Си́нди, Сінди (, Herod, IV, 28) — одне з меотських племен, які у 1000-і роки до Р. Х. жили на Таманському півострові та прилеглому до нього узбережжі Чорного моря (Pontus Euxinus) у підніжжях Кавказу і в пониззі Кубаністор. 2814–2815, том 8, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 966-7155-02-1. Їхній край називався Сіндис (Sindice)Herod. l. c.; Hipponax. p. 71, ed. Welck.; Hellanic. p. 78; Dionys. Per. 681; Steph. B. p. 602; Amm. Marc. xxii. 8. § 41, &c..
Згадуються у творах Геродота, Страбона, Псевдо-Скілака.
Сусідами Синдів були племена дандаріїв, фатеїв, торетів і керкетів.
За етнічним походженням Синди, можливо, були близькими до кімерійців.
Їх ім'я було записане по-різному: Мела(Mela) називає їх СіндонесSindones (ii. 19), ЛюсіанLucian (Tox. 55), Сіндіаної (Sindianoi).
Страбон описує їх проживаючими вздовж Palus Maeotis, серед Меотів (Maeotae), Dandarii, Toreatae, Agri, Arrechi, Tarpetes, Obidiaceni, Sittaceni, Dosci, і AspurgianiСтрабон. xi. 2. 11.
Основні зайняття: хліборобство, рибальство, ремесло й торгівля (здебільшого з греками). Займалися в основному землеробством; були розвинені рибальство і ремесла (ливарне, ковальське, гончарне). Значного розвитку досягла торгівля, особливо хлібом (з Урарту та грецькими містами — з 6 ст. до Р. Х.), яку Синди вели через власні порти — Синдську гавань (Синдик; з 4 сторіччя називалася також Горгіппія), Корокондаму.
У 500–350 рр. до Р. Х. виникла синдська держава Синдика, у 400–300 рр. до Р. Х. вони увійшли до складу Боспорського царства і зазнали значної еллінізації.
Синди вели війни зі скіфами. У 4 ст. до Р. Х., за часів правління Екатая держава синдів втратила незалежність і увійшла до складу Боспорського царства. Синдська шляхта увійшла до правлячої боспорської аристократії і мала значний влив на політику держави.
Їм належали міста: морський порт Синда (Sinda), Гермонаса, столиця Горгіппія, і АворасСтрабон XI. 2, et. seq..
Серед чорноморських племен Синди були найбільш еллінізовані. Синди, особливо їхня знать, засвоїли мову, культуру, релігійні вірування греків. У перших 1-200 роках нашої ери синди були повністю асимільовані сарматами.
Археологічна пам'ятка про синдів — група могил «Сім братів» й руїна Синдики — Семибратне городище.
Микола Дамаській описав їх своєрідний звичай накидання на могилу небіжчика риби з кількістю ворогів, яких він перемігNicolaus Damascenus (p. 160, ed. Orell.).
Примітки
Джерела
Анфимов Никита Владимирович, «Из прошлого Кубани», [2 изд.]. — Краснодар, 1958 г. Гайдукевич В. Ф. «Боспорское царство». — Москва, — Л., 1949 г. Крушкол Юлия Семёновна «Древняя Синдика». — Москва, 1971 г. [https://web.archive.org/web/20110904014144/http://www.biblio.nhat-nam.ru/Trubachev_Indoarica.pdf Трубачёв О. Н. «Indo-arica в Северном Причерноморье»]. — Москва: изд. «Наука», 1999 г., ISBN 5-02-011675-0 А. В. Гадло'' «Этническая история Северного Кавказа IV—X вв.», г. Л., 1979 г.