«Вершники» — п'єса давньогрецького поета і драматурга Арістофана, 424 до н. е. Політична сатира Арістофана досягає в цій п'єсі найвищої напруги. Мішенью нападок стає впливовий політик Клеон.

Проблематика Вершники — це не просто кіннотники: так називався в Афінах цілий стан — ті, у кого вистачало грошей, щоб утримувати бойового коня. Це були заможні люди, які мали за містом невеликі маєтки, жили з доходів від них і хотіли, щоб Афіни були мирною, замкнутою сільськогосподарською державою.

Поет Арістофан хотів миру; тому-то він і зробив вершників хором у своїй комедії. Вони виступали двома півхорами і, щоб було смішніше, скакали на іграшкових дерев'яних кониках. А перед ними актори розігрували блазнівську пародію на афінське політичне життя. Господар держави — старий Народ, ледачий і з'їхав з глузду, а його улещують хитрі політикани-демагоги: хто догідливіший, той і сильніший. На сцені їх четверо: двох звуть справжніми іменами — Нікій і Демосфен, третього звуть Шкіряник (його справжнє ім'я — Клеон), а четвертого — Ковбасник (цього головного героя Арістофан вигадав сам).

Для мирної агітації час був важкий. Нікій і Демосфен (не комедійні, а справжні афінські полководці; не плутайте цього Демосфена з однойменним знаменитим оратором, який жив приблизно на сто років пізніше) щойно біля міста Пілоса оточили велике спартанське військо, але не могли його розбити й узяти в полон. Вони пропонували скористатися цим для укладення вигідного миру. А їхній суперник Клеон (він і справді був ремісником-шкіряником) вимагав добити ворога і продовжувати війну до перемоги. Тоді вороги Клеона запропонували йому самому прийняти командування — в надії, що він, який ніколи не воював, зазнає поразки і зійде зі сцени. Але сталася несподіванка: Клеон здобув при Пілосі перемогу, привів спартанських бранців до Афін, і після цього в політиці йому вже майже ніхто не міг заперечити: хоч би хто намагався сперечатися з Клеоном і викривати його, тому відразу нагадували: «А Пілос? А Пілос?» — і доводилося мовчати. І ось Арістофан узяв на себе немислиме завдання: висміяти цей «Пілос», щоб при будь-якій згадці цього слова афіняни згадували не Клеонову перемогу, а Арістофанові жарти — і не пишалися, а реготали.

Сюжет

На сцені — будинок господаря Народу, а перед будинком сидять і горюють двоє його рабів-прислужників, Нікій і Демосфен: раніше вони були в господаря в милості, а тепер їх відтіснив новий раб — негідник Шкіряник. Вони вдвох заварили славну кашу в Пілосі, а він вихопив її в них з-під носа й підніс Народові. Той сьорбає, а Шкіряникові кидає всі ласі шматочки. Що робити? Подивімося в давніх пророцтвах! Війна — час тривожний і забобонний, люди безліч разів згадували (або вигадували) старовинні темні пророцтва й тлумачили їх відповідно до тогочасних обставин. Поки Шкіряник спить, у нього з-під подушки викрадають найголовніше пророцтво. Там написано: «Найгіршого перемагає лише ще гірший: буде в Афінах канатник, а гірший за нього — скотар, а гірший за нього — шкіряник, а гірший за нього — ковбасник». Політик-канатник і політик-скотар уже побували при владі; тепер править Шкіряник — отже, треба шукати Ковбасника.

Ось і Ковбасник із м'ясним лотком. «Ти вчений?» — «Тільки стусанів знаю». — «Чого вчився?» — «Красти й відбріхуватися». — «Чим живеш?» — «І передом, і задом, і ковбасами». — «О, рятівнику наш! Бачиш оцей народ у театрі? Хочеш над усіма ними бути правителем? Крутити Радою, репетувати на зборах, пити й розважатися за державний кошт? Однією ногою стояти в Азії, другою — в Африці?» — «Та я низького роду!» — «Тим краще!» — «Та я майже неписьменний!» — «То й добре!» — «А що треба робити?» — «Те саме, що й з ковбасами: крутіше замішуй, міцніше підсолюй, солодше підлещуйся, голосніше вигукуй». — «А хто допоможе?» — «Вершники!» На дерев'яних кониках на сцену в'їжджають вершники, переслідуючи Клеона-Шкіряника. «Ось твій ворог: переверш його нахабством — і батьківщина твоя!»

Починається змагання у вихвалянні й лайці, що раз у раз переходить у бійки. «Ти шкіряник, ти шахрай, усі твої підметки — гниль!» — «А зате я цілий Пілос проковтнув одним ковтком!» — «Але спершу набив черево всією афінською скарбницею!» — «Сам Ковбасник, сам торгуєш тельбухами, сам недоїдки крав!» — «Як не силкуйся, як не сердься, все одно тебе перекричу!» Хор коментує, під'юджує, згадує добрі звичаї предків і вихваляє перед громадянами добрі наміри поета Арістофана: були й раніше хороші автори комедій, але один уже старий, інший п'яний, а ось цього варто послухати. Так було заведено в старовинних комедіях.

Але це лише приказка — головне попереду. На галас із будинку, заплітаючись на ходу, виходить старий Народ: хто із суперників більше його любить? «Якщо я тебе не люблю, нехай мене поріжуть на ремені!» — кричить Шкіряник. «А мене нехай порубають на фарш!» — кричить Ковбасник. «Я хочу, щоб твої Афіни панували над усією Грецією!» — «Щоб ти, Народе, страждав у походах, а він наживався на кожній здобичі!» — «Згадай, Народе, від скількох змов я тебе врятував!» — «Не вір йому: це він сам каламутив воду, щоб ловити в ній рибку!» — «Ось тобі моя овчина, щоб гріти старі кістки!» — «А ось тобі подушечка під зад, який ти натер, веслуючи при Саламіні!» — «У мене для тебе ціла скриня добрих пророцтв!» — «А в мене цілий сарай!»

Один за одним вони читають ці пророцтва — пишномовний набір безглуздих слів — і один за одним тлумачать їх найфантастичнішим чином: кожен на свою користь і на шкоду суперникові. Звичайно, у Ковбасника це виходить значно цікавіше. Коли пророцтва закінчуються, у хід ідуть загальновідомі приказки — і теж із найнесподіванішими тлумаченнями на злобу дня. Нарешті справа доходить до прислів'я: «Є, крім Пілоса, Пілос, але є ще й третій Пілос!» (У Греції справді було три міста з такою назвою.) Далі йде низка неперекладних каламбурів зі словом «Пілос». І готово — мети Арістофана досягнуто: вже жоден із глядачів не згадає Клеонів «Пілос» без веселого реготу.

«Ось тобі, Народе, від мене юшка!» — «А від мене каша!» — «А від мене пиріг!» — «А від мене вино!» — «А від мене печеня!» — «Ой, Шкірянику, поглянь-но: он гроші несуть, можна поживитися!» — «Де? Де?» Шкіряник кидається шукати гроші, а Ковбасник підхоплює його печеню й підносить від себе. «Ах ти, негіднику, чуже від себе підносиш!» — «А хіба не так ти привласнив собі Пілос після Нікія й Демосфена?» — «Неважливо, хто засмажив, — честь тому, хто підніс!» — проголошує Народ. Шкіряника женуть геть, а Ковбасника проголошують головним радником Народу. Хор супроводжує все це куплетами на славу Народу й на ганьбу то одного розпусника, то іншого боягуза, то якогось казнокрада — усіх під власними іменами.

Розв'язка — казкова. Існував міф про чаклунку Медею, яка кидала старого в казан із зіллям, і той виходив звідти юнаком. Так само за сценою Ковбасник кидає старого Народа в киплячий казан, і той виходить звідти молодим і квітучим. Вони виходять на сцену, і Народ велично оголошує, як тепер добре житиметься хорошим людям і як по заслугах буде покарано поганих — і такого-то, і такого-то, і такого-то. А хор радіє, що повертаються старі добрі часи, коли всі жили привільно, мирно й ситно.

Примітки

Див. також Арістофан Давньогрецька комедія