Аббасиди () — династія арабських халіфів, започаткована Аббасом, дядьком пророка ісламу Мухаммеда, який належав до мекканського роду хашім (хашиміти). Династія Аббасидів панувала в Аббасидському халіфаті з 750 року, після повалення династії Омеядів, до монгольської навали 1258 року.

Правління халіфів Аббасидів у Багдаді був періодом найбільшого розквіту середньовічної мусульманської культури. У масовій свідомості мусульман період Аббасидів є символом колишньої могутності та мусульманської єдності.

Історія Першими правителями мусульманського світу після арабських завоювань була династія Омеядів. Через сто років після встановлення Омеядського халіфату, в мусульманському світі відбулося повстання, яке очолили Аббасиди. Аббасиди, на відміну від Омеядів були представниками того ж клану, що й Магомет, і вели своє походження від молодшого дядька пророка, чим обґрунтовували свої претензії на правління. Початковим центром повстання було місто Мерв у Великому Хорасані (тепер Туркменістан). Повсталих підтримував арабський експедиційний корпус у Мерві, а також неарабські мусульмани, яких називали мавалі, і які вважалися другосортними людьми при Омеядах. Під час повстання вони захоплювати усіх Омеядів, яких змогли дістати та вбивали їх варварським чином. Єдиний вцілілий член королівської сім'ї Омеядів урешті-решт пробрався до Іспанії, де зарекомендував себе як незалежний емір Андалусії Абд ар-Рахман I. Єгипет також став автономний і проголосив свого халіфа. Таким чином ісламська імперія перестала бути єдиною.Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. - С.221

Завдяки повстанню Абу Мусліма й за підтримки перського роду Бармакидів в східних областях Халіфату, Аббасиди 749 року захопили Південний Ірак, а потім і владу в Халіфаті, проголосивши себе халіфами. Столиця Халіфату була перенесена з міста Дамаск (Сирія) спочатку в Анбар, потім 762 року до Багдада (Ірак).

Аббасиди сприяли зміцненню феодальних відносин і розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, ремесел. Частину своєї влади халіфи делегували візирам, збільшився також авторитет місцевих емірів. Зросла також роль неарабських мусульман у халіфаті. Аббасиди значною мірою спиралися на перську бюрократію. Пік розквіту халіфату припав на правління Гарун аль-Рашида (правив 813—833) і Ель-Мамуна.

Найвідомішим правителем з династії Аббасидів був п'ятий халіф Гарун ар-Рашид. З 791 року до 806 року він вів тривалу війну з Візантійською імперією і здобув у ній перемогу. Деякі частини імперії намагалися здобути незалежність, та Гарун ар-Рашид придушив ці спроби. Незважаючи на війни, він знаходив час на підтримку освіти й мистецтва, яке зазнало впливу перського, грецького, арабського та індійського стилів. Багдад став всесвітнім центром астрономії, математики, географії, медицини, правознавства та філософії. Життя багдадського халіфського палацу оспівується у циклі «Тисяча й одна ніч», яким досі насолоджуються читачі.

У період «золотого віку» в Багдаді було засновано Будинок Мудрості, який ставив собі за мету зібрати й перекласти арабською мовою все знання світу. Завдяки Дому Мудрості араби зібрали значну кількість наукових творів античності.

Пізніше династія втратила колишню владу, і халіфи були тільки релігійними лідерами мусульман, фактичну владу здійснювали везири (міністри). Посилення феодального гніту викликало численні народні повстання проти Аббасидів. У результаті цього династія Аббсидів в 9 сторіччі ослабла. Остаточно вона була знищена 1258 року монгольською навалою. Армія монгольського полководця Хулагу-хана спалила Багдад, а халіфат перестав існувати.

1261 року єгипетський султан Бейбарс для надання своїй владі релігійного авторитету запросив до Каїра одного з уцілілих Аббасидів, проголосивши його халіфом, але в Єгипті Аббасиди вже не мали реальної влади. Після завоювання Єгипту турками 1517 року османський султан Селім І перевіз до Стамбула останнього халіфа Мутаваккіла, який, за легендою, начебто передав османським султанам свої права на Халіфат.

Халіфи Халіфи Аббасидської династії та роки їхнього правління:

Абу-ль-Аббас ас-Саффах 750—754 Мансур 754—775 Махді 775—785 Хаді 785—785 Гарун-ар-Рашид 786—809 аль-Амін 809—813 Мамун 813—833 аль-Мутасім 833—842 аль-Ватік 842—847 аль-Мутеваккіль 847—861 Мунтасір 861—862 Мустаїн 862—866 Мутазз 866—869 Мухтаді 869—870 Мутамід 870—892 Мутадід 892—902 Муктафі 902—908 Муктадір 908—932 Кахір 932—934 Раді 934—940 Муттакі 940—944 Мустакфі 944—946 Муті 946—974 Таї (халіф) 974—991 Кадір 991—1031 аль-Каїм (халіф) 1031—1075 Муктаді 1075—1094 Мустазхір 1094—1118 Мустаршид 1118—1135 Рашид 1135—1136 Муктафі 1136—1160 Мустанджід 1160—1170 Аль-Мустаді 1170—1180 Насір 1180—1225 Захір (халіф) 1225—1226 Аль-Мустансір 1226—1242 Аль-Мустасім 1242—1258

Див. також

Аббасидський халіфат

Примітки

Література

Ислам. Словарь атеиста. Москва, 1988, стор. 23. ISBN 5-250-00125-4 История стран Азии и Африки в средние века, М., 1968, ч. 2, гл. 8. Бартольд В. В., Сочинения, т. 6, М., 1966, с. 15-78. Бартольд В. В., Халиф и султан, «Мир ислама», 1912, т. 1. Беляев Е. А., Арабы, ислам и арабский халифат, М., 1965. Крымский А., История арабов и арабской литературы., ч. 2, М., 1911. Заходер Б. Н., История восточного средневековья (Халифат и Ближний Восток), M., 1944. Лэн-Пуль С., Мусульманские династии, пер. с англ., СПБ, 1899. Медников Н. A., Палестина от завоевания ее арабами до крестовых походов., (т. 1-4), СПБ, 1897—1903. Мюллер А., История ислама, пер. с нем., т. 2-3, СПБ, 1895—1896. Якубовский А. Ю., Ирак на грани VIII—IX веков в кн.: Труды Первой сессии арабистов 14-17 июня 1935 г., М.-Л., 1937. Якубовский А. Ю., Об испольных арендах в Ираке в VIII в., «СВ», 1947, No 4. Hitti P. K., History of the Arabs, 8 ed., L., 1964. Abbāsides, Encyclopedie de L'lslam, 2 ed., t. I, P.—Leiden, 1960. Annales quos scripsit Abu Djafar Mohammed ibn Djarir at-Tabari Cum aliis éd. M. J. de Goeje, ser. 1-3, Lugd. Bat., 1879—1898. The eclipse of the Abbasid caliphate. Original caronicles of the fourth Islamic century. Ed., transl. and elucidated by H. P. Amedroz and D. S. Margoliouth, v. 1-7, Oxf., 1920—1921. Abou Yousof Ya'koub, Le livre de l'impôt foncier, trad. par E. Fagnan, P., 1921. Taxation in Islam. Ed., transi. and provided with intr. and not. by A. Ben Shemesh, n. 1 — Yahya Ben Adam's Kitab al Kharaj, Leiden, 1958. Weil G., Geschichte der Chalifen, Bd 1-5, Mannheim, 1846—1862. Muir W., The Caliphate, its rise, decline and fall, Edinb. 1924. Arnold T. W., The Caliphate, Oxf., 1924. Le Strange G., Baghdad during the Abbasid caliphate, L., 1900. Kremer A. von, Kulturgeschichte des Orients unter den Chalifen, Bd 1-2, W., 1875-77.