Охматди́т (скорочено від «охорона материнства та дитинства») — багатопрофільний діагностично-лікувальний заклад у Києві, який надає спеціалізовану висококваліфіковану медичну допомогу дітям України. Найбільша дитяча лікарня в Україні.
Основні параметри За результатами акредитації в 2008 році лікарня підтвердила вищу категорію. Щорічно в стаціонарі на 620 лікарняних ліжках проходять лікування до 18 тисяч дітей; близько 20 тисяч отримують невідкладну допомогу в травматологічному пункті лікарні.
Щорічно в лікарні виконується близько 7 тисяч операцій. У відділеннях здійснюються всі види оперативних втручань, окрім кардіохірургічних.
У клініці «Охматдит» працюють два заслужені лікарі України, три доктори та 17 кандидатів медичних наук.
Історія
1800—1900
Історія лікарні почалася 1894 року, коли на кошти підприємця та мецената Миколи Терещенка відкрили Київську безоплатну лікарню для чорноробів та незаможних людей імені Миколая Цесаревича.
Київським міським громадським управлінням у 1891 році по Кадетському шосе, між передмістям Шулявкою та міськими казармами була виділена земельна ділянка. Архітектор академік В. М. Ніколаєв розпочав розробку проєкту майбутньої лікарні на 50 ліжок. На будівництво приміщень лікарні Терещенко виділив 100 тис. рублів і 15 тис. — на придбання майна для облаштування закладу.
Його ідею підтримали: дружина Пелагея Георгіївна; син Іван Миколайович Терещенко — за освітою кандидат права, який, залишивши службу в лейб-гвардії Гродненського гусарського полку, присвятив себе практичній та громадській діяльності; Михайло Парфентійович Дегтярьов — заможний підприємець, перший київський міський голова; Микола Фадейович Попов — відомий підприємець, член Міської Думи, які внесли на будівництво лікарні по 25 тисяч карбованців. За статутом це давало їм право входження в Опікунську раду лікарні. Внески також зробили М. Л. Решніц та Є. І. Афанасьєв. За результатами проведення торгів підряд на виконання робіт по будівництву лікарні отримав Л. П. Чорнояров. На прохання Миколи Терещенка організаційні роботи очолив професор Київського університету Євген Іванович Афанасьєв.
У призначений строк був побудований головний двоповерховий корпус, на 52 ліжка, який знаходився в глибині садиби. До комплексу також входили двоповерховий дерев'яний будинок адміністрації (на розі теперішніх вулиць Чорновола та Казарменна), кухня, дерев'яна каплиця.
17 грудня 1893 року в Гатчині імператором Олександром III був затверджений статут Київської безоплатної Цесаревича Миколая лікарні для чорноробів.
Лікарню освятили й відкрили для прийому хворих 1 лютого 1894 року. Проте зведення комплексу будівель тривало й далі. До 1896 року побудовано два кам'яних бараки для інфекційних хворих та один дерев'яний — для хронічних. На зведення цих корпусів родина Терещенків витратила 34 тисячі карбованців. Бараки були розраховані на розміщення 30 хворих. У 1899—1901 рр. по фронтону теперішньої вул. Чорновола звели двоповерхову кам'яну будівлю амбулаторії (архітектор М. Г. Артинов).
У 1901—1903 рр. на пожертву, згідно із заповітом М. П. Дегтярьова, ліворуч від головного корпусу побудували хірургічний корпус на 25 ліжок (архітектор В. Ніколаєв). Зусиллями засновників побудовано сучасний на ті часи лікарняний заклад, оснащений усім необхідним для здійснення лікувального процесу. Заклад мав бактеріологічну лабораторію, дезінфекційну камеру з текучою парою, парові котли для приготування їжі. Лікарня для незаможних відігравала значну роль у медичному обслуговуванні бідних киян. Тільки за перший рік її існування тут пролікували понад 500 хворих. Пацієнти отримували безкоштовні ліки та харчування, користувалися бібліотекою, найбідніші після одужання отримували допомогу з фонду лікарні. Кошти на утримання закладу складалися із процентів основного капіталу, що був наданий засновниками, до яких додавалися щорічна дотація від міського громадського управління та добровільні внески громадян.
Управління лікарнею здійснював Комітет, до складу якого входили: М. А. Терещенко — голова; В. М. Сахновський — лікар-інспектор; П. Г., І. М., А. М. Терещенки; М. П. Дегтярьов; Є. І. Афанасьєв — професор; представник від міста — Я. М. Бернер та головний лікар. Першим головним лікарем Київської лікарні для малозабезпечених був Д. А. Воробйов. Згодом цю посаду обіймали Олександр Косткевич, О. Левитський, М. Рум'янцев. У лікарні читали лекції для студентів 3-го та 4-го курсів університету професор Є. І. Афанасьєв, приват-доценти К. Сапежко та М. Воскресенський.
1900—1950 Після революційних подій 1917 року розмістили в лікарні, окрім терапевтичних ліжок, туберкульозний диспансер, пологовий будинок на 30 ліжок, консультацію для матерів та вагітних жінок. Організацією охорони здоров'я в м. Києві в ті часи опікувалася окружна інспектура охорони здоров'я, до складу якої входив відділ інспектури «Охматдит», який займався питаннями охорони здоров'я матерів та дітей. До системи «Охматдит» входили дитячі лікувальні заклади міста, молочні кухні, будинки немовлят, консультації. В цих медичних закладах також проходили навчання студенти — медики, патронажні медсестри.
У жовтні 1927 року до окружного виконавчого комітету інспектурою охорони здоров'я та відділом «Охматдит» була надіслана доповідна записка, у якій пропонувалося поєднати розрізнені установи охорони материнства та дитинства і створити інститут «Охматдит». Розмістити інститут запропонували в лікарні для незаможних, де на той час уже функціонували пологовий будинок, жіноча консультація, дитячий тубдиспансер. На Колегії Наркомздраву України 11 листопада 1927 року була затверджена постанова про організацію в м. Києві Інституту охорони материнства та дитинства, офіційне відкриття якого відбулося в березні 1929 року. З того часу розвиток лікарні як головної дитячої лікувальної установи був тісно пов'язаний з діяльністю інституту. Першим директором інституту була Б. А. Бендерська — лікар за освітою.
Працюючи начальником інспектури «Охматдит», вона розпочала організацію цієї установи і була її директором з 1929 по 1933 рік. Нагороджена орденом «Знак Пошани». У перші роки свого існування Інститут охорони материнства і дитинства «Охматдит» діяв скоріше як науково-практичне об'єднання. До вченої ради інституту, засідання якої вперше відбулося 21 березня 1929 року, крім наукових співробітників — заступника директора по науковій частини професора Є. Л. Скловського, наукового керівника фізіологічного відділення професора Л. Й. Фількінштейна та професора Т. Г. Гецова, увійшли й керівники всіх установ, які організаційно були поєднані при створенні інституту: завідувачка гінекологічного відділення Є. Я. Ставська, зав. консультацією Б. Л. Струцовська, представник від будинку немовляти Р. А. Вільфанд, зав. молочною кухнею С. М. Коломійцева, зав. дитячими яслами Берлін; зав. патронажною службою Смуглова. На період організації до об'єднання «Охматдит» входили: дитячий стаціонар на 50 ліжок, два приміщення для карантину, дитячий тубдиспансер, пологовий будинок, дитячий будинок, молочна кухня та дитячі ясла. З перших днів створення інституту були організовані два сектори: дитячий та акушерський. Дитячий сектор очолював професор Є. Л. Скловський.
Він був завідувачем кафедри педіатрії. Саме ця кафедра була однією з тих, на базі яких у 1918 році створено Київський інститут удосконалення лікарів.
Другою педіатричною кафедрою в цей час була кафедра хвороб дітей старшого віку під керівництвом професора О. З. Лазарева. Після організації в 1929 році Інституту «Охматдит» обидві кафедри були розміщені на його клінічній базі. У 1930 році після смерті професора Є. Л. Скловського кафедри були об'єднані в кафедру дитячих хвороб під керівництвом професора О. З. Лазарева, яка згодом і стала кафедрою педіатрії № 1 КМАПО, що і зараз працює на базі лікарні. Акушерським сектором керував професор Г. Ф. Писемський, з 1919 року завідувач кафедри акушерства і гінекології Київського інституту удосконалення лікарів. Останній — автор ідеї відкриття пологових будинків у сільській місцевості, створення яких відіграло значну роль у системі акушерсько-гінекологічної служби в довоєнні та повоєнні роки. У 1930 році з його ініціативи в лікарні відкрили гінекологічне відділення. У 1933 році інститут охорони материнства та дитинства очолював П. М. Буйко, який героїчно загинув у роки Другої світової війни. Посмертно йому присвоєно звання «Герой Радянського Союзу».
У 1934 році об'єднали Інститут «Охматдит» з інститутом охорони здоров'я підлітків. Директором призначили Ф. Д. Турову. У 1943 році Ф. Д. Турова очолила Московський інститут педіатрії, в якому працювала 35 років.
Об'єднання двох інститутів обумовлювало створення нових напрямів роботи, відкриття відділів та лабораторії. Тоді організовано відділ фізіології дитини та шкільної гігієни, біохімічну й фізіологічну лабораторії, антропометричний кабінет.
У жовтні 1940 року інститут перейменовано в науково-дослідний інститут охорони материнства та дитинства. Сама лікарня мала назву «Лікарня інституту охорони материнства та дитинства» із підпорядкуванням Київському міському відділу охорони здоров'я. Протоколи патоморфологічного відділення за 1942 рік свідчать, що в лікарні функціонували: два дитячих відділення (фізіологічне та патологічне), акушерське, гінекологічне, інфекційне, венерологічне, відділення для хронічних хворих. Після визволення Києва від фашистських загарбників НДІ «Охматдит» відновив свою роботу на базі лікарні. Директором була призначена О. М. Хохол, а з січня 1945 року інститут очолив О. Г. Пап, його заступником по науковій роботі став професор О. З. Лазарев.
З 1943 року структура лікарні включає такі відділення: акушерське, гінекологічне, дитяче, терапевтичне, отоларингологічне, хірургічне, очне, венерологічне, інфекційне, відділення для хронічних хворих. Крім того, до складу лікарні входять патоморфологічний відділ, рентген кабінет, аптека. 27 грудня 1947 року за наказом № 104 Київського міськздороввідділу до лікарні приєднують поліклініку № 11, внаслідок чого з січня 1948 року лікарня отримала назву Об'єднана лікарня інституту охорони материнства та дитинства «Охматдит» Київського міського відділу охорони здоров'я. Проте вже в жовтні 1949 року вона перейменовується в 3-ю об'єднану лікарню м. Києва. До складу лікарні входять: поліклініка, жіноча консультація, дитяча поліклініка, дитяча консультація, вендиспансер, два рентгенкабінети, два кабінети ЛФК, фізіотерапевтичний кабінет, клінічна лабораторія, аптека. В стаціонарі лікарні працюють: акушерське відділення, відділення гінекології, терапевтичне та хірургічне відділення, дитяча терапія, дитяче туберкульозне відділення, отоларингологія.
У 1950 році в лікарні відкрито зубопротезувальне відділення, відділення кишкових інфекцій, молочну кухню, десять пунктів охорони здоров'я.
У 1951 році директором інституту охорони материнства та дитинства, який продовжує роботу на базі лікарні, призначили М. Д. Бурову, з 1954 року — академіка А. М. Ніколаєва. З березня 1959 року інститут знову очолив О. Г. Пап.
У 1961 році науково-дослідний інститут охорони материнства та дитинства перевели в новозбудований корпус на території лікарні «Медмістечко», проте назва «Охматдит» так і залишилась у спадок лікарні.
1950—1980 Київ відбудовувався, поновлювали свою роботу лікувальні заклади міста. Кількість дитячого населення зростала, педіатричні служби вимагали нових шляхів для свого розвитку.
У Києві спеціалізована допомога дітям надавалась у дорослих відділеннях, де існували дитячі ліжка. Самостійними дитячими відділеннями були тільки соматичні, туберкульозні та одне хірургічне. Розпорошеність дитячих спеціалізованих ліжок негативно відбивалася на рівні надання кваліфікованої медичної допомоги дітям. І тому 20 серпня 1957 року Київський міський виконком приймає рішення за № 1409 про організацію міської дитячої спеціалізованої лікарні на базі 3-ї об'єднаної клінічної лікарні.