Ха́рківський худо́жній музе́й — музей образотворчого мистецтва в місті Харкові, один з найбільших в Україні, значне зібрання творів образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва України та західних країн.

Харківський художній музей розташований за адресою: вулиця Жон Мироносиць, 11, м. Харків. Міститься в колишньому маєтку промисловця-мільйонера Ігнатищева (до Жовтневого перевороту 1917 року володів Іванівським пивзаводом) — будівля зводилась як житлове приміщення (для однієї родини) 1912 року за проєктом академіка архітектури Олексія Бекетова в поєднанні неокласицизму, модерну та неоренесансу.

2 та 8 березня 2022 року будівля музею зазнала пошкоджень в результаті російських ракетних ударів поряд із будівлею. Частина найцінніших експонатів музею була евакуйована. 31 грудня 2023 року будівля музею знову постраждала від вибухової хвилі. 14 червня 2026 року о 17:50 російська армія завдала прямого удару в будівлю, ймовірно, БПЛА Шахед. В результаті удару будівля-пам'ятка загорілася, було пошкоджено частину експонатів.

Низка приміщень художнього музею За часів СРСР художній музей розмістили в приміщеннях покинутого харківського Покровського монастиря, вологих, без опалення, ніяк не пристосованих до зберігання музейних речей. Лише згодом мистецька колекція отримала п'ятиповерховий будинок (вул. Басейна, 18), а музей отримав назву Українська державна картинна галерея (УДКГ). Картинна галерея у Харкові в роки тимчасової окупації обслуговувала німецьких офіцерів та слугувала безкоштовним складом художніх речей, котрі забирали для декорування офіцерського казино та їдальні, штабів, житлових приміщень німецьких офіцерів. Частка музейних експонатів вивозилась до Німеччини. Швидкий наступ Червоної Армії у серпні 1943 року примусив окупантів помститися місту, коли був спалений п'ятиповерховий будинок разом з усіма експонатами та меблями. Будівля була поруйнована, втратила всі дахи, лише залишки мурів центральної частини стояли на смітнику і згарищі.

Евакуйована (мізерна частина експонатів) перебувала в місті Новосибірськ, туди вдалося вивезти близько 4700 експонатів з 75000 довоєнної колекції. Повернуті у Харків, експонати вимушено розмістили на теперішній вулиці Жон Мироносиць, 11, в колишньому домі-палаці для почесного громадянина Харкова Івана Єгоровича Ігнатищева, власника пивоварного заводу. Будинок-палац у два поверхи теж був пошкоджений, були пошкоджені фасади, вибиті вікна. Музею первісно віддали лише другий поверх. Перший поверх посіли художній інститут і училище, майстерні художнього фонду, обласне правління Спілки художників, їдальня райтресту. Лише на початку 1950-х споруда стала повністю належати Художньому музеєві.

Будинок-палац Івана Ігнатищева Націоналізований житловий будинок-палац Івана Ігнатищева після 1917 використовувався не за призначенням. Декотрий час тут містилося представництво Центральної Ради, а по закінченню громадянської війни з 1922 по 1928 роки — Раднарком України, котрий створили за рішенням Тимчасового робітничо-селянського уряду (29.01.1919), а потім Рада народних комісарів Української Соціалістичної республіки. 1928 Раднарком переведено до великого будинку Держпрому, а в палаці перебував проєктний інститут «Укр-Діпромез». Він був переведений у вільне приміщення на Московський проспект, а у палаці з 1932 року розмістився Науково-дослідний інститут літературознавства імені Т. Г. Шевченка, заснований 1926 року, який тоді очолював академік Д. І. Багалій. 20 вересня 1940 Рада Народних Комісарів УРСР постановила: «Організувати в Києві на базі республіканської ювілейної Шевченківської виставки Центральний державний музей Т. Г. Шевченка, в якому зосередити всі оригінальні матеріали, пов'язані з життям та революційною діяльністю Т. Г. Шевченка. Передати до Центрального державного музею Т. Г. Шевченка всі матеріали республіканської виставки, утвореної в м. Києві до 125-річного ювілею з дня народження поета та закріпити за музеєм експонати, представлені до згаданої виставки різними музеями та установами УРСР» і інститут переїхав до Києва, якому віддали Маріїнський палац.

Сам колишній будинок 1912 родини Ігнатищева двоповерховий, на цоколі, цегляний, потинькований, у плані нагадував літеру «П». Після передачі його під Художній музей крила палацу з'єднали закритою галереєю, аби забезпечити закільцьований перехід відвідувачів і екскурсантів. Напівбожевільне перебування в споруді настільки різних за функціями закладів і радянських контор привело до значних втрат оздоб і ліпленого декору в стилі історизм. На скошених кутах палацової будівлі були колись балкони з балюстрадами, нині не існують. На головному фасаді збережені герми з дівочими головами. На рівні другого поверху, з боку центрального віконного прорізу на вході, розміщено випадково збережений вітраж початку XX століття.

В теперішньому приміщенні фондосховища (колишня їдальня Ігнатищева) збережений камін, облицьований темно-зеленими пласкими полив'яними кахлями та рельєфними світло-жовтого кольору плетінками овальної форми та стилізованими квітами.

З історії музею

Засновником майбутнього музею у Харкові став Василь Назарович КаразінХарківський державний музей образотворчого мистецтва. Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1960 . Попри піклування про створення в місті університету, він діяльно сприяв придбанню для університетських збірок художніх творів. Вдалим було і перше значне придбання Василя Каразіна, так він став власником вартісної колекції графіки, що належала вихователю дітей російського імператора Фрідріха Аделунга — бібліографа та видавця з Петербурга . Російська імперія століттями не мала облаштованих доріг, тому придбані колекції Василь Каразін вивіз з Петербурга до Харкова санями взимку, оминувши і багно, і пилюку. Небагатий на той час Василь Каразін був вимушений не дарувати, а продати художню збірку Правлінню щойно створеного університету. Правління вагалося, бо імператорський університет на той час існував на благодійні внески, але знайшов кошти, зберігся запис (російською) «За эстампы и оригинальные рисунки, коих числом 2477, заплачено 5000 руб.»

Художня збірка Харківського університету відразу набула значення не приватного, а суспільноважливого зібрання. До збірок Харківського університету потрапили гравюри Луки Джордано, Джованні Кастільоне, Гверчіно, Пітера Брейгеля старшого, Хендріка Гольциуса молодшого, Антоніса ван Дейка. Перлиною збірки були оригінали німецького майстра Альбрехта Дюрераhttp://artmuseum.kh.ua/ru/news/albrekht-dyurer.html, котрі вдалося зберегти до початку XXI століття попри всі негаразди і біди, які зазнав музей.

Офіційно за часів СРСР Харківський художній музей створений 1920 року, існував під різними назвами: спочатку Церковно-Історичний Музей, основою якого були колекції Харківського і Волинського єпархіальних сховищ старожитностей та Харківського університету.

Музей поповнено церковними експонатами, зібраними по церквах і монастирях Харкова й околиць під час реєстрації історичних пам'яток (більша частина котрих продана на закордонних аукціонах).

З 1922 року музей діяв під назвою Музей Українського Мистецтва. Тоді мав 3 відділи: малярський, (стінопис княжої доби, збірка ікон XVI—XIX століть, портрети, нар. картини, малярство з XIX століття до сучасности); відділ скульптури; архітектурний. 1931 року з музею вилучено твори образотворчого мистецтва й створено Національну українську картинну галерею; у 1930-х роках музей не був відкритий для публіки. 1944 року почав діяти як Музей Українського Мистецтва, 1949—1965 під назвою Державний Музей Образотворчого Мистецтва, згодом Харківський художній музей з 1965 року.

З 1986 року Харківський художній музей отримав виставкове приміщення.

2 та 8 березня 2022 року будівля музею зазнала пошкоджень в результаті російських ракетних ударів поряд із будівлею. Внаслідок обстрілів було пошкоджено фасад, вікна та вітражіВелике російське руйнівництво: Архітектурні пам'ятки, пошкоджені війною // Bird in Flight, 18.03.2022. Частина найцінніших експонатів музею була евакуйована. 31 грудня 2023 року будівля музею знову постраждала від вибухової хвилі. 14 червня 2026 року о 17:50 російська армія завдала прямого удару в будівлю, ймовірно, БПЛА Шахед. В результаті удару загорівся дах будівлі-пам'ятки, було вибито вікна, обвалилися перекриття над другим поверхом, пошкоджене оздоблення фасадів та внутрішніх приміщень. Постраждали шестеро осіб, зокрема немовля, яке ушпиталили. Під час гасіння пожежі рятувальники та міські служби, зокрема мер Харкова Ігор Терехов, намагалися евакуювати експонати музею в укриття. Близько 1000 картин пошкодженні вибухом, згоріли або постраждали від води. Гасіння пожежі призупинялося через загрозу повторного удару. До 22:00 пожежу, площа якої склала 1200 квадратних метрів, вдалося локалізувати. Харківська обласна прокуратура розпочала досудове розслідування за фактом вчинення воєнного злочину.

Експозиція і фонди На початок XXI століття експозиція Харківського художнього музею займає 25 залів, складається з відділів дореволюційного українського, російського, радянського, закордонного мистецтва і декоративно-ужиткового мистецтва.

Твори визначних українських майстрів: В. Боровиковського, Д. Левицького, А. Лосенка, І. Айвазовського, М. Ярошенка та інші експонуються у відділі мистецтва Російської імперії.

У відділі українського мистецтва значне місце займає збірка творів С. Васильківського (перейшли до музею за заповітом художника), картини П. Мартиновича, П. Левченка, М. Беркоса, Д. Безперчого, М. Ткаченка, Т. Шевченка (автопортрет).

Окрему кімнату приділено І. Рєпіну (варіант картини «Запорожці пишуть листа …»). Загалом музей утримує одинадцять (11) картин Іллі Юхимовича та вісім (8) його малюнків.

У відділі радянського мистецтва експонуються українські та російські мистці; серед найпомітніших творів українських мистців та мисткинь: М. Самокиша, М. Бурачека, О. Сластіона, Ф. Кричевського, О. Мурашка, М. Дерегуса, І. Їжакевича, Г. Нарбута, М. Пимоненка, Т. Яблонської, М. Федорова та інших.

1933 року — ГПУ сфабриковано справу про контрреволюційний блок музейників художнього музею, а його провідних співробітників було репресовано. Серед репресованих — музейники та музейниці Ф. Шміт, П. Жолтовський, С. Таранушенко, О. Нікольська, О. Берладіна, В. Зуммер, Д. Гордєєв та інші.

Репресії торкнулись не тільки людей — були вилучені та репресовані і колекції живопису авангардних художників.

Під час Другої світової війни музей був значно пошкоджений, а кількість його експонатів зменшилась катастрофічно.

У 1980-х у фондах було близько 20 000 творів мистецтва.

До початку широкомасштабного вторгнення Харківський художній музей влаштовував індивідуальні, тематичні та пересувні виставки. Під час російського широкомасштабного вторгнення музей неодноразово потерпав від обстрілів. 14 червня 2026 року сталося пряме влучання російського безпілотника. Була частково зруйнована будівля, згоріла частина не евакуйованих експонатів.

Український, російський та радянський живопис

Збірка скульптур харківського музея

Збирати скульптуру завжди було важко, позаяк її створення надто капіталоємне. Так, ще у XIX столітті при створенні у місті Харківського міського художнього музею Петербурзька імператорська академія мистецтв передала перші зразки скульптур власних випускників (двадцять два зразки) та тридцять шість картин з власних запасників. Поповнення скульптурних збірок йшло повільно, в повоєнний (після 1946 року) період збільшено за рахунок радянських пропагандистських робіт типу бюстів Леніна чи типових «партизан». Серед невеликої кількості скульптур музею перлиною є погруддя «Садко», майоліка, котру створив Врубель Михайло Олександрович.

Західноєвропейський живопис і графіка в Харківському художньому музеї