруда для анатомічного театру, а 1896 року — чотири самостійні клініки: терапевтична, хірургічна, акушерська та офтальмологічна.

За ініціативою професорів медичного факультету 1861 року було створено Харківське медичне товариство, яке існує й сьогодні. 1910 року це товариство відкрило в Харкові Жіночий медичний інститут.

1920 року Харківський університет було скасовано, його медичний факультет об'єднано з Жіночим медичним інститутом, внаслідок чого утворилася Харківська медична академія. 1921 року її перейменували в Харківський медичний інститут, у якому було організовано два факультети: медико-профілактичний та одонтологічний.

1935 року рішенням Ради Народних Комісарів УРСР в Харкові був організований 2-й Харківський державний медичний інститут, у якому, крім медико-профілактичного, був ще й психо-неврологічний факультет.

З перших днів Другої світової війни на території СРСР частина викладачів та випускні курси студентів пішли на фронт, інститути були відправлені в евакуацію, де продовжували роботу з випуску лікарів, таких необхідних і на фронті, і в тилу.

У грудні 1943 року наказом по Наркоматуохорони здоров'я СРСР обидва Харківських медичних інститути об'єднані в один під назвою Харківський медичний інститут Наркомату охорони здоров'я УРСР. 1944 року інститут реевакуювався до Харкова.

1949 року ХМІ перейшов до 6-річного строку навчання. 1951 року першим серед усіх медичних вузів інститут почав готувати іноземних студентів. В ювілейному 1955 році інститут працював у складі 53 кафедр, які очолювали 43 професори і доктори наук та 10 доцентів. В інституті на трьох факультетах навчалося більше 3,5 тис. студентів. У ті роки інститут знаходився у підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я СРСР.

1978 року в ХМІ був створений четвертий факультет — стоматологічний.

1994 року постановою Кабінету Міністрів України на базі ХМІ створено Харківський державний медичний університет.

2006 року в університеті створено ряд підрозділів: Український інститут клінічної генетики ХНМУ; ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина № 12» (з 2015 року — ННМК «Університетська клініка ХНМУ»); Університетська стоматологічна клініка (з 2008 року — Університетський стоматологічний центр ХНМУ); ДП «Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці та професійних захворювань».

2007 року указом президента України університету надано статус національного.

З 2011 року в університеті діє Навчально-науковий інститут післядипломної освіти.

2017 року створено Навчально-науковий інститут з підготовки іноземних громадян.

Ректори і декани

Керівники медичної академії, інституту, університету Харкова з 1920 року по теперішній час Гриньов Д. П. президент (липень 1920 — жовтень 1920) Туркельтауб Л. С. — начальник (жовтень 1920 — квітень 1921) Гусаков Г. В. — начальник (квітень 1921 — травень 1922) Коршун С. В. — ректор (травень 1922 — жовтень 1922) Кавалеров І. М. — ректор (листопад 1922 — вересень 1923) Штрум І. Я. — ректор (вересень 1923—1925) Радченко Г. П. — ректор (1925 — січень 1927) Жук О. П. — ректор (1927—1929) Ловля Д. С. — директор (1929—1937) Ткаченко С. З. — директор 2-го мед. інст. (1936—1940) Гаспарян А. М. — директор (1937—1944) Шупик П. Л. — директор 2-го мед. інст. (1940—1944) Трутень Н. І. — в. о. директора (1944—1945) Шарлай Р. І. — директор (1945—1949), Кононенко І. П. — директор (1949—1959), Задорожний Б. Я. — ректор (1959—1975), Черненко В. Д. — ректор (1975—1986), Циганенко А. Я. — ректор (1986—2005), Лісовий В. М. — ректор (2005—2019), Капустник В. А. — ректор (2019—2024) М'ясоєдов В. В. — ректор (з 2024)

Декани медичного факультету Харківського університету з 1805 по 1920 рік Шумлянський П. М., 1805—1806, 1808—1812 Коритарі Г. Г., 1807 Дрейсіг В. Ф., 1813—1815 Книгін І. Д., 1813, 1816—1826 Єллінський М. І., 1827—1830 Блюменталь А. І., 1831—1837 Ган Ф. І., 1837—1857 Альбрехт Ф. К., 1858—1863 Дюмонсі К. О., 1864—1867 Щелков І. П., 1867—1870 Зарубін І. К., 1870—1889 Ковалевський П. І., 1889—1894 Бруєв О. Я., 1894—1897 Кульчицький М. К., 1897—1900 Попов М. О., 1901 Ломіковський М. М., 1901—1905 Орлов Л. В., 1905—1908 Кузнєцов О. Х., 1908—1910 Пенський Ю. Р., 1910—1920

Знамениті імена університету Б. В. Альошин, Д. О. Альперн, Я. А. Аркавін, М. М. Бокаріус, В. О. Бєлоусов, К. Т. Веґнер, В. П. Воробйов, О. Й. Гейманович, Л. Л. Гіршман, Ю. Гофунг, В. Данилевський, В. С. Деркач, О. М. Ковальова, С. Коршун, В. Крилов, І. Лазаревич,, О. Марзєєв, І. П. Міщенко, О. В. Палладін, В. П. Протопопов, В. Я. Рубашкін, М. І. Ситенко, І. О. Соколянський, М. М. Соловйов, В. І. Старіков, С. А. Томилін, М. П. Трінклер, А. М. Утевський, І. І. Файншмідт, Г. Фольборт, Д. Л. Фердман, Б. М. Хмельницький, О. І. Черкес, Є. А. Черніков, В. М. Шамов, Т. І. Юдін.

Періодичні публікації: «Український медичний архів», «Одонтологія».

Відомі випускники Базарнова М. А. — гематолог, діагност, завідувачка кафедри клінічної лабораторної діагностики Київського державного інституту удосконалення лікарів (1973—1990). Біловол О. М. — перший заступник Міністра охорони здоров'я України (2007—2008), перший заступник Міністра охорони здоров'я — Головний державний санітарний лікар України (2009), Почесний професор ХНМУ. Богатирьова Р. В. — заступник Міністра охорони здоров'я України (1994—1999), Міністр охорони здоров'я України (1999—2000), секретар Ради національної безпеки та оборони України (2007—2012), віце-прем'єр-міністр України — Міністр охорони здоров'я України (2012—2014). Бочоришвілі В. Г. — Міністр охорони здоров'я Грузії (1970—1973), засновник і директор Грузинського республіканського протисепсисного центру (1979—2000). Гуревич М. Г. — Народний комісар охорони здоров'я України (міністр) (1920—1925). Драннік Г. М. — лікар-імунолог, Керівник Українського центру клінічної імунології АМН та МОЗ України (від 1987), зробив вагомий внесок у створення в Україні служби клінічної імунології, почесний професор ХНМУ. Жданов В. М. — заступник Міністра охорони здоров'я  СРСР і Головний державний санітарний інспектор СРСР (від 1955), директор Інституту вірусології ім. Д. Й. Івановського АМН СРСР (1961—1987). Кадьян І. О. — Герой Соціалістичної Праці (1969). Касьян М. А. — лікар-остеопат, Заслужений лікар УРСР(1989), Народний лікар СРСР (1990). Комаровський Є. О. — лікар-педіатр, письменник, телеведучий. Кононенко І. П. — Народний комісар охорони здоров'я УРСР (міністр) (1944—1946). Корж В. П. — Міністр України у справах сім'ї, молоді та спорту (2006—2007). Корж М. О. — ортопед-травматолог, директор ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка НАМНУ» (з 1996). Ладний І. Д. — епідеміолог, заступник Генерального директора ВООЗ (1976—1983). Лазуренко В. В. — акушер-гінеколог, доктор медичних наук, професорЖ. М. Перцева . Лазуренко Вікторія Валентинівна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=53060 (дата звернення: 06.10.2021). Малая Л. Т. — кардіолог, завідувачка кафедри шпитальної терапії і клінічної фармакології Харківського державного медичного університету (з 1955). Москаленко В. Ф. — заступник Міністра охорони здоров'я України (1998), перший заступник Міністра охорони здоров'я України (1999), Міністр охорони здоров'я України (2000—2002), Почесний професор ХНМУ. Овсієнко І. І. — Народний комісар охорони здоров'я УРСР (міністр) (1938—1944). Радевич Л. В. — Заслужений лікар УРСР серед перших семи заслужених лікарів України. (1885—1944). Ситенко М. І. — ортопед-травматолог, директор Українського інституту ортопедії і травматології (Харків, 1926—1940). Скумін В. А. — доктор медичних наук, професор, президент-засновник Міжнародного громадського руху «До здоров’я через культуру. Описав захворювання, яке дістало назву синдром Скуміна. Сміян І. С. — педіатр, ректор. Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (1981—1999). Шупик  П. Л. — Міністр охорони здоров'я УРСР (1952—1969), перший заступник Міністра охорони здоров'я СРСР (1954—1956).

Видатні сучасні науковці Бабак О. Я., Бойко В. В., Береснєв О. В., Воронцов М. П., Гречаніна О. Я., Дубенко Є. Г., Капустник В. А., Ковальова О. М., Костюк І. Ф., Лісовий В. М., Лупальцов В. І., Одинець Ю. В., Паращук Ю. С., Пилипенко М. І., Приходько В. С., Семидоцька Ж. Д., Шевченко С. І., Яковцова А. Ф.

Професорсько-викладацький склад Професорсько-викладацький склад налічує 937 науково-педагогічних працівників, серед них докторів наук — 150, кандидатів наук — 590, викладачів без наукового ступеня — 197.