Автомобі́льні перего́ни (також автоперегони, автогонки) — категорія змагань (група дисциплін) в автомобільному спорті, у якій учасники змагаються у швидкості проходження траси на автомобілях.

Більшість світових чемпіонатів із автоперегонів проводяться під егідою FIA (Міжнародна автомобільна федерація, ), яку було засновано в 1904. Автомобільні змагання в окремих країнах зазвичай контролюються національними автомобільними асоціаціями (клубами), що є членами FIA. В Україні — це Автомобільна федерація України (ФАУ; ) .

Автоперегони — популярний вид спорту. Трансляції змагань мають велику телевізійну аудиторію у всьому світі. Особливість автоперегонів у тому, що це технічний вид спорту, й успіх у них вимагає роботи великих колективів спеціалістів: конструкторів, автомеханіків, штурманів та пілотів.

Автоперегони грають також важливу роль у розробці та тестуванні інноваційних технологій при конструюванні автомобілів та їх компонентів. Провідні світові виробники автомобілів та автомобільних аксесуарів зазвичай мають свої заводські команди, або спонсорують незалежні команди. Окрім переваг, пов'язаних із апробацією нових технологій, спонсорство служить також рекламі.

Історія

Перші кроки

Перші перегони були організовані 22 липня 1894 за маршрутом довжиною 126 км від Парижа до Руана (із заявлених 102 автомобілів після відбіркових змагань до перегонів допустили 25, з них стартувало 21 а до фінішу добралось 17 автомобілів)Gallica, Online Archive of France. 22 July 1894. Le Petit Journal Gallica, Online Archive of France. Mon 23 July 1894. Le Petit Journal — Race report. 1894 Paris-Rouen Race // The Early History of Motoring by Claude Johnson, extracted by Graces Guide] . 18 травня 1895 відбулися перші автомобільні перегони в Італії. Дистанція у 93 км була прокладена за маршрутом Турин-Асті-Турин (було п'ять учасників і лише троє з них фінішували)Emanuele Alberto Carli Settant'anni di gare automobilistiche in Italia, Roma [I], L.E.A. (L'Editrice dell'Automobile), 1967..

Приблизно у ті ж роки подібного роду змагання пройшли у Сполучених Штатах Америки і Великої БританіїClaude Johnson The Early History of Motoring, extracted by Graces Guide . В останньому випадку змагання пройшло фактично несподівано. У 1896 році було нарешті скасовано «Закон про червоний прапор» (він був прийнятий у 1865 році, згідно з ним потрібно було, щоби в кожному автомобілі сиділо два водії, автомобіль не міг рухатися швидше від 4-х миль на годину, і перед автомобілем обов'язково повинна була знаходитись людина з червоним прапорцем). З приводу цієї радісної події 14 листопада 1896 року і був проведений автопробіг з Лондона до Брайтона. З 32-х учасників до фінішу дістались двадцять1896 London-Brighton Run // The Early History of Motoring by Claude Johnson, extracted by Graces Guide] .

Автоперегони, з'явившись ще у XIX столітті, спочатку були всього лише екзотичною та дорогою розвагою, так як автомобілі виготовлялись уручну і більшість перших змагань мала на меті довести, що автомобіль є надійною альтернативою коню. Але з розвитком техніки автоперегони здобувають все більший інтерес в учасників змагань (багатих ентузіастів — любителів нових технологій), глядачів та організаторів змагань. Таким чином, вже з самого початку XX століття автоперегони завойовують своє місце у світіАвтомобильный спорт // «Энциклопедия Кругосвет» .

1910—1920-ті

За час Першої світової війни європейський автоспорт, що до того бурхливо розвивався в довоєнні роки, істотно втратив свої позиції. Яскравим прикладом тому служить гран-прі Французького автомобільного клубу, проведене у 1921 році у Ле-Мані, коли американські гонщики перемогли європейців. Попри те що війна дуже згубно вплинула на всі без винятку країни Старого Світу, потужний технічний поштовх, який був потрібний для створення нової зброї, сприятливо позначився на автоспорті, оскільки напрацьовані технології пустили в мирне русло. Невдовзі основне місце на гоночних трасах було зайняте Італією, чиї конструктори витіснили американських інженерів з Європи. Уже в 1922 році Феліче Нацаро () здобув свою першу перемогу на гран-прі Франції в Страсбурзі. Він виступав на автомобілі концерну FIAT моделі «804», який розвивав максимальну швидкість 170 км/год.

У 1923 році FIAT випустив модель «805.405» — перший автомобіль гран-прі з компресором наддуву та з доведенням форми кузова в аеродинамічній трубі. За іронією долі цей автомобіль поступився боліду англійця Генрі Сігрейва, побудованому за зразком попередньої моделі FIAT. Але це була єдина невдача італійців, після якої пілоти П'єтро Бордін і Феліче Нацаро вже не програвали.

Тим часом компанія «Alfa Romeo», стурбована успіхами суперників, випустила у 1923 році модель Alfa Romeo P1, а в наступному році — доопрацьовану версію P2. Уже в 1925 році вона виграла перший Всесвітній чемпіонат світу конструкторів автомобілів та протягом 1924-25 років ще декілька значимих гонок і залишалася б непереможеною, якби не сталася трагічна аварія з пілотом Антоніо Аскарі (батьком відомого у 1950-ті гонщика Альберто Аскарі). Антоніо був відмінним гонщиком, який завжди діяв на межі можливостей боліда. Це його і згубило. 26 липня 1925 року на Гран-прі Франції у Монлері він зачепив огорожу, машина перекинулася декілька разів і Аскарі-старший загинувAntonio Ascari // Museo Nazionale dell'Automobile «Avv. Giovanni Agnelli» .

Глобальна економічна криза 1926 негативно позначилася на подальшому розвитку автоперегонів. З початком кризи, а також після загибелі ряду провідних гонщиків, керівництво автоспорту зробило спробу ввести обмеження для машин з об'ємом мотора 1,5 л, а питання безпеки стали мати визначальне значення.

В цей час прославилися гонщики Акілле Варці, Луї Широн, Рудольф Караччіола, Таціо Нуволарі та інші. Популярними стали заїзди на підступній трасі перегонів «Targa Florio» поблизу Палермо на Сицилії і так звана «Mille Miglia» (1000 миль) — гірські перегони дорогами загального користування від Рима до Брешії й назад.

1930—1940-ті

Незважаючи на участь американців у європейських шосейних перегонах, наприклад машин компаній «Stutz Motor Company» і «Chrysler Corporation» в гонці «24 години Ле-Мана» з кінця 1920-их, інтерес американців до шосейних перегонів знижувався. Декілька шосейних гонок проводилося і у США, наприклад в околицях Елджіна (штат Іллінойс) і Дейтона-Біч (Флорида), проте єдиним великим змаганням такого роду були перегони на Кубок Вандербілта () на трасі «Рузвельт Рейсвей» () на Лонг-Айленді (штат Нью-Йорк), які у 1936 і 1937 залучили кращі європейські команди. Більшість гонок у США влаштовувалося на овальних треках, серед яких пальма першості належала 500-мильним перегонам «Індіанаполіс 500» на трасі Індіанаполіс Мотор Спідвей, та невеликих гаревих треках по всій країні за підтримки місцевої влади.

У Європі на початку 1930-их водії виступали автомобілях виробників «Sunbeam», «Fiat», «Bugatti», «Delage» і «Alfa Romeo» в шосейних гонках системи розіграшу Гран-прі. У середині 1930-х у цьому виді спорту стали домінувати німці зі своїми командами від «Daimler-Benz» і «Auto Union». Такі класичні змагання автомобілів, як гонки «24 години Ле-Мана», «Targa Florio» в Італії і «24 години Спа» в Бельгії переживали свій найвищий розквіт. Проведення автомобільних перегонів було перерване Другою світовою війною.

1950—1980-ті

Після повторного відкриття траси в Індіанаполісі у 1946 у США розпочалось відродження автоперегонів, включаючи і шосейні перегони. На трасі «Watkins Glen International» у 1948 була проведена перша шосейна гонка. У тому ж році перша смуга для перегонів дрегстерів відкрилася у Голіті (Каліфорнія). Обидва види гонок поширилися з цих міст: шосейні перегони — в Елкгарт-Лейк (Вісконсин) і Пеббл-біч (Каліфорнія), а перегони дрегстерів — у Санта-Ані (Каліфорнія) і Йорк (Пенсільванія).

У 1959-60-их чемпіон Гран-прі Джек Бребем, який виступав на легкому англійському автомобілі «Cooper» з двигуном, розташованим позаду від водія, показав, що важкі гоночні автомобілі з переднім розташуванням двигуна застаріли.

Європейські спортсмени вперше взяли участь у перегонах «Індіанаполіс 500» після перерви, що тривала майже три десятиліття, а шотландець Джим Кларк і англієць Грем Гілл перемагали в них у 1965-му і 1966-му відповідно. Американські гонщики, у свою чергу, брали участь в європейських перегонах. У 1961-му Філ Гілл, який виступав на італійському боліді «Ferrari 156» із заднім розташуванням двигуна, став першим американцем, який виграв світовий чемпіонат з автоперегонів Формула-1. Крім того, автомобілі «AC 427 Cobra», «Chaparral 2D» і «Ford GT40» американського виробництва перемагали у важливих європейських гонках.

Організація NASCAR перевела свої змагання з пісків Дейтони і крихітних гаревих треків на швидкісні траси з похилими віражами і довела, що серійні автомобілі тривалий час можуть їхати на швидкості 290 км/год і кожен вікенд залучати величезні натовпи на свої змагання. Перегони дрегстерів перемістилися з висохлих озер Каліфорнії на спеціальні швидкісні смуги; самі дрегстери отримали двигуни з наддувом і стали долати чверть милі за час, менший ніж 6 секунд. По довгій швидкісній трасі, прокладеній по висохлій ділянці солоного озера , () у 1983 промчав на своїй машині «Thrust2» із середньою швидкістю 1019,468 км/год, побивши попередній світовий рекорд швидкості руху сушею.

У Європі після нещасних випадків з трагічним результатом у Франції та Італії, автоперегони все частіше стали проводити не на загальних дорогах, а на чисто гоночних трасах. Практично всі двигуни в міжнародному класі гоночних автомобілів тепер стали встановлювати позаду водія.

Організація автоперегонів Переважна більшість автоперегонів відбувається згідно з правилами FIA, які періодично уточнюються (зазвичай щорічно) в нормативних документах FIA, головним з яких є Міжнародний спортивний кодекс FIA (МСК FIA; ) з додатками. В Україні, крім цього, діє Національний спортивний кодекс Автомобільної федерації України, який розроблено на основі МСК FIA. Переважна більшість міжнародних змагань відбувається під егідою FIA, що в таких випадках відображається у назві змагань (FIA ETCC, FIA WTCC, FIA Formula One World Championship, FIA World Rally Championship і т. ін)

Регламенти На всі змагання з автоспорту, якщо інше не передбачено особливими правилами FIA або FAU, складаються офіційні документи, у тому числі обов'язково регламент змагання (загальний та додатковий або індивідуальний).

Регламент змагання — обов'язковий офіційний документ, який видається організаційним комітетом змагання, та який регламентує деталі його проведення.

Додатковий регламент (положення) (, ) — обов'язковий офіційний документ, що видається організатором окремого змагання, включеного у залік багатоетапного змагання, у якому встановлюються деталі проведення змагання. Додатковий регламент видається для змагань, на які розповсюджується дія загального регламенту чемпіонату, кубка, трофею (серії).

Індивідуальний регламент — офіційний документ, який видається організаційним комітетом змагання та регламентує деталі його проведення і видається для змагань які не входять до багатоетапних серій.

Заходи безпеки

Сьогодні безпека в автоспорті стоїть на першому місці. Технічні види спорту є дуже видовищними і вельми прибутковими, яскравим прикладом чого служить Формула-1. Значного поширення в найрізноманітніших автоперегонах (а також, у водно-моторному спорті) отримала системи захисту голови та шиї гонщика HANS. Використання HANS є обов'язковим у Формулі-1 з 2003 року. Саме ця система врятувала життя Ральфу Шумахеру в 2004 році і Роберту Кубіці в 2007 році.

Категорії автоперегонів