Йоганнес Франц Гартман (, ; 11 січня 1865 — 13 вересня 1936) — німецький, згодом аргентинський астроном.
Родився в Ерфурті. Освіту здобув і університетах Тюбінгена, Берліна і Лейпціга. У 1891—1896 працював у Лейпцизькій, в 1896—1909 — у Потсдамській обсерваторіях (з 1902 — професор). У 1909—1921 — професор астрономії Геттінгенського університету і директор університетської обсерваторії, в 1921—1935 — директор обсерваторії Ла-Плата (Аргентина).
Основні наукові роботи присвячені спектроскопії і астрономічному приладобудуванню. 1904 року відкрив існування міжзоряного газу: встановив, що лінія поглинання іона кальцію в спектрі подвійної зірки δ Оріона не бере участь в періодичних зсувах решти ліній, і правильно пояснив походження цієї лінії поглинанням у хмарі, розташованої між Сонцем і δ Оріона і містить газоподібний кальцій. Під час протистояння Ероса в 1931—1932 виконав нове визначення сонячного паралакса. Сконструював астрономічні прилади, що набули широкого поширення: спектрофотометр, який названо його іменем (1899), спектрокомпаратор (1904), універсальний фотометр. Запропонував інтерполяційну формулу для знаходження дисперсії призматичного спектрографа (формула Гартмана). 1904 року розробив метод точного дослідження якості великих астрономічних об'єктивів за допомогою спеціальної діафрагми (метод Гартмана).
Виявив три астероїди: 965 Анжеліка (4 листопада 1921), 1029 La Plata (28 квітня 1924), 1254 Erfordia (10 травня 1932).
Посилання Астронет
Примітки