Тупая звичайна (Tupaia glis) — ссавець ряду тупаєподібних.

Зовнішній вигляд Своїм пухнастим хвостиком і загостреною мордочкою тупая схожа на білку. Довжина тіла в середньому 19,5 см, хвоста — 16,5 см. Важить тупая близько 140 грамів. Статевий диморфізм не виражений. Характерні маленькі хрящові вуха, короткі вібриси і досить невеликі очі, направлені в сторони. Всі кінцівки п'ятипалі, озброєні довгими гострими кігтями. Хутро густе, на спині темно-коричневе або темно-руде, на череві — помаранчево-руде. На плечах є бліда смуга. У самки 1-3 пари сосків. Налічують близько 49 підвидів звичайної тупаї. Особини, що живуть на півночі темніші, ніж ті, що живуть на півдні.

Розповсюдження Звичайна тупая мешкає в Південно-Східній Азії: на півострові Малакка на південь від перешийка Кра (Таїланд) і на островах Малайського архіпелагу (Суматра, Ява, Калімантан, Ріау, Лінга, Бангка, Анамбас).

Спосіб життя Широко розповсюджені у тропічних лісах, у горах доходячи до 3000 м над рівнем моря. Зустрічаються також на плантаціях і в садах. Часто тримаються поблизу людського житла. Тупаї нагадують білок не тільки зовнішнім виглядом, але і звичками. Як і білки, це денні тварини, що влаштовують притулки в дуплах упалих дерев, під корінням, у порожнинах бамбука і в подібних, затишних місцях. В неволі активність спостерігається ввечері і вранці. Ведуть напівдеревний спосіб життя, більшу частину часу проводять на землі, там риються в опаді шукаючи їжу. Основу їх раціону складають фрукти і комахи, зрідка — дрібні хребетні. Під час поїдання вони, подібно до білок, тримають харчі в передніх лапках, сидячи на задніх. Відомі випадки, коли тупаї поїдали плоди на плантаціях і викрадали їжу з житлових будинків.

Статевий диморфізм у тупай виявляється в розмірах особистої ділянки. Середній розмір ділянки у самця — 10 174 м², у самки — 8 809 м². Живуть поодинці, парами або родинними групами, суворо захищаючи займану територію від сторонніх. Бійки між самцями іноді приводять до смертельного результату; між самцем і самкою бійок не буває. Родинна група складається з батьків і їх потомства, причому самці, що підросли, розселяються, а самки часто залишаються з батьками. Годуються тупаї завжди поодинці. Щільність популяції на 1 гектар досягає 6-12 особин у Таїланді і 2-5 особин на півострові Малакка.

Один з одним тупаї спілкуються за допомогою звукових сигналів та інших знаків (наприклад, рухів хвоста). Використовуються також пахучі мітки, що виділяються пахучими залозами, розташованими на грудях і на животі.

Розмноження Як правило, звичайні тупаї моногамні і живуть постійними парами, захищаючи сімейну територію. Проте в неволі спостерігається полігамія, коли домінантний самець не допускає інших самців до розмноження. Як виняток полігамія характерна і для популяції звичайних тупай у Сінгапурі, де особиста ділянка одного самця охоплює ділянки декількох самок.

Розмножуються тупаї протягом усього року. Пік розмноження припадає на лютий-червень. З серпня по листопад дитинчата майже не з'являються. Естральний цикл триває від 8 до 39 днів, вагітність — від 40 до 52 днів. Характерна затримка в імплантації бластоцисти в матці. Народжується до 3 сліпих, безпорадних дитинчат вагою 10-12 грамів. Очі в них розплющуються не раніше 20 дня життя. Самостійними дитинчата стають після 36 дня і незабаром покидають батьків. Статевої зрілості і самці, і самки досягають до 3 місяців. У віці 4,5 місяців самки вже починають розмножуватися. Коротка вагітність і швидке дозрівання дитинчат забезпечують тупаям високий темп розмноження.

Піклування тупай про потомство відрізняється унікальними рисами. Так, дитинчата знаходяться в окремому гнізді, яке зазвичай будує самець. Самка проводить з потомством дуже мало часу, відвідуючи його лише 10-15 хвилин кожні 48 годин. Таким чином, за весь час лактації самка проводить з дитинчатами не більше як півтори години. За одне годування кожне дитинча встигає висмоктати 5-15 грамів молока, яке дуже багате білками. За винятком цього тупаї не піклуються про потомство та нездібні пізнати його без своїх пахучих міток. Через 36 днів дитинчата переходять жити в батьківське гніздо, а ще через декілька днів розселяються. Самки часто залишаються з батьками.

Тривалість життя У природі звичайні тупаї живуть 2-3 роки. Проте в неволі вони доживали і до 12 років (найбільша тривалість життя серед тупаєподібних). Основними їх ворогами є денні хижаки — харза, куфія храмова (Tropidolaemus wagleri), змії, хижі птахи. Люди на тупай не полюють, оскільки їх м'ясо неїстівне, а шкіра безвартісна. Шкода, що заподіюється тупаями плантаціям, незначна.

Класифікація anambae (Lyon,1913) batamana (Lyon,1907) castanea (Miller,1903) chrysomalla (Miller,1900) cognata (Chasen,1940) demissa (Thomas,1904) discolor (Lyon,1906) ferruginea (Raffles,1821) hypochrysa (Thomas,1895) jacki (Robinson and Kloss,1918) lacernata (Thomas and Wroughton,1909) longicauda (Lyon,1913;Kloss,1911) obscura (Kloss,1911) operosa pemangilis (Lyon,1911) penangensis (Robinson and Kloss,1911) phaeniura (Thomas,1923) phaeura (Miller,1902) pulonis (Miller,1903) raviana (Lyon,1911) redacta (Robinson,1916) riabus siaca (Lyon,1908) siberu (Chasen and Kloss,1928) sordid (Miller,1900) tephrura (Miller,1903) ultima umbratilis (Chasen,1940) wilkinsoni (Robinson and Kloss,1911)

Посилання Cisneros, L. 2005. "Tupaia glis" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed June 06, 2020 at https://animaldiversity.org/accounts/Tupaia_glis/ Common Treeshrew / Сайт "Ecology Asia". Дата перегляду 06.06.2020 Sargis, E. & Kennerley, R. 2017. Tupaia glis (errata version published in 2018). The IUCN Red List of Threatened Species 2017: e.T111872341A123796056. https://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2017-3.RLTS.T111872341A111872390.en. Downloaded on 06 June 2020. Tupaia glis (Diard, 1820) / Retrieved 06.06.2020, from the Integrated Taxonomic Information System (ITIS) (http://www.itis.gov). Tupaia glis (Diard, 1820) in GBIF Secretariat (2019). GBIF Backbone Taxonomy. Checklist dataset https://doi.org/10.15468/39omei accessed via GBIF.org on 2020-06-06.

Література

Helgen, K.M. (2005). "Tupaia glis". In Wilson, D.E.; Reeder, D.M. (eds.). Mammal Species of the World: A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed.). Johns Hopkins University Press. p. 104. ISBN 978-0-8018-8221-0. OCLC 62265494. Leksykon zwierząt: Ssaki cz.1. Warszawa: Bertelsmann Media Sp.z.o.o., 2001, s. 88. ISBN 83-7227-610-2. Nowak, R. (1999). Walker’s Mammals of the World (6th Ed.) Vol 1. Baltimore and London: The Johns Hopkins University Press. pp. 245-246. Parr, J. W. K. (2003). Large Mammals of Thailand. Sarakadee Press, Bangkok, Thailand. Payne J., Francis, C.M., Phillips, K. (1985) A Field Guide to the Mammals of Borneo, Malaysia. The Sabah Society. pp. 161–162. Shepherd, Chris R.; Shepherd, Loretta Ann (2012). A Naturalist's Guide to the Mammals of Southeast Asia. Wiltshire, UK: John BeauFoy Publishing. р. 16. ISBN 978-1-906780-71-5.