Абстра́ктний експресіоні́зм — рух в абстрактному мистецтві, що акцентує увагу на процесі живопису, властивостях самого процесу малювання і взаємодії художника, фарби і полотна. Як окремий вид абстрактного експресіонізму виділяють техніку медитативного живопису, що широко використовується в сфері арттерапії.

Творці абстрактного експресіонізму

Історія виникнення цього терміна сягає 1910 року, коли Василь Кандинський вперше створив абстрактний твір. Мистецтвознавці відмічають прояви абстрактного експресіонізму у Мондріана, Делоне, Малевича та інших художників початку ХХ століття, але вони більш відомі як представники інших нефігуративних напрямків.

У 20-х роках сформувалася група німецьких представників експресіонізму, які нерідко вдавалися до абстрактних форм: Отто Дікс, Ернст Барлахта інші, доробок яких нацистська влада Німеччини назвала «дегенеративним» мистецтвом.

У світовому мистецтві центром другої хвилі абстрактного живопису стала Америка 40–50-х. Найчастіше представниками абстрактного експресіонізму називають американських художників, які почали свою творчість у Нью-Йорку на початку 1940-х: це — Аршиль Горкі, Анджело Іпполо, Франц Кляйн, Джексон Поллок, Марк Ротко і Агнес Мартін та інші.

Основне протиріччя, яке намагалися вирішити молоді американці своєю творчістю, — це усунути дихотомію (роз'єднання) тіла і духу. Саме вона, на думку покоління, чия молодість припала на роки Другої світової війни, привела до жахливих наслідків, агресії заради деяких ідей (у тоталітарній Німеччині та СРСР). Розчарування в цінностях цивілізації підштовхнули їх до пошуку інших, безконфліктних, форм людського існування. Художники зацікавилися африканською культурою, здобутками індіанських племен та східною традицією дзен. Офіційне, реалістичне мистецтво, що виславляє воєнну промисловість, у нових художників асоціювалося з брехнею, тоді як найбільш чесним уявлялося площинне, безпредметне зображення. Як заявили Б. Ньюмен, М. Ротко та О. Готтліб 1943 року: «Ми хочемо заново затвердити площину картини. Ми — за плоскі форми, тому що вони руйнують ілюзію і відкривають істину»Голуб Олена.Все почалося з акварелі. Абстракціонізм святкує 100-річчя. //День, 2010, —16 вересня. .

Художники цього покоління започаткували культуру спонтанності, живопису дії та автоматичного письма. Протиріччя між тілом і духом вирішувалося через злиття творчого імпульсу з моментом руху самого акту написання картини. Абстрактному експресіонізму були властиві деяка незавершеність, хаотичність і легкість, які культивувалися, починаючи з 1940 року. Поступово в їхній творчості акцент змістився на сам акт творіння, в якому увиразнювалася жестикуляція, робота з матеріалом — наливання фарби, розтирання чи удари по полотну. Так, Д. Полок придумав розстилати полотно на підлозі й бігати по ньому, наприскуючи спеціально придбану для цього рідку фарбу. Такі «танці» художника перетворилися на перформанси, які знімали на кіноплівку. У них важливу роль грав діалог із глядачами-співучасниками, тобто інтерсуб'єктивність, що протиставлялася постулатам приватної власності та індивідуалізму.

Культура спонтанності, що включала бібоп-музику, спонтанну літературу і весь так званий бітнічний спосіб життя, що був передвісником руху хіпі й шістидесятників, не зараховувала себе ні до «високочолих» інтелектуалів з їхнім прагненням до чистої духовності, ні до маси обивателів з їхнім кітчем і приземленим «здоровим глуздом», пропонуючи деякий «третій» шлях розвитку. Теоретик мистецтва Г. Розенберг писав: «Непохитна вірність особистої спонтанності та незалежності сама по собі є квазіполітичною позицією — яку затаврував Ленін і яка проголошена незаконною в тоталітарних країнах, нестерпна для бюрократів, конформістів, людей організації та планування».

Основні скульптури

Див. також Авангардизм Модернізм Реалізм Школа «Кошик для сміття» Живопис Сполучених Штатів

Примітки

Посилання

Джерела Деніель Белград. Культура спонтанності. Імпровізація і мистецтво в повоєнній Америці.//К.:Факт.2008. — ISBN 978-966-359-305-0