Бруцельо́з (, син. — хвороба Банга, мальтійська гарячка, середземноморська гарячка, гібралтарська гарячка, гарячка Кіпру, кримська гарячкаНе плутати з Крим-Конго геморагічною гарячкою, хвилеподібна (ундулююча) гарячка, трясуча гарячка, — «кулак милосердя», «п'ятидоларова хвороба» тощо) — інфекційне зоонозне захворювання з тенденцією до тривалого перебігу, що супроводжується гарячкою, алергізацією, ураженням системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ), судинної, нервової, статевої та інших систем з особливо частим залученням у патологічний процес опорно-рухового апарату.
Історичні відомості Зі стародавніх часів людям була відома тривала хвороба, яка супроводжувалась гарячкою, ураженням суглобів, і яку спостерігали на островах і у країнах Середземномор'я. У 1859 році Дж. Марстон, англійський військовий хірург, описав особливий вид хвилеподібної (ундулюючої) гарячки, яка нерідко виникала серед англійських вояків, що служили на Мальті. Дослідивши органи загиблих від черевного тифу і тих, що померли від цієї гарячки, він звернув увагу на морфологічні розходження, що виникають при даних захворюваннях. Це дозволило Марстону висловити думку про існування самостійної хвороби, що спочатку отримала назву «середземноморська шлункова ремітивна гарячка», а пізніше — «мальтійська гарячка». Під час Кримської війни англійські військові медики, скоріше за все, спостерігали в англійських військах під назвою «кримська гарячка» саме бруцельоз. Вперше збудника бруцельозу виділив із трупів померлих англійських вояків на Мальті у 1886 році англійський лікар Девід Брюс, якому він дав назву Micrococcus melitensisBruce D. Note on the discovery of a microorganism in Malta fever. The Practicioner 1887; 39: 161—170.. Однак знадобилося ще 20 років, щоб уточнити джерело інфекції, спосіб і чинники передавання цього збудника. Були опубліковані дані комісії, що працювала під безпосереднім керівництвом Д. Брюса в 1904—1907 рр. і виявила поголовну зараженість мікрококом кіз на Мальті та інфікованість усіх продуктів, що отримували від цих тварин (молоко свіже і кисле, бринза, сир). Було помічено, що коли кіз ввечері приганяли з пасовиськ, то їх одразу доїли перед дверима домів на вулиці, й люди пили найсвіжіше молоко. Заборона вживати продукти з козячого молока без попередньої термічної обробки призвела до різкого зниження захворюваності на бруцельоз на Мальті. Надалі хворобу названо на честь Девіда Брюса. У 1895 році в Копенгагені данський ветеринар і бактеріолог Б. Банг виділив із навколоплідної рідини корів, в яких виникли викидні, ще одного збудника, якого він назвав Bacillus abortus. Банг довів зв'язок інфікованості цим збудником з абортами у корів, а також контагіозність інфікованого матеріалу. Тривалий час ці два збудники займали самостійні місця в номенклатурі мікроорганізмів, а B. abortus не пов'язували з патологією людини. Однак у 1918 році були опубліковані праці американського мікробіолога Е. Еванс, в яких указувалося на подібність Micrococcus melitensis і Bacillus abortus. Це дозволило дослідниці зробити висновок, що B. abortus, як і мікрокок, може спричинювати патологію не лише у тварин (великої рогатої худоби), але й у людини. Дане припущення переконливо довів у 1924 році Ч. Кіфер, який виділив B. abortus із крові хворої людиниKeefer, CS: Report of a case of Malta Fever originating in Baltimore, MD. Bull J Hopkins Hosp., 1924, 35:6-14.. У 1914 р. Я. Траум виявив збудника аборту свиней — Bact. abortus suisTraum J. Report of the chief of the bureau of animal industry. USDA. Washington, DC. 1914; pp. 30-5.. Пізніше була доведена патогенність і цього збудника для людини. Таким чином, були отримані дані, що дозволили в 1928 році об'єднати всіх трьох збудників у єдиний рід — Brucella (на честь Д. Брюса), виділивши 3 патогенних для людини окремих види — Br.melitensis, Br. abortus, Br. suis. Подальші дослідження показали, що ці відомості про бруцели далеко не повні: в 1953 році виділили Br. ovis — від овецьBUDDLE (M.B.): Studies on Brucella ovis n. sp., a cause of genital disease of sheep in New Zealand and Australia. Journal of Hygiene, 1956, 54, 351—364., у 1957 році — Br. neotomae — від представника гризунів підродини Неотомові Neotoma lepida, яких у США традиційно називають пустельними деревними щурамиSTOENNER (H.G.) and LACKMAN (D.B.): A new species of Brucella isolated from the desert wood rat, Neotoma lepida Thomas. American Journal of Veterinary Research, 1957, 18, 947—951., у 1966 році — Br. canis — від собак-гончаків, зокрема, біглівCARMICHAEL, L.E. Abortion in 200 Beagles. (News Report). J. Am. Vet. Med. Assoc., 149:1126, 1966., у 1994 р. — Br. cetiCloeckaert, A., Verger, J. M., Grayon, M., and Grepinet, O. (1995). Restriction site polymorphism of the genes encoding the major 25 kDa and 36 kDa outer membrane proteins of Brucella. Microbiology 141, 2111—2121. й у 1997 році — Br. pinnipedialis — від морських ссавцівJahans, K.L., Foster, G., and Broughton, E.S. «The characterisation of Brucella strains isolated from marine mammals.» Vet. Microbiol. (1997) 57:373-382.. Нещодавно виявили ще двох бруцел: Br. microti у звичайної полівки Microtus arvalis (2008 р.)SCHOLZ (H.C.), HUBALEK (Z.), SEDLÁČEK (I.), VERGNAUD (G.), TOMASO (H.), AL DAHOUK (S.), MELZER (F.), KÄMPFER (P.), NEUBAUER (H.), CLOECKAERT (A.), MAQUART (M.), ZYGMUNT (M.S.), WHATMORE (A.M.), FALSEN (E.), BAHN (P.), GÖLLNER (C.), PFEFFER (M.), HUBER (B.), BUSSE (H.J.) and NÖCKLER (K.): Brucella microti sp. nov., isolated from the common vole Microtus arvalis. Int. J. Syst. Evol. Microbiol., 2008, 58, 375—382. і Br. inopinata у людини (2010 р.)SCHOLZ (H.C.), NÖCKLER (K.), GÖLLNER (C.), BAHN (P.), VERGNAUD (G.), TOMASO (H.), AL DAHOUK (S.), KÄMPFER (P.), CLOECKAERT (A.), MAQUART (M.), ZYGMUNT (M.S.), WHATMORE (A.M.), PFEFFER (M.), HUBER (B.), BUSSE (H.J.) and DE (B.K.): Brucella inopinata sp. nov., isolated from a breast implant infection. Int. J. Syst. Evol. Microbiol., 2010, 60, 801—808.
Актуальність
Це один із найпоширених зоонозів у світі — лише 17 країн (зокрема Канада, Ірландія) сповістили ВООЗ про те, що на їхній території бруцельоз відсутній. Близько 500 тисяч випадків бруцельозу у людей щорічно реєструється в світі. Проблема бруцельозу протягом багатьох років залишається актуальною для сільського господарства й охорони здоров'я. Висока чутливість до бруцельозу майже всіх сільськогосподарських тварин, легкість інфікування утруднюють серед них контроль за цією інфекцією. Соціально-економічна значимість проблеми бруцельозу визначається особливостями перебігу даної інфекції, а також основним контингентом, що уражується, а саме працездатним населенням, що пов'язано як із професійними факторами, так і соціальними причинами. Однією з найбільш яскравих клінічних особливостей сучасного бруцельозу є наявність вираженої тенденції до переходу захворювання в хронічну форму з наступною інвалідізацією. Поліморфізм клінічних проявів, особливо на ранніх стадіях, утруднює своєчасну діагностику. І в XXI столітті не вирішена проблема лікування бруцельозу, тому що збудник захворювання — внутрішньоклітинний паразит, що робить його недосяжним для дії антибактерійних засобів саме у період його перебування в клітині. Залишається проблемою створення надійної та безпечної вакцини. Усе це може слугувати підґрунтям для використання бруцел як бактеріологічної зброї.
Етіологія
Збудники бруцельозу належать до роду BrucellaIgnacio López-Goñi, David O'Callaghan Brucella: Molecular Microbiology and Genomics. Horizon Scientific Press, 2012. — 261 р.. Рід має кілька видів: Br. melitensis, Br. abortus, Br. suis, Br. canis, Br. ovis, Br. neotomae, Br. pinnipedialisРаніше мала назву Brucella pinnipediaeCloeckaert, A., Verger, J.M., Grayon, M., Paquet, J.Y., Garin-Bastuji, B., Foster, G., and Godfroid, J. «Classification of Brucella spp. isolated from marine mammals by DNA polymorphism at the omp2 locus.» Microbes Infect. (2001) 3:729-738., Br. cetiРаніше мала назву Brucella cetaceaeFoster, G., Osterman, B.S., Godfroid, J., Jacques, I., and Cloeckaert, A. «Brucella ceti sp. nov. and Brucella pinnipedialis sp. nov. for Brucella strains with cetaceans and seals as their preferred hosts.» Int. J. Syst. Evol. Microbiol. (2007) 57:2688-2693., Br. inopinata, Br. microti. Бруцели — грамнегативні бактерії, невеликих розмірів, відрізняються великим поліморфізмом. У одному препараті можна побачити як паличкоподібні, так і кокові варіанти, спор не утворюють, нерухливі, належать до внутрішньоклітинних паразитів. Ростуть на багатьох штучних поживних середовищах, але зростають дуже повільно (3 тижні та більше). Багато лабораторних тварин (морські свинки, білі пацюки, миші) високочутливі до бруцел. Цим бактеріям властива значна мінливість і можливість переходити з S-форми в R- і L-форми. Стійкі до зовнішніх впливів. У воді зберігаються більше 2-х місяців, у бринзі — 2 місяці, у вовні — до 4 місяців. Швидко гинуть у кислому середовищі, при кип'ятінні та під дією дезінфікуючих препаратів. Чутливі до антибіотиків тетрациклінової групи, стрептоміцину, рифампіцину, фторхінолонів, макролідів.
Епідеміологічні особливості
Джерело і резервуар інфекції У залежності від збудника є різні джерела інфекції при зараженні людини: Br. melitensis — вівці й кози. Br. abortus — велика рогата худоба. Br. suis — свині. Br. canis — собаки. Br. pinnipediae — китоподібні. Br. ceti — морські ластоногі. Поки що незрозумілим є джерело інфекції для Br. inopinata. Ще для 3-х видів бруцел (Br. ovis, Br. neotomae, Br. microti) патогенність для людини поки не встановлена.
Основним джерелом інфекції для людини є дрібна й велика рогата худоба, а також свині. Найбільш характерною клінічною ознакою бруцельозу у сільськогосподарських тварин є аборт. Плід, оболонки, навколоплідна рідина містять збудника бруцельозу у величезній кількості. У тварин, у яких відбувся аборт, до 15-ти місяців можна виявити бруцели в патологічних виділеннях з родових шляхів, у молоці, сечі й випорожненнях. З виділеннями збудники потрапляють назовні, контамінують підстилку, корм, воду в місцях водопою, де заражаються інші тварини, що сприяє виникненню епізоотичних спалахів. Хвора людина для оточуючих небезпеки не являє.
Механізм і фактори передачі Зараження людей відбувається контактним механізмом із залученням безпосередньо контактно-побутового й аліментарного шляхів. Зараження контактним шляхом особливо часто відбувається при потраплянні на шкіру навколоплідної рідини (під час допомоги при отеленні, при догляді за новонародженими телятами, ягнятами). Зараження може наступити й при переробці м'ясної сировини, шкіри, вовни хворих на бруцельоз тварин. Бруцели проникають через найменші ушкодження шкіри. Небезпечними є сирі молочні продукти, овеча бринза, кумис тощо. Молоко є причиною інфікування багатьох людей, які професійно не пов'язані із тваринництвом. При цьому зараження відбувається через слизову ротоглотки, а не шлунка й кишечника, тому що шлунковий сік згубно діє на бруцел.
Сприйнятливий контингент та імунітет Саме тому, що інфікування диких тварин не має істотного значення в поширенні бруцельозу в людській популяції, цю патологію відносять не до захворювань із природною осередковістю, а до крайової патології, оскільки зустрічається вона, головним чином, у регіонах із тваринницькою орієнтацією сільського господарства. Таким чином, господарська діяльність людини та її специфіка (дрібна чи велика рогата худоба, свинарство) накладають відбиток на формування осередків із переважним поширенням певного виду збудників бруцельозу.
Найбільша захворюваність спостерігається серед осіб, що мають тісний контакт із хворими на бруцельоз тваринами (чабани, пастухи, ветеринари, зоотехніки), працівників м'ясокомбінатів, підприємств, на яких обробляють вовну. У більшості випадків бруцельоз людей — це професійне захворювання. Можливе зараження у лабораторіях, де працюють з живими культурами бруцел. Через часту хронізацію хвороби мова про захисний імунітет при бруцельозі не йде.
Патогенез