Леоні́д Бори́сович Серебряко́в (, Тараща, Київська область — , Київ) — радянський та український журналіст, письменник-гуморист, сатирик. Учасник Другої світової війни, партизан. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України. Лауреат премії «Золоте перо».

Життєпис Леонід Серебряков народився 6 січня 1922 року в робітничій єврейській родині в місті Тараща на Київщині. Змалку був змушений самостійно заробляти на життя. Інтерес до письменництва виявив ще під час навчання в київській середній школі, де редагував стінгазету. Працював вчителем історії та географії в Крутогірській середній школі Таращанського району, паралельно здобуваючи освіту заочно.

Участь у Другій світовій війні У червні 1941 року пішов добровольцем на фронт. Брав участь в обороні Києва та рубежів Дніпра, де отримав поранення (куля залишилася в лівому плечовому поясі на все життя). Під час відступу потрапив у полон. Видаючи себе за неєврея, уникнув масового знищення і пройшов через чотири табори для військовополонених: у Гоголеві, Дарниці, Смілі та Кричеві (Білорусь). З кожного табору йому вдавалося втекти.

Подолавши близько 1500 кілометрів окупованою територією, у 1943 році він приєднався до Особливого Смоленського партизанського полку «Тринадцять» під командуванням Сергія Гришина. Воював кулеметником, брав участь у «рейкових війнах», боях на Курській дузі, під час Корсунь-Шевченківської операції та операції «Багратіон». У партизанському загоні також редагував рукописний журнал «На врага», писав пісні та гумористичні оповідки. Після госпіталізації у 1944 році був демобілізований.

Освіта та кар'єра Після війни здобув дві вищі освіти: закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя (1961, українська філологія) та факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1969).

Понад півстоліття присвятив журналістиці. Працював відповідальним секретарем, заступником редактора та редактором районних газет у Таращі («Голос колгоспників»), Глухові, Городні («Колгоспний промінь», 1957), Щорсі та Носівці. Під час роботи стикався з проявами державного антисемітизму, що перешкоджало його призначенню на керівні посади.

Останні роки життя провів у Херсоні. З 2004 року був членом Херсонського відділення Національної спілки письменників України.

Помер 29 жовтня 2013 року.

Творчість Леонід Серебряков відомий насамперед як письменник-гуморист і сатирик. Свої твори часто публікував під псевдонімом Левон Деньдобрий. Він є автором понад 800 фейлетонів, гуморесок та усмішок, які друкувалися в періодиці (зокрема в журналах «Перець», «Дніпро») та колективних збірниках. У 1969 році став переможцем конкурсу газети «Молодь України» на кращу мисливську гумореску.

Свої спогади про війну, полон та Голокост він виклав у документальній повісті «У всякого своя доля». Також писав музику до власних творів.

Вибрані твори «Чому лопнув меридіан: гумор, сатира» (Київ, 1997) «Знайся кінь з конем, а віл з волом: міні-повість...» (Херсон, 2001) «Гриша Ополоник і сексуальні реформи» (Херсон, 2001) «Кум Омелько і Джоконда» (Херсон, 2003) «А как же с моим вопросом?: Избранное» (Херсон, 2004) «Звідусіль аж до Херсона: короткий курс історії режиму Кучми...» (Херсон, 2005) «Не злізаючи з печі: фейлетонний детектив» (Херсон, 2005) «Розпустила Дуня коси: пародії, бувальщини, фейлерески...» (Херсон, 2007) «У всякого своя доля: крізь пекло розгрому і Холокост» (Херсон, 2008) «На край світу і трохи далі: док. новела» (Херсон, 2008) «А все-таки буде весна» (Херсон, 2009) «"Васю, давай!": новели-фейлерески» (Херсон, 2010)

Нагороди Орден Вітчизняної війни І ступеня (1985) Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «За відвагу» Медаль «За трудову відзнаку» Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» ІІ ступеня Медаль Жукова Премія в галузі журналістики «Золоте перо»

Примітки