Дубляж візуальних творів українською мовою стосується фільмів, серіалів, відеоігор тощо.
У радянський період України дубляж українською практично не відбувався до 1960-х, а з 60-х значну роль грала кіностудія Довженка, яка дублювала окремі радянські фільми. З відновленням незалежності України в 1991 році ситуація не змінилася й Україна практично не мала ринку дубляжу українською. 2006 року з ухваленням постанови кабінету міністрів про обов'язкове дублювання фільмів українською мовою, почали з'являтися професійні студії дублювання найвищого рівня, ринок дублювання українською почав стрімко розвиватися.
Історія
Період УРСР Дублювання іноземних кінофільмів російською мовою у СРСР розпочалося у 1935 році, але не українською. У статті в журналі «Радянське кіно» під заголовком «До проблеми дубляжу» Є. Солєв у березні 1936 року написав, що якщо знизити десь вдвічі ціну дублювання з поточних 120 тис. карбованців за фільм до ~50 тис., то дубляж може бути економічно вигідним не лише російською (чий ринок тоді налічував близько 250 екранів, тобто фільмокопій), а й для менших територій, таких як Україна з її 25-50 фільмокопіями.Солєв В. До проблеми дубляжу . Радянське кіно. № 3 (березень 1936). 72 стор.: С. 41-46 Проте це не було реалізовано, в 1930-60-х роках в Москві масово створювався дубляж іноземних стрічок російською, а українською випуск не розпочався.
У кіновиробництві Радянської України була термінологічна особливість: дубляж українською для окремих фільмів, вироблених російською на кіностудіях України (Київській, Одеській та Ялтинській) відбувався вже з початку запровадження «ери звукового кіно» у 1930-х роках, але керманичі українських радянських кіноструктур завжди називали такий дубляж «озвученням» чи «тонуванням», хоча часто російських акторів озвучували абсолютно інші актори. Прикладом україномовного дубляжу є фільм «Раз улітку» (1936) студії Українфільм, який, за повідомленням тогочасної преси, «вироблявся в українському та російському варіантах».По фабриках Українфільму // Радянське кіно. 1935. № 1/2, серп.–верес. С. 59. Окрім нього відомо лише про кілька інших російськомовних фільмів, дубльованих українською, зокрема «Виборзька сторона» (1938).
1960-ті: поширення українського дубляжу Дубляж українською в УРСР став більш поширеним лише на початку 60-х років, коли на Кіностудії Довженка з'явилися перші україномовні дубляжі інших радянських кіностудій.Становлення кіноперекладу в Україні — І. В. Софієнко, 17.04.2014, Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка Іноземні стрічки й надалі дублювалися виключно російською мовою в Москві — в УРСР парткерівництво дозволяло Кіностудії Довженка дублювати українською лише окремі іншомовні фільми з інших республік СРСР та окремі російськомовні фільми виробництва кіностудій УРСР. В УРСР видавався республіканський щомісячник «Нові фільми» із анонсами україномовних фільмів для, переважно, сільських кінотеатрів, однак вже для міських кінотеатрів використовували вже краще оформлене Всесоюзне російськомовне видання «Новые фильмы». Загалом переважна кількість художніх фільмів, які вироблялися в Радянський Україні були зняті російською з залученням російських акторів у головних ролях, й деякі з них лише згодом отримували дубляж українською у пост-продакшені.Павло Штепа (1968). Московсто. Торонто: Видавництво Семена Стасишина. 381 стор.: С. 225 Серед художніх фільмів виробництва кіностудій Грузії, Росії та України, у цей період були дубльовані українською такі фільми як «Тарас Шевченко» (1951), «Іван Франко» (1956), «Таємниця двох океанів» (1957), «Таємниця Дімки Кармія» (1960), «Григорій Сковорода» (1960), «Людина без пашпорту» (1965), «Державний злочинець» (1965), «Акваланги на дні» (1965), «Невловимі месники» (1966), «Республіка ШКІД» (1966), «Вій» (1967), «Циган» (1967), «Ця тверда земля» (1967), «Помилка Оноре де Бальзака» (1968), «Експеримент доктора Абста» (1968), «Щит і меч» (1968), «Білі хмари» (1968), «Чортова дюжина» (1970), «Родина Коцюбинських» (1970), «Один з нас» (1970), «Жодного дня без пригод» (1971), «Іду до тебе…» (1971), «Відвага» (1973), «Ні пуху, ні пера» (1973), «Докер» (1973), «Абітурієнтка» (1973), «Йду своїм курсом» (1974), «Прощавайте, фараони!» (1974), «Там вдалині, за рікою» (1975), «Канал» (1975), «Анна і командор» (1975), «Важка вода» (1979), ««Мерседес» втікає від погоні» (1980), «Останній гейм» (1981), «Військово-польовий роман» (1983), «У привидів у полоні» (1984), «Вир» (1984), «Легенда про безсмертя» (1985), «Женихи» (1985), «Вклонись до землі» (1985), «Все перемагає любов» (1987), «Руда фея» (1987), «Кішка, яка гуляла, як сама собі знала» (1988), «Дама з папугою» (1989), «Морський вовк» (1990), «Ніагара» (1990) та «Танго смерті» (1991).
Але вже наприкінці 1960-х, після посилення політики інтернаціоналізації, почався поступовий перехід на створення фільмів на кіностудіях УРСР лише російською мовою, без додаткової версії з україномовним дубляжем, а російськомовні стрічки з інших республік СРСР перестали дублювати українською. Ця політика мала на меті прискорити процес денаціоналізації народів СРСР та створити новий російськомовний «радянський народ». В українському контексті, інтернаціоналізація означала відтіснення культури та мови української нації на другий план та підвищення російської культури та мови на перший. Відповідно технологія виготовлення та допуску в кінопрокат УРСР кінострічок була зорієнтована на те, щоб в кінотеатрах панувала російська, а не українська мова. Одним з таких механізмів наступний: дозвіл на створення української версії видавався лише після того, як фільм вже кілька місяців демонструвався російською. Ще одним механізмом було те, що всі фільми, виготовлені в СРСР, не допускалися до прокату, поки їх не приймала московська комісія, отже, фільми, які були відзняті українською мовою, для комісії доводилося дублювати російською мовою. Як наслідок, українські режисери, які поспішали випустити свої стрічки в прокат, надавали перевагу виготовленню фільмів одразу російською мовою, а отже і з двох десятків фільмів, які щорічно ставилися на Київській кіностудії Довженка, тільки два-три виготовлялися українською, а на Одеській та Ялтинській кіностудіях взагалі не зняли жодного повнометражного україномовного в оригіналі фільму. Внаслідок цього, а також економічних, технологічних та організаційних причин, кінострічки у міських та сільських кінотеатрах України виходили переважно російською мовою. Це була одна з причин успішності політики інтернаціоналізації в УРСР.Дублювання фільмів в Україні — стара гра з новими правилами (перепост) — Korrespondent.net, 19 квітня 2012
Відомий режисер Микола Мащенко назвав період останніх брєжнєвських років застою «нещадною інквізицією», результатом якої стала повна деукраїнізація кіномистецтва.Наталія Кузіна, Наталя Ховайба. Українське кіномистецтво і тоталітаризм (друга половина 1960-х — 1980-ті роки) // Miscellanea Posttotalitariana Wratislaviensia. 2013 с. 273—285 Як наслідок русифікаторської політики Радянського Союзу, станом на 1980 рік, за даними газети «Культура і життя», діючий фільмофонд України становив 2967 фільмів, з них дубльованих (або тих, що мали оригінальне україномовне озвучення) українською мовою — 235, основна маса з яких була старіші стрічки. За словами кіноісторика Лариси Брюховецької, Кіностудія імені Олександра Довженка доклала значних зусиль до поширення русифікації в Україні, зокрема заборонивши створення українського дубляжу до більшості стрічок власного виробництва. Одним з найвідоміших прикладів такої заборони та відмови кіностудії створити україномовний дубляж був фільм «У бій ідуть лише „старики“». Згідно з листом виконувача обов'язків директора кіностудії ім. О. Довженка Гліба Шандибіна Голові Держкіно УРСР Василю Большаку від 24 вересня 1973 року, Шандибін просив дозволу не створювати український дубляж фільму, хоча за існуючим тоді правилом фільми, зняті в союзній республіці, повинні були мати дві повноцінні мовні версії — російською та мовою республіки. У своїй аргументації Шандибін мотивував це тим, що «всі персонажі спілкуються російською мовою, мовою, яка є звичною, загальнозрозумілою та узаконеною мовою нашої Радянської Армії. (…) Дубляж фільму українською в даному випадку просто неможливий, оскільки дубляж зруйнував би драматургію; і найголовніше — зникне дуже важлива для фільму тема інтернаціоналізації. Просимо вашого дозволу здати фільм тою мовою, якою він знімався без дублювання українською мовою».Лариса Брюховецька. «Во избежание непредусмотренной камерности…», або Як виправляли і з // Кіно-театр, 2009:#5
Станом на початок 80-х років, в Радянській Україні більшість іншомовних ігрових фільмів дублювалися російською мовою на Кіностудії імені Олександра Довженка, а більшість анімаційних фільмів, теж російською, — на студії «Київнаукфільм». Пізніше, наприкінці 1980-х, на базі Кіностудії імені Олександра Довженка була створена студія «Хлопавка» (студія «Синхрон») і вже на початку 1990-х років вона дублювала російською мовою такі хітові іноземні фільми як «Злиття двох місяців», «Дика орхідея», «Всенічна спека», «Термінатор», «Скинь маму з поїзда», «Немає виходу» тощо й згодом надавала цей дубляж російським кінодистриб'юторам, які зробили успішний прокат цих стрічок з російськомовним дубляжем у багатьох країнах Росії/СНД.
Аж до моменту розпаду СРСР виробництво фільмів українською мовою на Ялтинській, Одеській та Київській кіностудіях практично припинилося, натомість там переважно знімали російськомовні радянські фільми для всесоюзного вжитку. Перед початком розпаду СРСР українська мова практично повністю була витіснена з українського кінопрокату: наприкінці 80-х репертуар кінотеатрів в УРСР був на 99 % російськомовним, навіть стрічки вироблені на українських кіностудіях до яких існував україномовний дубляж демонструвалися переважно в російськомовному варіанті.Наталя Ховайба. Розділ 2. Головні принципи та напрями державної. Політики щодо розвитку кінематографа в УРСР: 2.2. Ідеологічні засади розвитку кінематографа УРСР // Державна політика у галузі кінематографа УРСР (друга половина 1960-х — перша половина 1980-х рр.): дисертаці. Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2015. 240 с.: cc. 81-82 Так, у 1989 році в кінопрокаті УРСР було показано 280 нових фільмів, з них лише один демонструвався українською мовою.Міф про «нову історичну спільність» (Част. 1) // Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України; Редрада: акад. НАН України В. М. Литвин (голова), акад. НАН України І. М. Дзюба, акад. НАН України Я. Д. Ісаєвич, акад. НАН України О. С. Онищенко, акад. НАН України В. А. Смолій, С. В. Кульчицький та ін.; Відп. ред. акад. НАН України В. А. Смолій: Том 2. Гриневич В. А., Даниленко В. М., Кульчицький С. В., Лисенко О. Є. Радянський проект для України / Інститут історії України НАН України. — К.: Наук. думка, 2004. 541 стор: С. 456. ISBN 966-00-0335-8 За даними видання «Історична правда» з 378 фільмів, що вийшли на екран з кіностудії Довженка за радянський період 1930—1991 років, цілком україномовних зняли лише 22 (десь 6 %).
Незалежна Україна На початку 90-х показ американських фільмів в Україні був заборонений, ці фільми не йшли в кінотеатрах, кінопрокату як явища в Україні фактично не існувало ні з російським дубляжем, ні з українським. Це було викликано тим, що 1989 року Джек Валенті, голова American Motion Pictures Association (AMPA), наклав ембарго на кінопрокат американських фільмів.Богдан Батрух: «Якщо не українізувати кінопрокат сьогодні, це не вдасться зробити ніколи» — Детектор медіа, 3 лютого 2006 Ембарго діяло і на увесь пострадянський простір (включно з Росією): американські виробники сказали, що «доки не буде закону, який боровся б з піратством, вони не даватимуть фільмів ані до України, ані до Росії».